До питання про декомунізацію та дерусифікацію топонімічної карти України додам свій голос. Адже наш гіркий досвід показав, що росіяни — такий народ, який вважає, що все, що написане російською мовою чи колись було дотичним до російської культури і держави, вже автоматично належить їм. І нині українці ціною власного життя мають доводити, що це не так.
- Світоглядний аспект
- Історичний аспект
- Мовний аспект
- Морально-етичний аспект
- Правовий аспект
- Фінансовий аспект
Світоглядний аспект
Людей здавна цікавили походження географічних назв і, в першу чергу, своєї місцевості, їхній зміст, значення, звучання. Усвідомлення людиною себе, свого місця у спільноті тісно пов’язано із місцем народження. Ми завжди говоримо звідки ми, з якого села, міста, країни, адже це є частиною самоідентифікації кожного з нас. Люди є носіями інтелекту і здатні виражати свою приналежність до місцевості або соціальної групи. Саме тому, розповідаючи про себе, ми говоримо: «Я киянка», «Я одесит», «Я з Миколаєва», «Я родом з Первомайська».
Зазначу, що назва населеного пункту також забезпечує орієнтацію людини у державному просторі. Географічні назви прописують на політичних державних і світових мапах. Відповідно є важливою семантика назви — її значення, природа походження, ідейне навантаження, легкість і милозвучність вимови й відповідність правопису.
У більшості випадків топоніми утворювалися або від загальних назв (апелятивів). Наприклад, назва села Берег від апелятиву «берег». Або від власних назв (антропонімів): Івано-Франківськ — від власного імені. Значна частина географічних об’єктів має опосередковані назви. Досить часто топоніми, а вірніше ойконіми) піддаються політичним маніпуляціям та культурній моді. В процесі історичного розвитку на ойконімах Південної України відчутно позначився російський вплив. Так, Катеринослав був названий на честь імператриці Катерини ІІ замість давнього Половиця.
Кардинальних змін топонімічна карта України зазнала в радянський період. З’явилися персональні меморіальні назви Ворошиловград, Кіровоград; назви, що відображали настрої революціонерів-більшовиків: Жовтень, Пролетар, Піонерське, Комсомольськ, Красноармійськ, Красний Луч, Первомайськ та інші. Фактично всі комуністичні назви надавалися населеним пунктам або ж на честь встановлення радянської влади і перемоги більшовиків над українським національно-визвольним рухом 1917-1921 років, або ж з метою «уславлення» комуністичних лідерів, їхньої діяльності та й самої комуністичної ідеології.
Одна із перших сучасних хвиль перейменування топонімів пов’язана із проголошенням незалежності України і становлення державності у першій половині 90-х років ХХ століття. У той час ініціаторами перейменувань вулиць, бульварів, проспектів, площ, скверів, населених пунктів виступали члени суспільно-політичних та культурологічних об’єднань, як-от: «Народний рух України за перебудову», «Товариство української мови ім. Т. Шевченка», «Міжнародне історико-просвітницьке правозахисне товариство «Меморіал», Товариство «Просвіта». Учасники цих організацій: митці, науковці, освітяни, активісти демократичного руху, студентська молодь — сприяли розбудові громадянського суспільства та демократичної правової держави, що виключало повернення до тоталітаризму і комуністичної ідеології.
Нова хвиля зміни назв населених пунктів та вулиць була породжена подіями Революції Гідності. Особливого резонансу процес перейменування набув у зв’язку із набуттям чинності закону про декомунізацію — Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки.
Нині перейменування міста, села, вулиці — це розумний компроміс між суто крайовим, регіональним та загальнодержавним і національним розвитком. Є два рівні зміни топонімів в Україні — місцевий і державний та два шляхи зміни назви: перший — повернення історичної назви (у даному випадку дорадянської, не тієї що давалась комуністами і режимом); другий — надання нової назви, обґрунтованої важливими історичними або ж соціокультурними подіями. Так Комсомольськ (назва відображає більшовицьку ідеологію) повернув історичний топонім Горішні Плавні. Кіровоград, названий іменем Сергія Кірова (радянський державний діяч), не повернув назву Єлисаветград. Натомість була обґрунтоване нове найменування міста — Кропивницький, на честь Марка Кропивницького, який в 1882 році заснував у місті перший український професійний театр.
В одній із своїх публікацій український історик Ігор Гирич вказав: «Нація — це люди, які мають одну колективну пам'ять про своє минуле». Зрозуміло, що російсько-радянське минуле є теж частиною нашої історичної пам’яті. До того ж частина сучасного українського суспільства жила в Союзі Радянських Соціалістичних Республік. Психологічно здоровій людині властиво любити життя, свою молодість, побут, професійну діяльність, дозвілля.
