Вони ночували у підвалі під час артобстрілів, слухали, як снаряди падають за кілька метрів від будинку, і виїжджали з Донеччини, не знаючи, чи побачать ранок. Сьогодні Наталія Яківна та Віктор Анатолійович Решетові — переселенці, які втратили дім, але не втратили надію. Журналістка зустрілася з подружжям у Первомайську.
Підвали, обстріли й дорога в нікуди
Наталія Яківна та Віктор Анатолійович мешкали у селі Тоненьке поблизу Авдіївки на Донеччині. Тут був їхній дім — двоповерховий, з водою, газом, господарством, у який вкладено все життя. Після 2014 року село не раз потрапляло під обстріли, але з початком повномасштабної війни ситуація стала смертельно небезпечною.
Подружжя ховалося у підвалі, спало на дошках, тримаючи напоготові інструменти — на випадок, якщо завалить вихід. Снаряди влучали у двір, танки стояли просто в провулку, а будинок здригався від вибухів. Пан Віктор — «сердечник», і одного дня стало зрозуміло: залишатися означає ризикувати життям.
Вони виїхали поспіхом, взявши з собою лише документи та одну сумку. Навіть дім не встигли закрити. Згодом дізналися: оселя була зруйнована, а майно розграбоване та знищене.
Спершу подружжя потрапило на Львівщину, у село Шоломиничі. Там Наталя та Віктор прожили майже рік. Люди підтримували, допомагали, пропонували безкоштовне житло. Але через стан здоров’я Віктора та бажання бути ближче до рідного краю подружжя вирішило переїхати на Миколаївщину.
Наталія Решетова
«В один момент, — розповідає пані Наталя, — я зрозуміла, що мій чоловік може не витримати туги за рідним краєм, тож вирішили переїхати поближче до землі, де народився і виріс».
Сам Віктор родом із Доманівки, тож сестра допомогла знайти житло у Первомайську. З 2023 року подружжя вже тричі змінювало місце проживання. Нині вони знову опинилися перед загрозою виселення — власник будинку продає оселю.
Подружжя мешкає в одному з віддалених мікрорайонів міста — ПМК-226. Приватний будинок, який на перший погляд здається придатним для проживання, насправді має серйозні побутові проблеми. Для людей поважного віку ці умови є вкрай складними.
У будинку немає водопостачання — ані всередині, ані на подвір’ї. Водяний кран перемерз, тож воду доводиться носити від сусідів. Туалет на вулиці завалився, тому подружжя змушене користуватися біотуалетом. Помитися в оселі немає де — сусіди надали балії.
Опалення в будинку пічне. Взимку тут холодно, а дрова доводиться купувати власним коштом, економлячи на найнеобхіднішому.
«Доки пічка горить, доти й тепло», — з сумом констатує пані Наталя.
Небайдужі первомайці допомогли з ліжками
«21 сторіччя, а ми наче в середньовіччі», — журиться пан Віктор.
Ще донедавна вони спали на саморобних лежанках із шлакоблоків. І лише нещодавно небайдужі люди допомогли з ліжками: звернулися до редакції Гард.City, було опубліковане оголошення і первомайці швидко відгукнулися.
Пошуки допомоги і шлях крізь бюрократію
Весь цей час Наталія Яківна не сиділа, склавши руки. Вона неодноразово зверталася до Первомайської міської ради, особисто була на прийомі у міського голови, пояснювала ситуацію та просила взяти на контроль питання черги на житло.
Подружжя нині перебуває у черзі на модульні котеджі для переселенців. Наразі вони чекають свого часу, сподіваючись, що не залишаться без даху над головою.
Важливу підтримку Наталія та Віктор отримали від волонтерів громадської організації «Десяте квітня», а також від Червоного Хреста. Це і продуктові набори, і побутова допомога, і консультації.
Окрему вдячність подружжя висловлює працівникам РЕСу. Коли у будинку зникло світло і виникла небезпека короткого замикання, електрики оперативно приїхали та зробили тимчасове підключення.
«Я їм безмежно вдячна, — каже пані Наталія. — Вони приїхали дуже швидко, намагалися все полагодити, але через технічні проблеми встановили тимчасове підключення, щоб могли хоча б телефони підзарядити».
Неоціненною стала і допомога юристів, які допомогли відновити втрачені документи та підтвердити право власності на зруйнований будинок на Донеччині. Через суди, архіви та реєстри пані Наталія змогла пройти складний шлях і зберегти документальне підтвердження свого майна.
«Дівчатам з «Десятого квітня» дякую за допомогу, юристці Ірині, яка допомогла мені владнати юридичні моменти», — дякує жінка.
«Ми вдячні за кожну простягнуту руку»
Наталія та Віктор з болем говорять про втрати. Їхні син і донька померли ще до повномасштабної війни, а онуки живуть на окупованій території. Попри це, подружжя не втратило віри в людей.
«Ми щиро дякуємо всім, хто нам допоміг: волонтерам, лікарям, електрикам, юристам, сусідам. Без цієї підтримки ми б не витримали», — кажуть вони.
Сьогодні подружжя найбільше потребує безпечного житла, дров або брикетів для опалення, продуктів харчування, постільної білизни, одягу, а також тієї стабільності, якої війна позбавила їх кілька років тому.
Зі свого боку редакція також долучилася до підтримки родини, передавши найнеобхідніші продукти.
Усі, хто має можливість допомогти або може надати інформацію щодо житла, можуть звернутися безпосередньо до пані Наталії за телефоном: +38 (099) 650-35-89. Будь-яка підтримка є важливою, але найбільше просто зараз подружжю Решетових потрібні дрова, аби пережити холодну зиму.
