Зараз у містах України активно перейменовують вулиці, в тому числі й на Миколаївщині. У Вознесенську створена робоча група, міський голова Євген Величко підписав розпорядження про громадське обговорення: до 20 липня люди можуть пропонувати свої назви, 20% із 140 вулиць та 130 провулків отримають нові імена. У сусідньому Южноукраїнську 24 травня міська влада одноголосно погодила не тільки перейменування 14-ти вулиць, але й необхідність перейменування міста, оскільки його назва не відповідає нормам правопису та стандартам державної мови. А що у Первомайську?
Щоб вам зручніше було читати, ось посилання на розділи статті.
- Понад 120 вулиць міста потребують перейменування
- Як починався шлях краєзнавства для Сергія Шевченка та про цікаву знахідку
- Орел, Гард, Соколи
- Як Першотравенськ став Первомайськом
- Нащо перейменовувати вулиці і хто за це платитиме
- Куйбишева, Степана Бандери, Василя Стуса: як вулиця змінювала назву по кілька разів
- Ми знаємо нашу історію: необхідна комісія з краєзнавців, істориків, освітян
- Цікава знахідка в архіві
Понад 120 вулиць міста потребують перейменування
Первомайський краєзнавець Сергій Шевченко поділився у соцмережі дописом, в якому навів назви трьох груп вулиць міста, які потребують перейменування. Це ті, назви яких походять від російських та білоруських топонімів (пров. московський, пров. білоруський тощо); такі, назви яких є росіянізмами (Овражна, Орєхова замість Ярова, Горіхова); ті, що названі іменами радянських та російських діячів (понад 100 найменувань).
Питання актуальне і, як то кажуть, на часі. Навіть російський сир та московську ковбасу перейменували, бо українців нудить від тих назв. То як можуть мешканці українського міста спокійно мешкати на ростовській чи брянській вулиці — в той час, як з ростовської та брянської областей в Україну суне військова техніка ворогів?
Так, частина вулиць була перейменована у 2014 році під час декомунізації. Проте далеко не всі, які цього потребують. Якщо подивитися на мапу Первомайська, побачите мішанину назв, де дивовижним чином революційні діячі сусідять із українськими націоналістами. Межують один із одним провулки Молодогвардійців та Підпільників ОУН, а наскрізь радянська Трудової слави перетинається із вулицею гетьмана Мазепи, котру чимало містян за звичкою все ще називають «Воровського».
Щодо ситуації з вулицями у Первомайську та перейменування міста журналістка Гард.City поспілкувалася із первомайським краєзнавцем Сергієм Шевченком.
Сергій Шевченко краєзнавством захопився в дитинстві
— Пане Сергію, скажіть, будь ласка, із чого почалося ваше захоплення краєзнавством?
— Це почалося ще в дитинстві. Мій дідусь — фронтовик, він не ходив на паради, нагород його я не бачив, знайшли нагороди вже після його смерті, у шафі. Але він мене весь час водив історичними місцями, до братських могил. На Ольвіополі було старе єврейське кладовище, окопи 1941-го року. Він мене туди водив, показував, розказував. Одного разу ми йшли через сучасний православний цвинтар, він показав могилу й каже: «Тут похований Герой Радянського Союзу». Дідусь помер, коли мені було 10 років. Але мене й надалі цікавила Друга світова і все, що пов’язано із Первомайськом. Я не переймався давниною. Минуло років з 20-ть, я вже в армії відслужив, і пригадалася та могила. Подивився документи, начебто всі відомі, не могло там бути поховано Героя. Пішов шукати тими хащами і знайшов у занедбаному стані ту могилу. Виявилося, що згідно паперів він мав бути взагалі в іншому місці. Приїздила Тетяна Дмитрівна Троян, показали їй могилу, в якому стані перебуває. Потім приїздили із районної ради ветеранів. Він сам з Довгої Пристані родом був. Крижанівський Сава Полікарпович, розвідник. Потім за цією могилою стали доглядати, пофарбували, змінили фотографію. Я знайшов десь у Тамбові його сина й доньку, вони виїхали у 1991 році, тут більше не бували. Хтось із далеких родичів доглядав, доки не помер, а потім ніхто цим не займався.
Я почав спілкуватися із завідувачем міської бібліотеки, тоді ним був кандидат історичних наук Андрій Демідов. Він вчився разом із Оксаною Дорошенко, вони мене захопили, і почав вже більше у віки забиратися. Так воно й пішло одне за одним, хоча й не планував спочатку займатися краєзнавством.
