Я люблю книжки і людей. Не всі та не всіх, очевидно, бо тоді моє серце було би завбільшки з планету, воно би стало надзвичайно крихким і надчутливим, але хороші історії та милих людей — таки люблю. Обожнюю всеньким своїм чотирикамерним. Велика приємність, коли добрі люди, книжки, кохання й затишний острівець поєднуються в одну ладну історію, і ось ця невеличка розповідь — вона саме така. Сентиментальна, щемка та безмежно ніжна.
Ця історія — про любов
— Ми не те, що ми колекціонуємо, купуємо, читаємо. Ми, поки ми тут, — тільки любов. Те, що ми любили. Ті, кого ми любили. І це, я думаю, це те, що триває завжди.
На острові Аліса розташована невеличка книгарня, власник якої — ще той дивак. Цинічний, страшенно перебірливий та вічно насуплений Ей-Джей Фікрі втратив дружину, його маленький бізнес нині котиться на самісіньке дно через нестерпний характер, а унікальну книгу, яка могла би його озолотити — викрали. Певним чином, буркотливість вельмишановного пана — виправдана.
Та все змінюється одного зимового вечора, коли Ей-Джей серед стелажів із книгами помічає маленьку дворічну дівчинку, і серце його потрохи починає танути, а заразом відкриватися до нового кохання, дружби та, звісно, до нових історій.
Ця книжка — про те, що речі, які здаються нам прикрими, несподівано можуть обернутися для нас якнайкращим чином. А також про те, що чудові події стаються з нами тоді, коли ми на це зовсім не очікуємо — нехай це буде зустріч із коханням всього вашого життя, чи знахідка давно загубленого предмету. Ця книжка про самотніх людей, які зрештою обирають такими не бути, бо ж: «Ми читаємо, і от ми вже не самотні. Ми не самотні».
Ця історія — про любов. І нехай холодним осіннім вечором ця книга стане вашим горнятком кави, теплим шматочком пирога чи м’якістю ковдри — тобто частиною всього того простого, а втім безмежно затишного і зворушливого, що лишень може бути в людському житті.
Про авторку: Ґабріель Зевін — американська сценаристка, письменниця й авторка бестселерів за версією New York Times, Sunday Times та USA Today.