Однак важливим є, щоб сприйняття радянського періоду і спогадів про нього не було культивованим у суспільстві. Все, що є російсько-радянським в українській історії, культурі, ментальності, має просто залишитись в минулому для всіх нас, без будь-якої пропаганди і популяризації. Фактично всі народи мають в своїй історії ганебні події, у цивілізованих країнах злочини попередників засуджуються, за злодіяння просять прощення і суспільство орієнтується на майбутнє і подальший розвиток. Історична пам'ять народу має вміщувати і негативні, і позитивні епізоди своєї історії, а світогляд кожного громадянина завжди є солідарним із світоглядом народу і нації.
Сучасна російсько-українська війна і безневинна смерть мирного населення виключає присутність всього російсько-радянського в світогляді українців, тому зміна назви міста є на часі.
Історичний аспект
Дослідження і вивчення подій українських національно-визвольних змагань 1917-1921 років — Української революції, дали можливість переоцінити встановлення радянської влади та діяння більшовиків і комуністичного режиму. І це стосується не лише загальнодержавної, але і локальної історії.
Дозволю собі висвітлити реконструкцію подій, що відбувались на теренах нинішнього Первомайська. На початку ХХ століття внаслідок українських національно-визвольних змагань та революції більшовиків відбулися кардинальні суспільно-політичні зміни. У березні 1917 року у Голті, Ольвіополі, Богополі виникли комітети Тимчасового уряду та діяли осередки, що представляли Українську Центральну Раду. Водночас, були обрані місцеві ради робітничих і селянських депутатів. У краї, як і на всіх теренах України, розпочався тривалий період боротьби за різні моделі державного розвитку.
Революція більшовиків у Петрограді сприяла зміцненню позицій цієї політичної сили. На початку грудня 1917 року відбулася об’єднана нарада представників Голтянської, Ольвіопольської і Богопольської Рад робітничих і селянських депутатів, профспілкових організацій і полкового комітету розквартированого 17-го піхотного полку. Результатом стало створення одного радянського органу для трьох населених пунктів — Голтянського військово-революційного комітету.
Проголошення Першого Універсалу Української Центральної Ради до народу УкраїниФото: Вікіпедія
Разом із тим, у Києві Центральна Рада проголосила про утворення Української Народної Республіки, яка за Брест-Литовським мирним договором визнавалася світовою спільнотою як окрема держава. За умовами цього договору німецькі й австро-угорські війська надавали допомогу у боротьбі із політичною силою більшовиків і забезпечували внутрішній порядок. Вже у березні 1918 року австро-німецькі військові частини зайняли Ольвіополь, Богополь і Голту. У квітні 1918 року у Києві до влади прийшов гетьман Петро Скоропадський, виникла Українська держава. Осінь 1918 року принесла нові політичні зміни. Гетьман Скоропадський зрікся влади, і було відновлено Українську Народну Республіку з Директорією. Ще в листопаді 1918 року австро-німецькі угрупування залишили Голту, Богополь і Ольвіополь, і в усіх трьох населених пунктах до влади прийшли трудові ради Директорії.
Водночас, на загальнополітичній державній арені посилився вплив більшовиків. На початку березня 1919 року в Голту вступили їхні військові загони, що сприяло відновленню роботи революційних комітетів. Із села Щасливки Ананьївського повіту прибув І-й комуністичний партизанський загін під командуванням Трифона Гуляницького, який сприяв встановленню влади Рад.
Будь-яка революція передбачає кардинальні зміни соціально-економічного характеру. Утверджувати владу Рад було значно простіше в одному населеному пункті, ніж у трьох, які до того ж належали до різних повітів та губерній: Ольвіополь — до Єлисаветградського повіту, Голта — Ананьївського повіту Херсонської губернії, Богополь — до Балтського повіту Подільської губернії. Тому об’єднання поселень в одне місто було більшовицьким політичним рішенням.
Окрім того, революція — це не лише соціально-економічні, а й ментальні зміни. Назви населених пунктів Голта, Ольвіополь, Богополь відображали історію попередніх епох, зберігали культурні традиції мешканців. Для встановлення радянського ладу необхідно було відмовитися від культурних зв’язків і моделювати розуміння приналежності людей до іншого населеного пункту, іншої держави.
Члени ревкомів неодноразово обговорювали питання про об’єднання. Була організована ініціативна група у складі Кальницького, Балдова і Нутельса, які займались питанням створення міста. Більшовики утворили єдиний оргкомітет, який готував матеріали для Центрального Виконавчого Комітету (ЦВК) щодо питань об’єднання. Однак не було згоди навколо назви. Представники Ольвіополя бажали, щоб нове місто іменувалось Орлик (як найдавніше поселення). Голтяни наполягали на збереженні їхньої назви, богопольці, які менш за всіх підтримували цей процес, пропонували Олексіївськ. Оскільки не було одностайності, голова Голтянського ревкому С. Правдівцев запропонував винести питання на обговорення громади. Було вирішено скликати мітинг на 1 травня.
