Ця книжка стала однією з найбільш гучних і контроверсійних історій ХХ століття, і не дарма. Інколи людям непросто бути з собою в ладу та гармонії. Що вже казати, коли у вашій голові, окрім вас самих, уживається більше двадцяти людей? Що робити, якщо через це ви випадаєте з життя і не відповідаєте за власні вчинки? Ви скажете, що це божевілля, і я відповім вам — це-таки воно. Та, погодьтеся, ще більше божевілля, що «Таємнича історія Біллі Міллігана» заснована на реальних подіях.
Якби ви подивилися на Вільяма Стенлі Мілліґана зі сторони, вам і на думку б не спало, що з ним щось не так – звичайнісінький собі чоловік: вуса, бакенбарди, блакитні очі. Якби вам сказали, що він викрав і зґвалтував трьох жінок, ви справедливо могли би розізлитися на нього, і то резонно, адже він жорстоко скривдив невинних людей. Ви могли б зажадати, аби його притягнули до відповідальності – бо ж ми маємо злочини, маємо докази у винуватості, тож навіщо зволікати? Та чи дійсно відповідальний чоловік за скоєне, якщо він цього не пам’ятає? Ба більше: Біллі упевнений, що він цього не робив.
Сьогодні терміном «дисоціативний розлад ідентичності» не здивуєш нікого, втім так було не завжди. Всередині Біллі уживається і вправний молодий шахрай Аллен, і меланхолійна поетеса Адалана, і маленька трирічна Крістін: чоловіки й жінки, атеїсти та віруючі, дорослі й малі, курці й дальтоніки. Яка з особистостей скоїла злочини, чому і найголовніше запитання: чи потрапить Біллі у в’язницю, а чи стане піддослідним кроликом для психіатрів? Для США другої половини ХХ століття цей діагноз — суцільна екзотика й цілісіньке поле для досліджень.
Тож за якою межею починається правосуддя, товариство?
Ця історія вкрай неоднозначна. Ви можете довіритися Біллі й поспівчувати, бо вживатися з десятками людей і не збожеволіти вкрай — неймовірна ноша. Ви можете зверхньо поаплодувати акторській грі чоловіка, і відкинути будь-які його виправдання, позаяк місце ґвалтівника — у тюремній камері.
Ви можете вірити Біллі чи не вірити. Та все ж цю книгу варто прочитати хоча би для того, аби скласти про цей діагноз власну думку на прикладі конкретного кейсу, і вирішити для себе — чи пошив Мілліґан у дурні всенький світ, чи казав тільки правду, правду і нічого, крім правди?