Орел, Гард, Соколи
— Яка ваша думка щодо перейменування Первомайська?
— Я свою думку вже висловлював колись, ми зустрічалися із Наталією Клименко. Треба перейменовувати, інша справа — як. Тут потрібно комплексно підходити. Але, однозначно, Первомайськ — мені ця назва не подобається.
— Мені до вподоби Орлик.
— Коли у Первомайську ще був факультет Одеського університету імені Мечникова, для своїх істориків вони видали брошурку, методичку. Там були витяги з першоджерел з історії Первомайська. Насправді у всіх документах, що стосуються 18 сторіччя, є назва Орел. Орлик – це чи давніша назва, чи більш народна. А в офіційних документах вживалося слово Орел.
— Це не єдина «пташина» назва на Миколаївщині, Вознесенськ раніше називався Соколи?
— Не сам Вознесенськ, а те поселення, що було на його місці. Там, де Південноукраїнськ, там був Гард. Гардова паланка, Гардовий острів, тож для них Гард — історична назва. Хоча Гард — це не власне Південноукраїнськ, бо на його місці був степ, Гард був на острові, трохи в іншому місці. Соколи теж був козацький зимівник, поселення, а потім виросло місто. Місто одразу починалося з Вознесенська. У нас, якщо брати Орлик, то Голта, Скала — то ж не Орлик. Там Богопіль, тут Ольвіопіль. Нема такого, що Орлик — це перша назва. Це просто назва, яка історично прив’язана до цієї місцевості. Перейменувати можна на згадку про це поселення.
Як Першотравенськ став Первомайськом
— У який момент Першотравенськ перетворився на Первомайськ і чому так сталося?
— Спочатку місто було Первомайськом. Коли почалася українізація, стали вживати назву Першотравенськ. У мене є документ, на ньому печатка, і там написано: «Першотравенська окружна інспектура наросвіти на Одещині». Був технікум кооперативний, і на дипломі випускника цього технікуму зазначено «Першотравенська». Тобто ця назва була не просто розмовною, вона вживалася і в документах. Але офіційно не було перейменування якимось наказом чи постановою. Почалася українізація — все українізували, потім згорнули українізацію — знов Первомайськ. Так воно і вийшло.
Нащо це робити і хто за це платитиме?
— Щодо перейменування вулиць Первомайська. Хто має цим займатися, щоби ця справа зрушила з місця? Чи варто містянам подати петицію до міської влади?
— Містяни у нас, як і всі: не те, щоб вони проти. У них два аргументи: перше — нащо це робити? Є Первомайськ, є, наприклад, вулиця Горького — нащо його міняти, хай собі буде. Друге — «а хто за це буде платити»? Хоча є роз'яснення, що платити особливо нічого не треба. Хіба що табличку поміняти.
Однак я працюю на швидкій, то у половині міста табличок і так немає. Тож що нову робити, чи стару замінити, різниці немає. Все одно людині треба зробити хоча б номер будинку — вночі їздимо, шукаємо той номер, не можемо знайти, бо їх немає. Так що «хто буде платити» — це така собі відмовка.
У 2014 році перейменували нашу вулицю — які були витрати? Ніяких, тільки табличку нову зробили. А в паспорті як була стара вулиця, так і залишилася. Моїм донькам міняли паспорти, то їм вписали нову назву. Єдині витрати несуть підприємці, ті, що зареєстровані як ФОПи на певну адресу. А фізичні особи витрат не несуть практично ніяких. Але це влада має пояснити людям. Це має бути централізовано.
До речі, зараз на багатьох вулицях міста на будинках із табличками цілковитий безлад. Є таблички зі старими радянськими назвами (Комінтерна, Революції), поруч на тих же вулицях є будинки із новими табличками, а більшість взагалі без назви вулиці — тільки з номерами.
А є й такі таблички, що вигоріли на сонці, і на них годі прочитати, яка то вулиця.
Одні і ті вулиці перейменовували кілька разів
— Коли у 2014-му році був наказ про декомунізацію, то при міській раді за розпорядженням тодішнього мера Людмили Дромашко створили депутатську комісію. Там були депутати, краєзнавці, освітяни, Оксана Дорошенко також, півтора чи два десятки людей. Вони напрацювали історично пов’язані назви: саме цю вулицю треба перейменувати саме так, а не інакше. Вони працювали, але восени відбулися чергові вибори до міської ради, прийшли нові депутати та сказали: ми цю комісію не створювали, її рішення нас не влаштовує. І все затихло. Так було місяців 4-5, доки міська рада і мер міста за законом не втратили можливість перейменовувати.