Мітинг 1 травня 1919 року відкрив голова Ольвіопольського ревкому І. Рухлін. Із промовою про об’єднання Ольвіополя, Богополя та Голти в одне місто виступив Трифон Гуляницький, який публічно запропонував назвати новоутворене місто «Первомайськ» на честь солідарності трудящих. Я. Мельник ініціював розміщення міського об’єднаного ревкому в Ольвіополі. У краєзнавчій літературі з історії міста, яка створена в радянський час, написано, що мітинг пройшов вдало і всі підтримали пропозицію про об’єднання. Однак у спогадах учасниці мітингу, члена об’єднаного оргкомітету Т. Чоклер, що опубліковані на шпальтах «Прибузького комунару» за 1959 р., зазначається: «Ми добилися того, що 1 Травня всі організації і профспілки вивели свої сили на мітинг в Ольвіополь. Там оргкомітет поставив питання про те, що для зміцнення радянської влади, а також з економічних міркувань необхідно створити єдиний орган управління, тобто об’єднати три населені пункти в одне місто, і запропонував назвати його в честь Першого Травня «Первомайськ». Але місцева контрреволюція, буржуазно-гендлярський елемент і куркульня повстали проти цієї пропозиції, і наша спроба заручитися згодою народу не вдалась».
Якщо відкинути політичну заангажованість, то виходить, що представники інших політичних сил, підприємці, торговці і заможні селяни не підтримали ідею про об’єднання. Т. Чоклер жодним словом не згадує про Т. Гуляницького і його виступ. До того ж, 2 травня всі ревкоми працювали на своїх місцях і фактичного об’єднання не відбулося, відповідно, питання щодо назви населеного пункту не вирішили.
Незважаючи на першу невдачу, оргкомітет продовжував наполегливо добиватися об’єднання міста. Т. Чоклер доручили скласти доповідну записку уряду, де вона мала викласти політичну, економічну і етнографічну суть питання. З цими матеріалами більшовики їздили в Одесу і в Харків, де зустрічалися із головою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (ВУЦВК) Григорієм Петровським. Більшовицький лідер вислухав членів делегації і повідомив, що сам виїде на місце.
Григорій Петровський, 1917-й рікФото: Вікіпедія
Григорій Петровський приїхав у Голту на зустріч із жителями 5 липня і у залізничному саду виступив з промовою про необхідність швидкої відбудови економіки. Вже 6 липня 1919 року він провів спільне засідання виконкомів Богополя, Ольвіополя і Голти, на якому головував. Ревкоми розглядали питання про об’єднання 3-х місцевостей в одне місто «Первомайськ» та про технічне здійснення об’єднання.
Під час обговорення виникли дискусії стосовно того, що всі три місцевості претендують на назву міста, що є невирішені питання адміністративного характеру, що треба попередньо підготувати підґрунтя до об’єднання, що існують протиріччя у середовищі самих селян, яких необхідно примирити. Зокрема, ревкомівці Руденко і Каплан намагались довести економічну невигідність створення одного міста, особливо для селян. У відповідь Петровський порівняв їх із «угодовцями, які, мовляв, теж кажуть, що вони не проти того, щоб дати народові владу, але… згодом, не тепер, бо тепер ще рано…». Дискусія завершилася під авторитетним тиском головуючого.
Григорій Петровський виніс резолюцію, яку прийняли більшістю. Зміст її такий: «Нарада 3-х виконкомів, порадившись про організацію одного виконкому для Ольвіополя, Голти і Богополя, вирішила з огляду на економію і більш продуктивний розвиток усіх виробничих сил і для організації на необхідному рівні фабричної і заводської промисловості, електрифікації і благоустрою, тимчасово для вирішення питання про границі з повітами утворити єдиний для Ольвіополя, Богополя і Голти виконком, зважаючи на критичний момент місцевості в продовольстві та у паливі, просити в Уряду як можна швидше видати позику на здійснення електроосвітлення 300.000 рублів».
Також було вирішено кожному виконкому виділити по 7 чоловік до виконкому Первомайська, головою якого став Й. Кальницький, місцем роботи обрали Ольвіополь.
Президія Українського Центрального Виконавчого комітету 26 липня 1919 року схвалила рішення про утворення повітового міста Первомайська, підпорядкувавши його Одеському губвиконкому.
Одеський губвиконком сприйняв це рішення формально, губревком практичної допомоги не надавав. У місті не вистачало коштів, на прилеглі райони і села влада більшовиків не поширювалася. В Голті був створений свій виконком, який підтримувався Ананьївським повітом, влада якого продовжувала вважати Голту своєю територією і давала розпорядження Голтянському виконкому.
Водночас, селяни об’єднувалися у самостійні військові загони, які виступали проти влади більшовиків. Навколо міста господарювали загони повстанського отамана Степової України Никифора Григор’єва. Для захисту Первомайського ревкому була створена частина особливого призначення (ЧОП) і караульна рота. Однак селянські загони періодично обстрілювали ревком, одного разу приїхали на станцію Голта власним ешелоном, захопили голову ревкому, визволили із в’язниці декількох григор’ївців і покинули місто.
