«То що, райські яблучка?» Саме так подумала я, побачивши на подвір’ї знайомої дерево, густо всипане яскраво-червоними плодами. Та ні — це глід! І разом із ним у пам’яті одразу ожило дитинство: балки, степ, колючі кущі й ми, які шукали найрясніші, щоб назбирати ягід. «Глід корисний», — казала мама. З дитинства я це знала, але що саме в ньому корисного — тоді навіть не замислювалася. Тепер же ця випадкова зустріч підштовхнула придивитися уважніше. Чим він насправді цінний, що про його властивості говорить наука і чому навколо цього дерева за століття з’явилося стільки легенд та повір’їв? Журналістка запрошує розібратися.
Глід із нашого дитинства
Я вже стояла біля куща й розглядала червоні ягоди. Рука сама потягнулася до гілки.
— Дивися, там колючки, — засміялася Валентина.
Я спершу й не второпала. Подивилася під ноги, шукаючи будяки. Думала, може, десь причаїлися й зараз зачеплять за ногу.
— Та на дереві вони. Ось!
Придивляюся — і справді. Просто з гілок стирчать гострі колючки.
«Ого, як троянда захищається», — промайнула думка.
І тут згадалося дитинство. Балки, степ, кущі глоду і ми, малі, які неодмінно мали назбирати ягід. Обдерті руки, зачеплений одяг — то нічого, головне знайти кущ, де червоного добра найбільше. Частину ягід, звісно, з’їдали дорогою. Бо навіщо чекати до дому?
А мама все повторювала:
— Глід корисний.
Що саме вона мала на увазі, тоді я не знала. Для мене це просто були червоні ягоди з колючого куща.
Тепер стало цікаво: а мама справді мала рацію?
Виявилося, мала. У плодах і квітах глоду є флавоноїди та інші біологічно активні речовини. Рослину давно використовують у традиційній медицині, а науковці досліджують її можливий вплив на серцево-судинну систему.
Є клінічні дослідження, у яких препарати на основі стандартизованих екстрактів глоду вивчали як додатковий засіб для людей із хронічною серцевою недостатністю. В окремих випадках дослідники фіксували покращення деяких симптомів і переносимості фізичного навантаження.
Але тут наука просить не поспішати з висновками. Даних поки недостатньо, щоб називати глід самостійними ліками від серцевих хвороб. І точно не варто замінювати ним препарати, які призначив лікар.
Тож мамине коротке «глід корисний» справді мало під собою підстави. Просто в дитинстві було не до пояснень. Нам би ягід назбирати.
А чому глід став особливим?
А от далі починається найцікавіше. Чим більше читаєш про глід, тим більше розумієш: люди бачили в ньому значно більше, ніж просто рослину з червоними ягодами.
Можливо, свою роль відігравав і сам його вигляд. Навесні глід вкривається білими квітами, восени — яскравими плодами. А поміж усієї цієї краси стирчать гострі колючки. Наче він одразу попереджає: милуватися можна, а от руками хапати не поспішай.
Не дивно, що з таким деревом пов’язували різні повір’я. У деяких народних традиціях глід вважали оберегом, садили біля оселі, вірили, що він може захистити від нечистої сили. Подекуди йому навіть приписували здатність уберігати від блискавки.
Наукових доказів таким властивостям, звісно, немає. Це вже народні вірування. Але вони показують, наскільки особливим глід був для людей.
А ще з ним пов’язували кохання, весілля і жіночу красу. У європейському фольклорі глід деінде вважали деревом, яке пов’язує звичайний світ із міфічним.
Кажуть, колись було так
Про глід існує чимало легенд. В одній із них розповідають про добру жінку, яка зналася на травах і допомагала людям. До неї приходили по рослини та поради, просили допомогти від різних недуг. І нікому вона не відмовляла. Коли жінки не стало, на тому місці, де вона жила, виріс глід.
Навесні він укрився білими квітами, а восени дав червоні ягоди. Люди й вирішили: це жінка залишилася тут, щоб і далі допомагати та оберігати тих, хто живе поруч.
Легенда, звичайно, залишається легендою. Але цікаво, що вона перегукується з реальним ставленням людей до цієї рослини. Глід справді здавна використовували в народній медицині, а згодом ним зацікавилися і науковці.
Так у глоду ніби зійшлися дві історії. Одна народилася з людських вірувань та легенд, інша сьогодні перевіряється дослідженнями.
Але мені все одно найбільше подобається його інша історія — та, яка з дитинства. Я знову дивлюся на кущ біля домівки моєї знайомої. Червоні ягоди висять так густо, що рука сама тягнеться до них. Зриваю кілька ягід і смакую. Трохи терпкі, трохи солодкі. Майже такі самі, як у дитинстві. І навіть колючки не заважають.