Обласна рада взяла список вулиць, які підлягають перейменуванню, тоді список, що дав Інститут Національної пам’яті, які пропонуються для перейменування. І так: ця буде ця, оця буде ця. І поперейменовували. Коли це розпорядження обласної адміністрації прийшло сюди, кинулися, здійнявся галас. Вони свого часу не зробили, гадали, так пройде. А виявилося, наприклад, що провулок Ульяновський буде провулком Симона Петлюри. Вулицю Куйбишева обласна рада перейменувала на вулицю Степана Бандери, знову ж таки, її вдруге перейменували на Василя Стуса, вже наша міська влада. Пішло перейменування поверх перейменування, бо їх це не влаштовувало. А коли вони мали це зробити, вони цього не зробили.
(До речі, Google мапи враховують рішення облради: вулиця Степана Бандери є на мапах, а вулиці Василя Стуса у Первомайську Гугл не знаходить. — прим. авт.)
Провулок Комуністичний облрадою був перейменований на Медичний. Наша міська влада перейменувала його на провулок Капон. Це нормально. А провулок Ульяновський мав бути Петлюри. Вони його зробили провулок Малий. Таке, ніяке… Зробили — то й зробили. Сьогодні одне, завтра друге, а післязавтра третє. Вже якщо робити, то це має робитися серйозно.
Ми знаємо нашу історію: необхідна комісія із краєзнавців, істориків, освітян та представників міської влади
Має бути воля керівництва міста. З боку мера і депутатів має бути створена комісія, яку повинен очолювати або секретар міської ради, або хтось із заступників — відповідальна особа, яка в першу чергу визначить, до якого ступеню рішучості міська влада згодна йти з перейменуванням.
Залучити освітян, науковців, краєзнавців, щоби вони напрацювали історично пов’язані назви, або хоча б обрати назви з імен видатних українських особистостей. На Богополі була чудова вулиця Миколи Лисенка, композитора. Свого часу її перейменували ім’ям революціонерки місцевого значення. Потім, у 2014-му, її знов перейменували, але вже не Лисенка, хоча було б доречніше повернути їй стару назву.
Можливо, міський голова не має часу цим займатися. Проте потрібно лише створити комісію — і хай комісія працює.
Первомайські краєзнавці Тетяна Хмара та Олександр Войтов також говорять про необхідність створення такої комісії.
Олександр Войтов:
«Із краєзнавців, істориків, депутатів треба створити робочу групу, яка б запропонувала, як можна перейменувати вулиці».
«У 2016 році була створена така комісія. Ми, її члени, нормально перейменували десь 50 вулиць. Потім нас проігнорували, і депутати не змогли перейменувати більшість вулиць, замість них це зробив обласний голова Савченко. Щоб не повторювати помилку, треба створити комісію з представників суспільства, краєзнавців, істориків та представників міської влади».
Тетяна Хмара: «Для роботи комісії треба скласти повний алфавітний перелік вулиць. У міського голови є заступник та служба, котра має скласти повний каталог вулиць із попередніми назвами. Витратити на це пару місяців, а тоді спокійно зайнятися перейменуванням».
Про цікаву знахідку в архіві
— Нещодавно ви знайшли інформацію про відому паризьку модель Асію Гранатурофф, яка народилася у Богополі. Як вам вдається знаходити такі цікаві документи, де варто шукати тим, хто також цікавиться історією краю?
— Наш Миколаївський обласний державний архів велику справу зробив — вони оцифрували метричні книги всіх церков. Раніше не було РАГСів, і всіх дітей, хто народився, людей, які померли, всі одруження, все це записувалося священниками при церквах. Частина цих метричних книг збереглася, частина десь згинула. Але дореволюційні, до 1917-го року, ті, що збереглися в архіві, — вони оцифрували та виклали у вільний доступ, їх можна знайти.
Там є метричні книги равінату. У нас багато було євреїв, тож Голта, Ольвіополь, Богополь — у них метричні книги є і єврейські, і православні у православних церквах, і лютеранські, де були католики.
Я знав, що Асія народилася у Богополі, є дата її народження. Я шукав, чесно кажучи, геть інше. А знайшов її. Шукав одну людину, а потім бачу — прізвище таке знайоме. Ім’я трохи інше, там вона записана як Хася. Порівняв дату — дата та ж сама, місце, імена батьків.
Таке буває часто. Шукаєш щось одне, а знаходиш інше.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
