Подружжя Ірини і Петера Далльманн із німецького Берліна з гуманітарною місією прибули в Україну. Від проєкту «Шана» вони передали місту дитячий майданчик та іншу допомогу. Втім, сьогодні не про офіційну зустріч, більше про місію, волонтерство, дружбу, про зустрічі, емоції та Україну. Журналістка розкаже подробиці, бо має безпосереднє відношення до цього проєкту.
Ірина та Петер Далльманн
Гуманітарний проєкт «Шана» об’єднав навколо себе десятки активних і небайдужих первомайців та берлінців
Від початку повномасштабного вторгнення рф в Україну це перший візит волонтерів Далльманн в Україну. Хоча, як тільки стало відомо про цинічний напад ворога, вони відразу зайняли проукраїнську позицію. А по-іншому і бути не могло: Ірина із України, а Петр — давній український симпатик. «Я дуже боялася, — розповідає Ірина, — що могло бути по-іншому. Але дякувати, Петр відразу прийняв моє рішення — допомагати Україні. І від переживань та споглядань ми перейшли до активних дій. Так народився гуманітарний проєкт «Шана», який об’єднав навколо себе десятки активних і небайдужих, як в Берліні, так і в українському Первомайську».
Проєкт зародився в грудні минулого року і був спеціально створений під Первомайськ. Тоді велися перемовини, обговорювалися нюанси, вивчалися потреби, і в лютому 2023 року розпочалися реальні кроки в напрямку його реалізації. Навесні делегація від Первомайська відвідала Нойкельн і уже тоді сторони обговорили наміри про співпрацю, де гуманітарна допомога стала головним напрямком діяльності. Власне, така коротка історія про дружні стосунки між Нойкельном та Первомайськом.
Україна — її Батьківщина, і, оселившись в Берліні ще вісім років тому, вона ні на мить не забувала про неї
Намір приїхати до України Ірина з Петером виношували давно. І ось, коли черговий гуманітарний вантаж поїхав до Первомайська, подружжя ухвалило рішення їхати в супроводі. Первомайськ для Ірини — рідне місто. Тут пройшла її молодість, тут вона формувалася як особистість і тут зараз проживає її мама. Тож пояснювати причини рішення про поїздку є зайвим. Просто Україна — її Батьківщина, і, оселившись в Берліні ще вісім років тому, вона ні на мить не забувала про неї. А коли стався віроломний напад — відразу кинулася на допомогу.
Подорожі Первомайщиною та зустрічі з волонтерами
«Коли перетнула кордон, то не могла намилуватися краєвидами рідної країни. Яка ж вона гарна, моя Україна», – все повторювала Ірина. А коли опинилася серед своїх, то зовсім розчулилася. Бо побачила Батьківщину зовсім з іншого боку: познайомилася з людьми, які сьогодні її захищають, з волонтерами, які ні на мить не припиняють допомагати, відвідала локації, які є її прикрасою Первомайщини.
Перша наша зустріч була з подружжям Волошиних, що у Мигії. Це ті волонтери, які від початку повномасштабного годують своїми смачними борщами захисників. А Ірина, до речі, у себе в Берліні готує борщі та вареники для українців і берлінців. Тож було про що поговорити та чим посмакувати. Та найбільше розчулив німецьких гостей прапор, на якому уже десятки підписів від українських бійців та волонтерів. Серед усіх знайшли і підпис свого німецького друга Ральфа, який минулого візиту в Україну теж залишив свій автограф. До речі, днями від Ральфа має надійти гуманітарний вантаж на адресу Волошиних, а Ірина допомогла оплатити послуги пошти.
Затим ми заїхали у наш літній табір ТУР, де відпочивають переселенці. Це якраз був заїзд нової зміни: познайомилися з новачками та директоркою цього заїзду — Оленою. Дізналися про потреби, обговорили нагальні питання і наостанок зробили світлини, пообіцявши на завтра повернутися з вирішеними питаннями (це більше мене стосується).
А далі ми поїхали у Первомайськ. Тут відвідали ліцей «Лідер», де очільниця Наталія Качура. До речі, Петер багато років був директором школи у себе на Батьківщині, тож йому було цікаво познайомитися з устроєм українського навчального закладу. До того ж подружжя і досі опікується у Німеччині українськими дітьми і зовсім нещодавно возили дітей у табір на відпочинок. Знаєте, в цій зустрічі було стільки тепла, що словами передати дуже важко. Тож просто перегляньте світлини.
По дорозі ми забрали сітку для військовослужбовців, і разом Новою поштою відправили її бійцям, затим побували в одному із військових підрозділів, з якими подружжя заочно було знайомим. Минулого разу, коли ми були в Німеччині, саме від них передали український прапор з побажаннями.
У військовому підрозділі
Побували в Первомайському ННІ НУК імені адмірала Макарова, де оглянули виставку робіт Дмитра Оліфіренка з Антонівки, і з дозволу Дмитра подарували одну з демілітаризованих картин. Подружжя пообіцяло, що картина займе почесне місце у їхній мерії. Огляд виставки став для них реальним дотиком до воєнних жахів.
Заїхали до Валентини Шушпаннікової, знаменитої опікунки бійців, яка в свої майже вісімдесят щодня випікає пахлаву для воїнів і передає їм на позиції. До речі, і позивний у неї «Пахлава». Це була неймовірно тепла зустріч: з кавою, медом, пахлавою та душевною розмовою. Прощаючись, обіймалися, плакали, запрошували в гості та милувалися українською вишнею.
А ще ми встигли побувати на фрегатівському озері, історію розвитку якого подружжя знає. Тепер мали можливість побачити на власні очі перетворення на водоймі та помилуватися краєвидами.
Відвідали магазини, де придбали українські вишиванки і одній нашій спільній знайомій військовослужбовиці — тактичні кросівки, які, до речі, відразу поїхали за місцем призначення. Повертаючись до Мигії, заїхали на млин Скаржинського, відвідали місцевий аграрний коледж і уже під вечір подружжя, хоч і втомлене, але, думаю, задоволене, потрапило до готелю.
Знаю, що запам'ятають нову Україну — країну, яка не здається
Сьогодні Ірина і Петер повертаються до себе, у Німеччину, але знаю, що запам'ятають нову Україну — країну, яка бореться і не здається, країну, для якої важливі свобода, честь та гідність, для якої «Слава Україні» — не пустий звук, а сенс життя, де люди є найбільшою цінністю. Спогади про волонтерські зустрічі ще довго грітимуть душу усім нам. Тож говорю друзям до побачення і знаю, що дружба міцніша за все на світі, бо справжність не купиш, не продаси і не зрадиш.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