Для того щоб більшовики не втратили владу, в червні 1919 року в Первомайськ прибув 21-й Рославський полк, а на початку липня прибула команда курсантів Одеської піхотної школи під командуванням І. Базарного. Разом із загоном Ткаченка, загоном чекістів і партизанським загоном ревкому вони проводили рейди проти селянських загонів.
У межах країни не припинялася боротьба за державну владу. У серпні до населеного пункту наблизилися війська Добровольчої армії, що спричинило хвилю протестів проти більшовиків. Активізувалося заможне селянство, загін К. Колоса напав на угруповання особливого призначення Т. Гуляницького та І. Базарного. У зв’язку із загальною військово-політичною ситуацією ревком вимушений був залишити місто і відправився до Житомира.
Частини армії Антона Денікіна ввійшли у Первомайськ 3-го вересня 1919 року. Денікінці, які виступали лише за «єдину і неподільну Росію», встановили в Ольвіополі шибеницю. В Ольвіополі було заарештовано М. Євстратьєва, а в Голті — Й. Кальницького, С. Дяченка та інших, двох останніх вбили. Загони Добровольчої армії порядкували у Голті, Ольвіополі та Богополі до початку 1920 року.
Військові сили білогвардійців були витіснені 403-м полком 45-ї Червонопрапорної дивізії 2 лютого 1920 року. Відразу розпочав роботу революційний комітет у складі голови О. Громицького, заввідділом управління Садовського і члена ревкому — представника військової частини Нємчина. Т. Чоклер призначили в оперативний відділ на інформаційно-інструкторську роботу. Утвердження влади більшовиків забезпечували військові 14-ї армії, загороджувальний загін, начальником якого став Т. Гуляницький, загін школи інструкторів при відділі управління, загони Шинкаря, Єфімова, Синякова. Згодом був створений загін повітової трійки по походу на куркуля під командуванням Стрижака.
Отже, за вимогою більшовиків, які нищили всю минувшину, об’єднувалися Ольвіополь — найдавніше поселення, у якому зберігалися традиції козацьких вольностей, були сильні церковно-православні та освітянські традиції й розвинена економіка; Богополь, де домінувала єврейська громада і який був самодостатнім культурним і торговельним містечком із розвиненою соціальною інфраструктурою; Голта з авантюрним духом Очаківського ейялету (одиниця адміністративно-територіального поділу Османської імперії — ред.), традиціями військових поселень та потужним промисловим потенціалом. Як окремі населені пункти із оригінальною історією вони припинили свій розвиток. Їхня економічна, культурна, демографічна та повсякденна індивідуальність трансформувалася в єдиний життєвий простір міста Первомайська.
Розпочався процес урбанізації. До слова, утворення міста відбулось не стільки на основі товарно-грошових відносин, що характерно для природного процесу урбанізації, скільки унаслідок централізованого об’єднання державною владою різних населених пунктів. Місто формувалося шляхом подвійного механізму: об’єднання міста Ольвіополь, містечка Богополь, села Голти посилило різницю між містом і селом, центром і периферією, з одночасним проникненням міських відносин у село. Зокрема, Голта втратила архаїчні риси сільського повсякденного життя.
Тривалий час місто зберігало поділ на три частини: І частина міста — це Ольвіополь, ІІ — Голта, ІІІ — Богополь. Вони були не лише умовними, цей поділ використовувався для уточнення подій, що мали місце.
Відома і вживана нами назва Первомайськ Миколаївської області стала поширена лише з 1954 року. Реконструкція подій 1919 року показує, що Первомайськ є суто більшовицькою назвою, яку породив комуністичний режим. Назва міста не була колективним рішенням, вона виникла під авторитетом і тиском «радянського ката» Григорія Петровського.
Мовний аспект
Процес перейменувань населених пунктів в Україні торкнувся питань як історичного, так і мовного характеру. Південноукраїнські землі є полінаціональними, тому цей регіон багатий на топоніми російського, грецького, болгарського, турецького, молдавського, німецького походження. Чимало назв отримали своє найменування внаслідок урядової політики тої чи іншої держави, в склад якої входили українські землі в різні історичні періоди. Відповідно Південний регіон має багато русизмів — як у мові населення, так і в назвах. Топонім, у даному випадку ойконім Первомайськ — це російськомовна калька, яка складається з двох російських слів «первый» і «май».
Зазначу, що всі топонімічні словники, з якими мала змогу працювати, пояснюють, що місто Первомайськ отримало свою назву на честь Міжнародного дня солідарності трудящих, який відзначають 1 травня. Безперечно, сама ідея захисту прав трудящих є актуальною і нині. Її святкування є знаком пам'яті про робітничі протести в Чикаго, які почалися 1 травня 1886 року. Однак Первомайськ утворився і отримав свою назву не в ХІХ столітті і його виникнення не було результатом захисту прав трудящих. Як вже зазначалось, місто створюють більшовики на чолі з Григорієм Петровським у 1919 році і дають йому російську назву — «Первомайск».
