19 січня 2022 року виповнюється сто років від дня, коли більшовики стратили Кирила Бондарука — отамана Лихо. Про події тих буремних часів для читачів Гард.City вже писала Оксана Дорошенко. Сьогодні пропонуємо вашій увазі дослідження Станіслава Гоцуляка, члена НСЖУ.
Станіслав Гоцуляк: «Доля родини отамана Лихо — Кирила Бондарука, героя української революції 1917-1921 років»
Я син бідного селянина, безумовно українця, а тому служу в армії УНР.
Для вас у мене хватить козаків, а від мої кари вас ніхто не врятує.
З відозв Кирила Бондарука
19 січня 1922 року виповнюється сто років від дня, коли більшовики стратили Кирила Бондарука — отамана Лихо. Повстанський ватажок прожив коротке, але яскраве життя, і героїчно віддав його за Україну в 23-річному віці.
Незважаючи на все це, особа легендарного земляка й досі залишається мало вивченою, хоча відповідні спроби були. Першу детальну біографію Бондарука і навіть версію про походження його роду оприлюднив учитель історії Микола Ковальчук у серії публікацій 1995-1996 рр. в газеті «Прибузький вісник».
«Влітку 1794 року двадцятисемирічний бондар-кріпак Влас з дружиною та сином разом з іншими кріпаками з волі поміщика назавжди залишили рідну Дроздовицю, що в Городнянському повіті на Чернігівщині. Всіх їх переселили на південь більше як за 600 верст від рідного краю на землі, тільки що відвойовані в Туреччини. Переселенці поклали початок селу, яке назвали Катеринкою. Вже на новому місці сім’я бондаря поповнилася ще трьома синами і двома дочками. Після падіння кріпосного права сини бондаря Власа отримали прізвище Бондарук. Тому є підстави вважати, що всі Бондарі та Бондаруки в Катеринці походять саме з цього кореня. У наймолодшого з синів Власа було також чотири сини Григір, Євстафій, Герасим і Євлампій. Євлампію та його дружині Тетяні Бог послав Наталку і Марфу, Кирила і Тимошку, Василя і Леонтія... Кирило народився 1898 року».
Така розгорнута цитата необхідна, тому що викладена Ковальчуком історія у подальшому «пішла в народ»: вона повторюється у роботі того ж автора «Катеринка на Кодимі», у книзі Романа Коваля «Отамани гайдамацького краю. 33 біографії», зрештою, у Вікіпедії. Ще більше джерел (аж до авторів наукових статей та науково-документальної серії «Реабілітовані історією» під грифом Національної академії наук) цитують версію жахливої загибелі родини отамана «без слідства і суду» авторства Ковальчука, втім, вона теж не відповідає дійсності.
Віддаючи данину роботі Миколи Ковальчука, необхідно визнати, що його інтерпретація сімейної історії Бондаруків достовірна лише частково. І цьому є свої пояснення. В умовах відсутності альтернативи радянським джерелам, що змальовували Бондарука виключно як «бандита», тогочасної засекреченості архівів та необхідності спиратись на свідчення сільських старожилів, зовсім непросто було встановити документально точну картину. Тож, час виправити наявні помилки.
Насамперед, необхідно визначити і ввести в обіг точну дату народження отамана Лихо.
Хрещений був через п’ять днів у Катеринівській церкві священником Григорієм Михайловським, хрещеними батьками були селяни того ж села Федір Артемович Клименюк та Ксенія Федорівна Костенко.
Метричний запис про народження Кирила Бондарука, 1898 рік. Джерело: ДАМО
Походження прізвища Бондарук від заняття бондарством його носіїв — цілком ймовірна річ. Українські прізвища саме за таким принципом і формувались — зокрема, і називанням осіб за ремеслом, професією і родом діяльності. Ось тільки відбувалось це задовго до скасування кріпосного права, а прізвище Бондарук (Бондарюк) пращури отамана мають вже у перших метриках села Катеринка, що датовані початком XIX століття.
Сумнівною є історія про переселення Бондаруків із Дроздовиці. Розписи цього села, що зберігаються у Чернігівському архіві, не підтверджують ані переселення конкретно Бондаруків, ані масове переселення жителів Дроздовиці до Катеринки.
Метричний запис про смерть прадіда, 1849 рік. Джерело: ДАОО
Так само не було серед пращурів отамана на межі XVIII-XIX століть чоловіка з іменем Влас. Найстарший з відомих нам Бондаруків — прадід Кирила, якого звали Олексій Семенович Бондарюк. Він народився близько 1769 року і помер 1849 року у 80-літньому віці. Дід Бондарюк Федір Олексійович (прибл. 1826-1887), згідно Херсонських єпархіальних відомостей, був членом приходського попечительства Катеринівської церкви. Син його Євлампій — батько Кирила — 26 листопада 1885 року у віці 23 років побрався з 17-літньою Мотроною Іванівною Клименюк.
