Війна. Спротив. Люди

Майор Микола Чобану з 40-ї окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта знає, що таке відповідальність за життя людей. Десять років війни, шлях від солдата до Героя України — це досвід, який формує його погляд на те, як Україна має протистояти ворогу.

Учора Гард.City розповідав про акцію в центрі Первомайська, на яку вийшли родини зниклих безвісти та полонених військових із вимогою дій. Сьогодні — продовження особистих історій тих, хто стояв із портретами найрідніших у руках. Це голоси жінок, які вже місяцями або роками живуть у пеклі невідомості, чекаючи бодай звістки про своїх синів, чоловіків, братів. Їхній біль — це прямий наслідок злочину, який росія вчинила проти українського народу, розв'язавши війну.

Місяці очікування. Роки невідомості. Мовчання телефонів. 31 травня центр Первомайська заполонили десятки людей з портретами близьких — тих, кого забрала війна і чию долю досі не знає ніхто. Матері, дружини, доньки, брати, дідусі й бабусі прийшли на мирну акцію «Полон вбиває. Не мовчи» з однією вимогою — повернення своїх найрідніших. У руках — плакати з іменами військових, в очах — біль невідомості та непохитна рішучість.

29 травня 2025 року у Первомайську, у мікрорайоні цукрового заводу, відбулось прощання із Євгеном Михайловичем Колесником, життя якого обірвала війна.

28 травня 2025 року на центральній площі Первомайська відбулося прощання з солдатом Сергієм Костянтиновичем Маймескулом, який загинув під час бойових дій на Донеччині.

Під гаслом «Полон вбиває. Не мовчи!» у центрі Первомайська зберуться люди, чиї рідні потрапити у полон або зникли безвісти, захищаючи Україну і нас із вами. Акцію проводять у місті вже не вперше, бо надзвичайно важливо нагадувати: їх необхідно повернути додому.

23 травня, у День Героїв, у стінах закладу професійно-технічної освіти «Первомайський професійний коледж» відкрили дошку пам’яті захисникам — випускникам закладу, які загинули в російсько-українській війні. Тепер вони частина історії коледжу. Про це розповіла журналістці працівниця закладу Надія Волкова.

У ніч проти 25 травня Миколаїв зазнав масованої атаки з боку російських військ. Внаслідок удару безпілотниками пошкоджений п’ятиповерховий житловий будинок. Частина споруди зруйнована, виникла пожежа, під завалами опинилися люди.

Лейтенант Фарид Ліпченко загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Більше року вважався зниклим безвісти. Нині його мати просить Президента відзначити сина найвищою державною нагородою.

18 травня Первомайськ вкотре став майданчиком для мирної акції, де головним гаслом були слова: «Полон вбиває. Не мовчи». Рідні військовополонених та безвісти зниклих українців знову вийшли на вулиці міста, аби нагадати: час спливає, а невідомість нищить життя їхніх близьких. Цього разу місцем зустрічі стала площа навпроти міської будівлі врядування, де зібралося близько двохсот небайдужих людей з плакатами та гаслами, створивши емоційну інсталяцію, що символізувала їхній біль та надію.

Родини українських військових, які перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти, вийдуть на вулиці Первомайська, щоб нагадати: за кожним іменем — життя, яке чекають вдома.

Від початку війни українці чують у новинах терміни, які раніше були зрозумілі тільки військовим. Цивільні досі плутаються: КАБ, HIMARS, БПЛА, РСЗВ, FPV-дрони, ПТРК — що це означає й чим відрізняється? Пояснюємо просто, щоб кожен міг краще орієнтуватися в подіях на фронті.