Російськомовність назви розуміли з самого початку її виникнення. Саме тому назва міста пройшла тривалий шлях становлення. Спочатку звучав ойконім «Первомайськ». А в 1927 році у зв’язку із загальнодержавною політикою «коренізації», яка в Українській Радянській Соціалістичній Республіці отримала форму «українізації», відбулися зміни. Місто йменували «Першомайськ» і всі інституції отримали похідну назву: «Першомайський окрпартком», «Першомайська дивізія», «Першомайський технікум механізації сільського господарства», приміська територія — «Першомайщина». Це чітко простежується на шпальтах місцевої газети.
Українізацію згорнули і всі повернулися до російськомовної кальки — «Первомайськ». Ця назва не є унікальною, адже породжена загальнополітичною ситуацією початку ХХ століття та модою на пролетарсько-більшовицьку культуру. В межах держави Радянський Союз було 4 міста «Первомайськ», 19 населених пунктів із назвою «Первомайський», 9 «Первомайських районів», 10 населених пунктів, що мали назву «Первомайське». Всі ці населені пункти отримали свою назву після встановлення радянської влади і були символом перемоги Рад робітничих і солдатських депутатів над українським визвольним рухом і символом русифікації українського народу.
Тому коли ми ведемо дискусії про те, що назва «Первомайськ» пов’язана із українськістю слова «первий» і що «май» — це розмай, і що все це близьке до природи і богині Майї… Все воно може бути.
Однак якщо розгорнути будь-який сучасний Академічний тлумачний словник української мови, то ми побачимо, що слово «первий» вважається розмовним, і що у більшості випадків воно вживалося в художній літературі минулих століть. Приклади використання слова «первий» подаються у художніх текстах і належать таким письменникам, як Марко Вовчок, Анатолій Свидницький, Олекса Стороженко, Панас Мирний, Іван Вирган. Всі вони народились і творили в другій половині ХІХ — першій половині ХХ століття і мали вплив російської мови.
Разом із тим в українській мові є широковживаним слово «первісність» і тлумачиться як перша стадія. Тому первісне суспільство, первісне мистецтво, первісний лад, первоцвіт. Нині в українській літературній мові не пишуть і не говорять: «первого травня», чи «первий раз», «чи первокласник». У нас є милозвучне українське слово «перший» і всі похідні від нього, перше число, першого травня, першокласник, першого разу…
Не може не здивувати лист-відповідь офіційних осіб нашого міста уповноваженому із захисту державної мови Тарасу Кременю щодо приведення у відповідність назви міста Первомайська до правопису та стандартів державної мови. У листі посилаються на твори нашого земляка Миколи Вінграновського і як приклад приводять назву повісті «Первінка».
Фото: Виконком Первомайської міської ради
Така повість справді є, дозволю собі цитату з тексту:
«Миколка спитав, скільки ж тіточка хоче за свою корівку і чи та доїться. Тіточка відповіла, що за сто п’ятдесят віддасть і дає три стакани на день... Хлопчик відрахував і віддав гроші, оглянув корівку ще раз. Тепер вона буде їхня, домашня, і з цієї хвилини корівка сподобалась йому на все життя. Миколка взяв налигача, і корівка смирненько пішла за ним. Вже одійшовши далеченько, він оглянувся: тіточка стояла на тому самому місці і витирала посинілою рукою сльози.
— Тьотю! — гукнув Миколка. — А як же звати її?
— Первінкою звати її, синочку! Первінкою...»
Зрозуміло, що кличка корови може і має відображати південноукраїнський говір селян, передавати діалектизми Степової України, особливо на базарі. Але ж ми ведемо мову про назву міста, а не кличку корівчини. І у нас не торги, а обговорення зміни назви міста.
Окрім того, використовуючи ім’я Вінграновського, доречно було б проглянути його публіцистику, спогади про Миколу Степановича, характеристику його суспільно-політичних поглядів. І як мінімум варто було б прочитати есе «Хто і що для мене незалежність України…».
Микола ВінграновськийФото: vingran.at.ua
Відразу дозволю собі зазначити (не претендуючи на всеохоплююче знання творчості), що ані у Миколи Вінграновського, ані в Андрія Антонюка, які є лауреатами Шевченківської премії, не зустрічала жодного твору, де б вони «оспівували», чи хоча б вказали назву «Первомайськ». Микола Вінграновський не написав жодного вірша, де б вжив назву «Первомайськ». У прозових творах присутні Кумарі, Голта, Богопіль, Голованівськ. А «Первомайськ» згадується лише там, де «тузи» примусили вже старих батьків стати біля власного будинку і дивитись на колону школярів, яких первомайські «гебешники» прогнали біля хати Вінграновського і які ганьбили Миколу і його творчість.
