30 серпня у Первомайську відбулася традиційна акція «Полон вбиває. Не мовчи!» та автопробіг на підтримку військовополонених і безвісти зниклих захисників. Від самого ранку у середмісті зібралися їхні рідні з фотографіями та плакатами. Серед учасників були матері, дружини й діти військових, які досі чекають на звістку від своїх близьких.
«Знову виходимо на вулицю»
Леся Щербаченко
Перед входом до парку — стенд із портретами безвісти зниклих захисників. Імен на ньому стає дедалі більше.
— Щодня вони додаються, — констатує організаторка акції Леся Щербаченко.
Мама розшукує Геннадія Мораря
Серед нових портретів — Геннадій Морарь, 1989 року народження. Він зник безвісти 7 червня 2026 року в Чугуївському районі Харківської області. Цього дня на акцію прийшли його мама та племінниця. Для родини це перший такий публічний вихід із проханням допомогти в пошуку Геннадія.
— Я прошу будь-яку інформацію. Якщо ви бачили його або маєте будь-яку інформацію, будь ласка, звертайтеся за телефоном: +38 (099) 677-21-98, — просить родина.
«Кажуть: тримайтеся. Чекаємо»
Серед учасників акції — Ольга Васіна, мама Артема Васіна. Її син зник безвісти у листопаді 2023 року на Кліщіївському напрямку. Відтоді жінка шукає будь-яку інформацію про нього: звертається до відповідних структур, їздить на акції, зокрема до Києва. Та конкретної відповіді досі немає.
— Кажуть: тримайтеся, очікуйте. Чекаємо, — говорить Ольга.
Для неї це очікування триває вже майже три роки. Кожен вихід на вулицю — це ще одна можливість нагадати про сина.
Дитина, яка щодня чекає тата
На акцію прийшла й Анна Єгорова з донькою Поліною. Її чоловік, військовослужбовець 101-ї бригади Ілля Єгоров на позивний Орест зник безвісти 10 липня 2026 року на Куп’янському напрямку.
— Донька постійно чекає тата, постійно з його фотографіями. Засинає, прокидається, питає, коли тато повернеться, — розповідає Ольга.
У родині є ще одна донька, напередодні їй виповнився рік. Для Анни це лише третя акція. До таких заходів вона долучилася нещодавно, але тепер намагається не пропускати. Чи принесла вже участь в акціях конкретну інформацію про чоловіка? На жаль, поки ні. Та для родини важлива сама можливість бути серед людей, які переживають подібне.
— Це об’єднання, це шалена підтримка. Бачити такі самі сім’ї, такі самі очі, повні надії. Розуміти, що ми не одні, що нас об’єднало спільне горе, надія, любов до наших рідних, — констатує Анна.
Місто знову нагадує: їх чекають
Цього ж дня акцію підсилили автопробігом. Колона автомобілів традиційно проїхала головними вулицями міста. Стартували від району Вознесенського повороту, далі рушили через центр до стели на Коротченка та повернулися до місця проведення акції.
Автомобілі з прапорами та плакатами, гучними сигналами стали ще одним нагадуванням про тих, чиї родини досі чекають на звістку. Бо за кожним портретом на стенді — конкретна людина. Син, чоловік, батько, брат чи дядько, на якого вдома чекають. І поки звістки немає, рідні знову виходять на вулицю. Говорять, показують фотографії, називають імена. І просять головного — не забувати та не відбирати надію.
