Війна. Спротив. Люди

У четвер, 12 червня 2025 року, жителі Первомайська провели в останню путь захисника України — капітана Дмитра Юрійовича Кузнецова, який загинув 8 червня внаслідок поранень, отриманих під час бойових дій у Харківській області.

14 червня у центрі Первомайська знову відбудеться акція на підтримку родин полонених та зниклих безвісти захисників. А в сусідньому Південноукраїнську з’явився пам’ятний знак — як символ надії на повернення додому.

Вночі 11 червня російські війська знову обстріляли Одеську область. Удари прийшлися по приватних будинках у сільській місцевості.

Триває 12-й рік російсько-української війни, а в Україні досі у закладах та в транспорті лунає російська музика, а так звані лідери думок на позір відмовляються переходити на українську хизуючись цим. Щоразу подібні скандали спричиняють хвилю обурення українців, але на жаль, так само має місце і хвиля не розуміння у стилі «а що тут такого?». 

У ніч на 10 червня Росія масовано атакувала Одесу ударними безпілотниками. Внаслідок обстрілу постраждала цивільна інфраструктура: житлові будинки, медичні заклади, зокрема й пологовий будинок. Є жертви та поранені.

9 червня у мікрорайоні Цукровий завод Первомайська прощалися із загиблим захисником України — Охріменком Олегом Олеговичем. Він народився 10 травня 1988 року. Загинув, захищаючи Україну, на 38-му році життя — віддавши найцінніше заради нашого майбутнього.

5 червня у Первомайську зустрічали захисника України, звільненого з полону. Біля Ветеранського сервісного офісу зібралися рідні та друзі воїна. Долучилася до урочистої зустрічі й журналістка Гард.City

Сьогодні, 4 червня, в Україні вшановують пам’ять дітей, чиє життя забрала війна. Це день болю, пам’яті й нагадування про те, яку ціну платить країна за право бути вільною.

Майор Микола Чобану з 40-ї окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта знає, що таке відповідальність за життя людей. Десять років війни, шлях від солдата до Героя України — це досвід, який формує його погляд на те, як Україна має протистояти ворогу.

Учора Гард.City розповідав про акцію в центрі Первомайська, на яку вийшли родини зниклих безвісти та полонених військових із вимогою дій. Сьогодні — продовження особистих історій тих, хто стояв із портретами найрідніших у руках. Це голоси жінок, які вже місяцями або роками живуть у пеклі невідомості, чекаючи бодай звістки про своїх синів, чоловіків, братів. Їхній біль — це прямий наслідок злочину, який росія вчинила проти українського народу, розв'язавши війну.

Місяці очікування. Роки невідомості. Мовчання телефонів. 31 травня центр Первомайська заполонили десятки людей з портретами близьких — тих, кого забрала війна і чию долю досі не знає ніхто. Матері, дружини, доньки, брати, дідусі й бабусі прийшли на мирну акцію «Полон вбиває. Не мовчи» з однією вимогою — повернення своїх найрідніших. У руках — плакати з іменами військових, в очах — біль невідомості та непохитна рішучість.

29 травня 2025 року у Первомайську, у мікрорайоні цукрового заводу, відбулось прощання із Євгеном Михайловичем Колесником, життя якого обірвала війна.