Водночас Андрій Антонюк не створив жодної картини із назвою «Первомайськ». Низка його унікальних робіт — це «Різдво на Богополі», «Покрова на Богополі», «Ранок на Богополі», Богопільські дзвони», «Богопільська мадонна», «Лампада над Синюхою», «На Синюхі».
«Ранок на Богополі (Тиха молитва)»
І Микола Вінграновський, і Андрій Антонюк пов’язували своє походження з Богополем, розуміючи штучність і політичну заангажованість назви Первомайськ.
Теж саме стосується і слова «май». У даному контексті це назва місяця, яка використовується у польській, словенській, болгарській, сербській, російській мовах. На українську мову «май» перекладається як «травень». Безперечно, є в давньогрецькій міфології божественна Майя — покровителька плодоносної землі і природи. А давньослов’янські легенди, перекази і казки розповідають про чудодійне май-зілля, яким зцілювали. В українських народних піснях співали про приворотний розмай:
«Іди доню, до гаю,
Копай зілля розмаю.
Я розмаю не знаю,
Хіба людей спитаю…»
Та чи справді більшовики-безвірники й безбожники, які нищили церкви, убивали священників, а на стародавніх кладовищах будували парки й сквери могли вкласти в назву міста символіку божественної Майї?
Атеїсти і матеріалісти, які прийшли до влади у 1919 році, принесли і насадили світогляд, який характеризувався відсутністю віри в існування будь-якого Бога і сил природи. Була винищена фактично вся нематеріальна культура і в однаковій мірі розстрілювали знахарів, ворожбитів і священників.
Мова — то велич народу, для українців вона має не лише комунікативну функцію, а в першу чергу націотворчу і державотворчу. А туди, де домінує російська мова й уживана її калька, як показує сучасний стан речей, приходить «русский мир». Росіяни — такий народ, який вважає, що все, що написане російською мовою, чи колись було дотичним до російської культури і держави, вже автоматично належить їм. І нині українці ціною власного життя мають доводити, що це не так.
Морально-етичний аспект
Збереження радянсько-комуністичних російськомовних назв нині, по великому рахунку відображає морально-етичне обличчя соціальної спільноти.
Зрозуміло, що регіональні спільноти є більш сталими і менше піддаються інноваціям. З однієї сторони це добре, адже зберігається традиційна культура, звичаї, минувшина. З іншої — провінційна громада дуже повільно сприймає нові ідеї, вона неповоротка та інертна до загальносуспільних змін. На це є багато причин, одна із яких пов’язана із обличчям місцевої еліти: її походженням, рівнем освіти і виховання, політичними поглядами, партійною приналежністю, морально-етичним принципами, умінням бути кращими у своєму середовищі і виступати посередниками між містянами та державою.
Яскравим прикладом лицемірства й недалекоглядності представників провладної еліти, яка була причетна до процесу декомунізації, є ситуація із «перейменуванням» вулиці Коротченка. Дем’ян Коротченко, визнаний відомим радянським державним і партійним діячем, був головою Ради Народних Комісарів Української Радянської Соціалістичної Республіки (1938-1939 рр. ), і вважається одним із потужних поборників за встановлення більшовицької влади.
Навіть якщо більшість мешканців вже точно і не знає, хто той Дем’ян Коротченко. Або ж яке він мав відношення до України, її історії, чи самого Первомайська, то для багатьох людей важливим є звичне і те, що оточує їх протягом життя. Тобто було бажання зберегти звучання назви, а «впливових» людей у місті — закріпитися при владі, саме це спонукало знайти іншого, менш відомого в історії — Олександра Коротченка (загиблого воїна-афганця). Відсутність морально-етичного обличчя провладних людей дозволила використати пам'ять про вбитого в Афганістані військового і залишити назву вулиці і мікрорайону в місті. Коротченко та й Коротченко, а який — то вже без різниці… Ось така «благородна» маніпуляція вирішила питання декомунізації у Первомайську.
Про що свідчить цей факт? Про бажання вшанувати пам'ять вбитого юнака чи про лицемірне збереження пам’яті комуністичного лідера? Яка природа походження цієї назви, її історичне значення, семантика, який її символічний зміст? Яке ментальне, світоглядне, духовне навантаження має зараз назва цієї вулиці?
Дивує і публічна поведінка представників міського самоврядування у Первомайську. Так, щороку 22 січня в День проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки всі провладні особи стоять під українським прапором, співають (а іноді просто слухають) гімн України. З серйозними обличчями проводять урочистості на знак пошани до утворення єдиної (соборної) української держави, що була проголошена в 1919 році. Вже 29 січня — в День пам’яті полеглих у бою під Крутами — всі можновладці схиляють голову в скорботі про вбитих юнаків, яких розстріляли, скалічили і замордували «славні» петроградські і московські червоногвардійці у 1918 році.