Метричний запис про шлюб батьків, 1885 рік. Джерело: ДАМО
Крім Кирила, у подружжя народились також діти: Василь (11.08.1886), Марфа (30.08.1888), Наталя (28 років на момент шлюбу у 1919 р.), Ганна (31.02.1891), Ірина (14.04.1900), Тимофій (10.04.1903), Євдокія (23.02.1906), Василь (02.03.1908), Леонтій (18.06.1910), Єфросинія (29.10.1912).
Ще малолітніми померли перший Василь (14.05.1892 у 6 років від падучої), Ірина (27.02.1902 у 2 роки від гарячки), Єфросинія (09.05.1914 у 1,5 роки від застуди).
Старші дівчата побралися: Ганна — 08.11.1909 з Макаром Орлом із врадіївських Кумарів, Наталя — 20.09.1919 з Семеном Лебедушкою, Марфа — 22.01.1920 з Іваном Хижняком, обидва чоловіки були їхніми односельцями.
Станом на 1921 рік Бондаруки мешкають у Кам’яному Мосту, про що відомо з допиту начальника місцевої залізничної станції Михайла Оржеховського (у Ковальчука помилково — Гертаховський). Він свідчить, що їхні з Бондаруками домівки розташовані на відстані ста сажнів (трохи більше двохсот метрів), діти Бондаруків — Тимофій, Дуня, Василь, Льова — часто зустрічаються з його дітьми, зокрема і у помешканні Оржеховського.
Кирило на той момент — учасник боїв під Крутами і Мотовилівкою, а також Першого зимового походу, під час якого армія УНР звільнила Ольвіополь, Богопіль і Голту. Був дорадником при штабі Петлюри та у генерала Омеляновича-Павленка. У статусі Головнокомандувача повстанськими силами Півдня України, командуючого повстанцями Херсонщини з’являється 1921 року в рідних краях, і саме це призводить до хвилі арештів. Поміж інших заарештовано членів родини Бондарука: 25.11.1921 р. — брата Тимофія та шурина Семена, Наталчиного чоловіка, 29.11.1921 р. — мати Мотрону. На допитах мама і брат здебільшого ухиляються від відповідей, які могли б зашкодити Кирилові, з любов’ю називають його Кируша.
Протокол допиту Мотрони Бондарук, 1921 рік. Джерело: ДАМО
«Розстріляйте мене, все одно я не розповім, тому що не знаю», — наївно відповідає мати отамана слідчому чекісту на одному із допитів 03.12.1921 р. Більшовиків не треба двічі просити. 14.12.1921 р. членів родини Бондарука засуджено до вищої міри покарання, присуд виконано. Розстріляні 28-літній чоловік Наталі Семен Лебедушка, 18-літній брат Тимофій, 58-літня мати Мотрона. Всього — 125 людей, наших земляків, визначених більшовиками як члени Первомайської петлюрівської організації. За два місяці гине і сам отаман Лихо.
Подальший розвиток української історії продовжує нещадно перемелювати долі катеринківських Бондаруків — їхні імена серед жертв Голодомору та репресій 30-х років, втрат Другої світової війни.
Новина про ліквідацію отамана Лихо в газеті «Більшовик», Одеса, 22.01.1922 рік
«Доброго вам здоров’я, люди добрії! Ви діточок моїх не бачили, га?.. Літній, геть посивілий чоловік у брудній потертій одежині підсліпувато мружить очі проти сонця… уже понад рік Євлампій Бондарук ходить від одного села до іншого, скрізь намагаючись відшукати своїх діточок і дружину», — так змальовують божевілля батька Євлампія письменники Олена і Тимур Литовченки у книзі «Книга Пожежі. 1914-1922. Від війни до війни». Але доля родини старого Євлампія трагічна і без літературних перебільшень. Дружину та двох його старших синів більшовики вбили за участь у петлюрівській організації. Трагічно склалась доля і двох менших — вони не повернулись із Другої світової: Леонтій пропав без вісти у грудні 1943 р., Василь загинув 02.09.1944 р.
Лише після демонтажу радянського режиму Кирилові Бондаруку вдається позбутися стигми «бандита». Ще більше двох десятиліть знадобилось, аби держава нарешті почала вшановувати свого героя. Після перемоги Революції гідності іменем Бондарука було названо вулиці і провулки на рідній Миколаївщині, а також батальйон армії, що так само, як і він свого часу, воює з московським тоталітаризмом за нашу Незалежність. Тим часом заклики з листівок УНР столітньої давнини знову актуальні: «Беріть до рук зброю, бийте ворога скрізь, де він появиться. Ми обов’язково переможемо! Слава самостійній Україні!»
Автор складає подяки колективам Державного архіву Миколаївської області, Державного архіву Одеської області, дослідникам Олександру Шишку та Ярославу Вонсевичу за сприяння у підготовці матеріалу.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Підтримати нас можна по-різному: вподобайками 👍, поширенням 🔁 та коштами ❤️.
Вважаєте, що редакція заслужила? Перекиньте внесок на картку Приватбанку редакції — йдіть за посиланням на LiqPay (це безпечний та простий спосіб перекинути кошти). За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі ви стаєте учасником клубу шанувальників якісної журналістики і допомагаєте Первомайській громаді стати зрозумілішою для її мешканців та привабливішою для гостей.
