Війна. Спротив. Люди

Снайпер Сергій Шевченко загинув 16 липня 2025 року. Йому було лише 29… Назавжди 29. Дружина воїна подала петицію на сайті Президента з проханням присвоїти Сергієві звання Героя України (посмертно). Родина просить усіх небайдужих підтримати ініціативу та підписати петицію — це знак пошани й вдячності за його мужність.

Річниця подій під Вугледаром для бійців 186-го батальйону 123-ї бригади — це спогади, які неможливо стерти. Втрати, невимовний біль і водночас постать людини, яка тримала їх разом — командир батальйону Ігор Гриб. Для своїх він був не лише офіцером, а й другом, наставником, тим, хто вмів слухати й розуміти. Журналістка зібрала спогади про комбата. Обставини його загибелі досі з’ясовуються.

«Повернутися живим до своїх дітей», — саме ця мрія тримає Віктора Агаркова. Захисник України на позивний «Шатун» уже понад чотири роки на передовій. Він зустрів повномасштабну війну біля Харкова, пройшов десятки виїздів під обстрілами й нині у складі 40-ї артилерійської бригади відповідає за те, щоб бойова техніка залишалася у строю.

Перший обстріл — і вже двохсотий та шестеро поранених. КРАЗ із 70 снарядами перетворився на купу металу. Сергій Старанчук, позивний «Німець», вижив тоді дивом. Сьогодні він тримає на ходу важкі САУ і каже: «Недаремно ми тут. Бо якщо їх не зупинити — вони не дадуть життя нікому». Його розмова з журналісткою Гард.City — як сповідь про правду життя на війні.

У неділю, 28 вересня, у центрі Первомайська відбулася акція родин військовополонених та зниклих безвісти. Люди тримали у руках плакати з портретами та закликами.

27 вересня 2025 року в Первомайську провели в останню путь захисника України Дмитра Бойка. Воїн понад рік вважався зниклим безвісти. Йому було лише 27 років.

26 вересня 2025 року в Первомайську провели в останню путь захисника України Сергія Шевченка. Йому було лише 29 років.

Віктору 26-ть. У 2018-му він підписав контракт із ЗСУ. Починав як номер обслуги, згодом став навідником, а тепер командує гарматою. Це історія одного з наших — тих, хто зараз на передовій. Знайомтесь: Віктор, позивний «Скорпіон». З ним журналістка Гард.City познайомилася на сході України, де зустрічалася з бійцями 40-ї ОАБр із Миколаївщини.

В Україні є ті, хто відповідає ворогу на кожен жорстокий удар по мирних містах і цивільних. Це 14-й окремий полк безпілотних авіаційних комплексів, який знищує ворога не тільки на лінії зіткнення, а й на відстані тисяч кілометрів від фронту – глибоко в російському тилу. Дуже часто новини про вибухи на ворожих нафтопереробних заводах, складах боєприпасів та оборонних підприємствах, які ми читаємо у своїх телефонах, – це робота саме цього полку.

Кажуть, щоб писати правду про війну, треба глянути їй в очі. Саме тому журналістка вирушила в дорогу — самій почути історії від бійців, побачити, чим живе Слобожанщина, відчути її рани й силу. І написати, щоб пам’ятали.

У ніч на 20 вересня російські війська завдали комбінованого удару по Миколаєву та області. Ворог застосував дрони-камікадзе типу «Shahed» і балістичні ракети. За наявною інформацією, обійшлося без постраждалих.

Сьогодні Первомайськ проводжав в останню путь свого захисника — молодшого лейтенанта Віктора Вольського. Йому було лише 24. Віктор прожив коротке, але яскраве життя, ставши прикладом мужності й відданості для своєї родини, друзів, побратимів і всієї України.