Водночас ті ж самі представники влади так боронять більшовицьку російськомовну назву «Первомайськ». Виникає просте запитання: як можна одночасно вшановувати пам'ять про борців за Українську Народну Республіку, українську державність та радянську владу і більшовиків, які нищили все українське під час російсько-української війни у період національно-визвольної боротьби українського народу 1917-1921 років?
Провладна міська еліта й нині тримається за більшовицьку російськомовну назву «Первомайськ» і пам’ятає заслуги Гуляницького, Коротченка і Петровського. І чомусь не вшановує отамана Кирила Бондарука (Лихо) — головнокомандувача Південної оперативної округи, соратника Симона Петлюри, якого розстріляли первомайські чекісти. Чомусь у Первомайську не прийнято говорити про діяльність Петлюрівської контрреволюційної повстанської організації, що діяла у Первомайському повіті у 1920-1921 роках. І про те, що влітку 1921 року у місті було заарештовано близько 200 осіб, запідозрених у приналежності до цієї організації. А постановою Одеської губернської надзвичайної комісії від 14 грудня 1921 року «за участь у Петлюрівській контрреволюційній повстанській організації, що діяла в 1920-1921 рр. на території Первомайського повіту, 125 осіб було засуджено до вищої міри покарання — розстрілу».
Зрозуміло, що кожна влада і кожна держава, по великому рахунку, має і позитивне, і негативне. І захисники радянської влади скажуть, що комуністи розбудували країну, провели індустріалізацію, а у Первомайську будували заводи, фабрики, мости, житлові будинки. Все це так, але у кожній цивілізованій державі в ХХ столітті уряди також розвивали економіку, розбудовували інфраструктуру, підтримували культуру, освіту, науку, однак це не супроводжувалось масовим нищенням людського життя. Лише нацисти і комуністи нищили людей за те, що вони думали по-іншому або ж мали «не таку кров». На Нюрнберзькому процесі нацистів було покарано за їхні злочини і вся німецька нація несе колективну відповідальність за їх діяння. Комуністи отримали лише моральний осуд суспільства і недолугі виправдання.
Ми живемо в інформаційному світі, соціальні мережі, блоги, платформи зробили наші спільноти прозорими. Всі громадяни України, яким не байдужий процес націотворення, нині долучаються до створення єдиної топонімічної карти України і її державного простору. Назва ж малої Батьківщини є складовою загальнонаціональної державної території.
Тому, коли місцева еліта відповідає відомим українським письменникам, громадським діячам, активістам і всім поборникам українськості, що зміна назви міста — то лише «наша справа», то це ще раз підкреслює її інтелектуальну обмеженість. Лише низький морально-етичний рівень і ще нижчий рівень освіти й виховання може дозволити не враховувати або й зневажати поради чи рекомендації мовознавців, науковців, митців, спеціалістів в галузі лексикології, які займаються питаннями топоніміки, лінгвістики, історії на професійному рівні.
Безперечно, лише жителі Первомайська та місцева влада є господарями міста, тому й прийняття рішення щодо зміни його назви має бути виваженим і розумним. Однак з точки зору морально-етичних відносин у суспільстві залишати російську назву, яку дали більшовики в 1919 році, в результаті перемоги радянської влади над українським державотворчим процесом у російсько-українській борні, не є можливим.
Правовий аспект
Законодавство України, починаючи з 90-х років ХХ століття, було направлене на засудження комуністичного режиму і відмежування від радянської тоталітарної системи і її спадщини.
Так, у квітні 1991 року ще Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки був прийнятий Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». У законі зазначено: «…у 1917-1991 роках комуністичним тоталітарним режимом та його репресивними органами здійснювалася політика державного терору, унаслідок чого мільйони людей зазнали репресій з політичних, соціальних, класових, національних, релігійних та інших мотивів, були позбавлені життя, волі, майна, депортовані, заслані, вислані на спецпоселення за межі України та СРСР, примусово переселені, виселені, залучені до примусової праці в умовах обмеження свободи, примусово репатрійовані та інтерновані, позбавлені громадянства, примусово поміщені до психіатричних закладів, позбавлені чи іншим чином обмежені у своїх громадянських правах і свободах, зазнали катувань, переслідувань щодо себе та членів своєї сім’ї, інших фізичних чи моральних страждань».
Верховна Рада засудила репресії, що здійснювалися комуністичним тоталітарним режимом та його репресивними органами протягом 1917-1991 років на території України, та відмежувалась від методу державного терору в управлінні державою.
У 2006 році був прийнятий Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні». І вдруге вищий законодавчий орган України засудив: «злочинні дії тоталітарного режиму СРСР, спрямовані на організацію Голодомору, наслідком яких стало знищення мільйонів людей, руйнування соціальних основ Українського народу, його вікових традицій, духовної культури і етнічної самобутності».
