Коли здається, що проблем більше, ніж сил, поруч з’являються люди. Саме так сталося з подружжям Решетових — переселенцями з Донеччини, які через війну втратили дім і залишилися без опори в чужій громаді. Їхня історія — це приклад того, як первомайці об’єдналися, довівши, що чужого болю не буває.
Далі у статті — про те, як уже вдалося допомогти, і про нагальні потреби: спершу знайти людину, яка порубає й складе дрова, а згодом — вирішити житлове питання, що нависає як загроза.
Швидка реакція і конкретна допомога
Однією з найгостріших проблем стали несправності з електропостачанням. За температури мінус двадцять це питання було не просто важливим — життєво необхідним.
На звернення журналістів оперативно відреагував начальник РЕСу Сергій Демишляєв, який без зволікань направив електриків. Фахівці швидко знайшли джерело несправності та усунули проблему.
Тож сьогодні в родини на одну тривогу менше. Світло в домі є, а разом із ним і відчуття, що тебе почули і не залишили напризволяще.
— Ми навіть не сподівалися, що все вирішиться так швидко. Дуже дякуємо електрикам і всім, хто відгукнувся. Це для нас не просто світло — це наша надія, — говорить пані Наталя.
Допомога, яка гріє не лише дім
Ще одним важливим кроком стала доставка дров. Завезти їх вдалося завдяки Ользі Поліщук, начальниці управління соціального захисту. Це реальна допомога, яка рятує від холоду і дає можливість пережити зиму.
— Ми щиро вдячні за дрова. Для нас це велика підтримка. Ми відчули, що тут є люди, яким не байдуже, — каже подружжя Решетових.
Втім, залишається ще одне випробування: порубати дрова нікому. Пані Наталя, попри проблеми зі здоров’ям, намагається робити це сама.
— Важко, але я стараюся. Просто іншого виходу поки немає, — зізнається вона.
Найбільший страх — залишитися без даху над головою
Найсерйознішою проблемою залишається житло. Власник будинку, де нині мешкає родина, планує його продавати. Це означає, що подружжя може знову опинитися без оселі.
Для переселенців це найболючіше, коли немає впевненості у завтрашньому дні. Саме тому питання житла й надалі потребує уваги та спільних рішень.
Коли суспільство тримається разом
Ця історія про те, як суспільство консолідується. Як поруч стають усі: волонтери, соціальні служби, журналісти, електрики, жителі громади. Кожен робить свій внесок: малий чи великий, але надзвичайно цінний. Приємно усвідомлювати, що є люди, для яких чужої біди не буває.
