Відразливий, болісний та водночас напрочуд потішний роман Карісси Орландо «Вересневий дім». Божевільна історія про нездорові стосунки та прив’язаності.
Коли страхи мають імена: дім, що віддзеркалює її душу
Будинки з привидами вже приїлися всім, хіба ні? Тим паче, коли з тими співмешканцями цілком можна ужитися, варто лише грати за їхніми правилами: не підходити надто близько, уникати доторків, не розпалювати камін абощо. Людина насправді може звикнути до всього, навіть до життя із химерниками, як їх називає Маргарет, а втім життя в тому будинку щовересня дається важко навіть їй. Тоді правила перестають діяти, особливо цього року: чи означає це, що цей вересень стане для неї останнім?
Маргарет звикла бути м’якою, як віск, такою ж піддатливою та гнучкою. Роки шлюбу навчили її багатьом речам, наприклад, шукати компроміси. Підлаштовуватися під ситуацію. Керуватися не почуттями, але правилами, бо тоді створюється хоча би ілюзія нормальності. Це стосується взаємин із чоловіком, із донькою і навіть із химерниками, які мешкають в її новому будинку.
Коли не підходити надто близько до Еліаса, він не вкусить. Якщо не запалювати вогонь — Блайт не верещатиме. Фредеріка завжди радо приготує вам чай, а втім попри всю приязність краще її не торкатися, самі дізнаєтеся чому. Головне — тримати підвал замкненим, особливо у вересні, безумовно у вересні, бо саме тоді правила припиняють діяти, натомість дім починає божеволіти. Химерники стають неконтрольованими, стіни будинку починають стікати кров’ю, а господар будинку — лютувати. Маргарет може з цим примиритися, а втім не її чоловік, тільки не Гал. Одного дня він їде геть і не озивається до своєї родини, тож їхня із Маргарет занепокоєна донька приїжджає до цього проклятого будинку, аби відшукати його. До того ж, робить це вона дуже невчасно — нині вересень, і Кетрін ще не знає про особливості цього дому, а втім… Чи існують вони насправді?
Що, коли Маргарет нездорова? Чи не ввижаються їй ці привиди та нічні крики, ці криваві стіни та підвальне страховисько? Якщо це дійсно так, якщо вона несповна розуму, тоді… що насправді трапилося із Галом?
Ця книга з металевим присмаком крові та солодкого чаю. Старих образ і засмажених грінок. Вона про «гнучкість» натури, про безкомпромісні компроміси, які призводять до втрати себе, до перетворення людини на власну тінь. Історія про неможливість піти: чи то зі шлюбу, чи то з жахливого будинку. Книга безумовно сумна, страшна, а втім з часточкою гумору — зрештою, як і все наше життя.
Про авторку
Має докторський ступінь із клінічної психології, втім ще до початку своєї кар’єри в цій галузі вивчала у коледжі творче письмо.