У 2015 році Верховна Рада України прийняла Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», який став ключовим у процесі декомунізації суспільства і держави. У тексті Закону вказано: «З метою недопущення повторення злочинів комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, будь-якої дискримінації за національною, соціальною, класовою, етнічною, расовою або іншими ознаками у майбутньому, відновлення історичної та соціальної справедливості, усунення загрози незалежності, суверенітету, територіальній цілісності та національній безпеці України приймає цей Закон, яким засуджує комуністичний та націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарні режими в Україні, визначає правові основи заборони пропаганди їх символіки та встановлює порядок ліквідації символів комуністичного тоталітарного режиму».
Декомунізації піддаються назви областей, районів, населених пунктів, районів у містах, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів, інших об’єктів топоніміки населених пунктів, підприємств, установ, організацій, у яких використані імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади в комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік, працювали в радянських органах державної безпеки, а також назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік та похідні від них, назви, пов’язані з діяльністю комуністичної партії (включаючи партійні з’їзди), річницями Жовтневого перевороту 25 жовтня (7 листопада) 1917 року, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім назв, пов’язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури).
Згідно Закону забороняється присвоювати географічним об’єктам назви, пов’язані з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім пам’ятників та пам’ятних знаків, пов’язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури).
Саме тому були перейменовані такі міста, як Дніпропетровськ (що мав назву в честь Григорія Петровського), Комсомольськ, Більшовик — як назви, пов’язані із діяльністю комуністичної партії та її ідеологією.
У 2019 році Верховна Рада України прийняла Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». У Законі вказано: «українська мова є визначальним чинником і головною ознакою ідентичності української нації, яка історично сформувалася і протягом багатьох століть безперервно проживає на власній етнічній території, становить переважну більшість населення країни і дала офіційну назву державі, а також є базовим системотвірним складником української громадянської нації».
Саме цей закон розпочав дерусифікацію російськомовних топонімів.
У статті 41 про «Застосування державної мови в географічних назвах та назвах об’єктів топоніміки» зазначено:
- Географічні назви, а також назви скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів та інших об’єктів топоніміки населених пунктів виконуються державною мовою.
- Назви об’єктів топоніміки не перекладаються іншими мовами, а передаються в офіційних документах, засобах масової інформації, картографічних, довідкових, енциклопедичних, навчальних та інших виданнях за допомогою літер відповідного алфавіту згідно із звучанням державною мовою.
Відповідно такі географічні назви, як Южноукраїнськ, Арбузинка, Надєждовка, Первомайськ та інші мають бути приведені до правил правопису. Російськомовна калька не може бути присутня на топонімічні карті України.
Зазначу, що у Законі вказано про забезпечення стандартів державної мови і про діяльність Національної комісії зі стандартів державної мови. Комісія має такі повноваження:
1) напрацьовує з урахуванням пропозицій та висновків Інституту української мови Національної академії наук України, інших наукових та освітніх установ і затверджує стандарти державної мови, зокрема: а) правопис української мови та зміни до нього; б) українську термінологію; в) стандарти транскрибування і транслітерації.
Дозволю собі порадити всім, хто вважає, що топонім «Первомайськ» не є русизмом, звернутись за консультацією до Національної комісії зі стандартів державної мови з питанням: чи відповідає географічна назва «Первомайськ», яка прописується на всіх українських і світових мапах, стандартам української мови.
Важливо знати
- По-перше, після перейменування міста мешканці територіальної громади не матимуть фінансових витрат, адже змінювати документи на майно чи землю, а також оновлювати реєстрацію не потрібно. Такого обов’язку закон не передбачає. Відтак усі документи за старими адресами є чинними та не потребують заміни чи отримання нового документу.
- По-друге, лише з власної ініціативи або у разі купівлі-продажу, дарування, власник майна, стосовно якого відбулися зміни, має право звернутися до органу держреєстрації прав на нерухоме майно із заявою про внесення змін. Під час продажу або іншого відчуження нерухомого майна, ці документи будуть змінюватися за загальною процедурою.
- По-третє, документи потрібно буде змінити лише підприємцям. У разі перейменування виникає необхідність змін до установчих документів та змін до відомостей про фізичну особу — підприємця, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб. Додаткових витрат зазнають юридичні особи та фізичні особи — підприємці, які мають бланки і штампи зі старими назвами.
Назва міста Первомайськ є назвою більшовицькою, відображає ідеологію і діяльність комуністичної партії. Топонім є калькою російської мови і має бути зміненим і відповідати стандартам української державної мови.
Всім, хто це розуміє, рекомендую звертатись до Інституту історії України Національної академії наук України, Інституту української мови Національної академії наук України за роз’ясненнями і рекомендаціями. З рекомендаційними листами варто ознайомлювати громаду та лобіювати питання перед місцевою владою. А також звертатися до юристів. Перейменуванню бути.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
