Після початку повномасштабного вторгнення Трускавець, що на Львівщині, став одним із багатьох міст, які дали прихисток вимушеним переселенцям з південних та східних областей України. Хтось зрештою повернувся додому, хтось поїхав шукати кращої долі, а хтось знайшов себе у цьому місті. Як от приміром Олена Трофименко, колись держслужбовець, а нині успішний сировар. Жінка твердить: втілила в життя свою мрію і саме завдяки цьому отримує сили, аби пережити складні для всіх українців часи.
До Трускавця ми з родиною потрапили наприкінці відпустки. У Славську, куди їздили з дітьми у сімейний табір, пробули менше тижня. А так хотілось бодай ще пару днів подихати карпатським повітрям! Відтак, запрошення від родичів погостювати було прийняте без тривалих роздумів. І попри те, що два з трьох днів у місті лив дощ, нам все ж вдалось трішки ближче познайомитись із містом та навіть знайти там земляків.
Новий етап у розвитку Трускавця
За кілька місцяців після початку повномасштабного вторгнення кількість вимушених переселенців значно перевищувала кількість місцевих жителів. За даними міського голови в інтерв’ю DW, у місті нині, станом на травень 2024 року, зареєстровані 13 тисяч ВПО. Тоді як місцевих у Трускавці проживає близько 20 тисяч людей.
Переважна більшість людей зайнята у рекреаційній сфері та сфері обслуговуваня, що не дивно для курортного міста. До слова, все нові відпочинкові та готельні комплекси ростуть, як гриби після дощу. Часто розташовані вони в історичному середмісті, на місці старовинних садиб та вілл, які завжди були обличчям Трускавця та мали історичну та архітектурну цінність.
Старовинна архітектура, будівля художнього музею. На задньому плані височіє новий готельний комплекс
Хай там як, життя у місті вирує, сюди регулярно приїздять відомі артисти, орієнтовані, до слова, на різні аудиторії. Приміром, гуляючи парком, ми мали змогу бачити Павла Зіброва. А за кілька днів потому до Трускавця мав приїхати Артем Пивоваров.
Охочі сфографуватися з Павлом Зібровим за донат на користь постраждалих від війни сімей
Цікава штука, і корисна, яку активно реалізують організатори концертів у місті. Напередодні або ж у день концерту артист, який виступатиме цього разу, влаштовує автограф- та фотосесію для містян та гостей міста. Але умова: фото лише після донату, у скриньку чи за кьюар-кодом на постері поруч. У такий спосіб збирають гроші на підтримку постраждалих сімей та потреби війська. Ідея направду цікава та правильна. Тим більше, що бажаючих сфоткатись з «головними вусами країни» все одно хоч відбавляй.
Наші у Трускавці
Про місто можна говорити та писати багато: тут чимало дитячих майданчиків, безкоштовний мотузковий парк, Трускавець видається дуже дітоорієнтованим.
Ще тут навіть є статуя Ісуса, подібна до тієї, яка височіє у бразильському Ріо-де-Жанейро. Лиш трускавецька версія звісно менша, але також доволі монуменатльна. І вид з майданчика коло неї відкривається чудовий.
Але найприємнішим спогадом про Трускавець (принаймні з цієї поїздки), хай вже вибачають поціновувачі його природи, водички та пейзажів, буде зустріч із земляками.
Сири ми любимо давно і безнадійно. І вже так само давно перестали купувати та везти з подорожей всілякі сувеніри та різного роду дрібнички. Напевно, аби не обростати великою кількістю речей, які потім, раптом що, буде шкода покидати, але й не буде як забрати із собою. Натомість з будь-якої подорожі, якщо трапляється така нагода, привозимо крафтовий місцевий сир. А з Карпат не можемо собі дозволити повернутись без гуцульської бринзи.
Так сталось, що протягом відпустки знайти чогось смачненького не вдалось, а на питання до родичів, чи нема бува у Трускавці якоїсь крафтової крамнички, почули: «Звісно, є! Ба більше, її відкрила переселенка з Миколаєва!» Ну от і все, стало ясно, що статуя Ісуса та решта міських принад відходять на другий план. Найближчі вільні години присвячуємо візиту по сирочки.
«Це мене надихає і дає сил»
На щастя, йти доводиться недалеко, і ось вже бачимо вивіску «Сheese lavka Файно». Не без хвилювання заходиму всередину, і… очі розбіглись, так багато всього цікавого та смачного. «Нам, будь ласка, все!» — кажу з порога. «То давайте торбу!» — відповідає без сумніву привітна усміхнена жінка Олена Трофименко, власниця закладу.
За прилавком Олена Трофименко із сином
Аби довго не зволікати, зізнаємось одразу, що ми з Миколаївщини, знайомимось, і в пані Олени враз міняється вираз обличчя. Схвильована, водночас втішена, вона починає розпитувати, звідки ми, хто ми і що ми. Побачивши, що з нами чимала дитяча делегація (це притому, що найстарші діти лишились вдома), жінка хутко виносить крісла-мішки. І поки малеча смакує какао та капкейками (так, окрім сирів тут і чимало смачних десертів), ми замовляємо каву, і роздивляючись сири, спілкуємось.
Для дітлахів пані Олена запропонувала комфортні крісла-мішки
До повномасштабного вторгнення Олена Трофименко працювала у Миколаївській міській раді. Очолювала відділ у фіндепартаменті. Життя своє тодішнє впевнено називає стабільним та пристойним. Та в останні дні буремного лютого 2022-го все змінилось. Чоловік став до лав війська, та вже понад 2 роки на передовій, а пані Олена з двома дітьми мусила залишати рідне місто. Так опинилась у Трускавці.
Спершу намагалась знайти роботу за фахом. Без результату. Тоді вирішила спробувати започаткувати власну справу. Тут якраз і згадала про мрію: опанувати виробництво сирів.
«Я подала заявку на грант в рамках програми «Власна справа» проєкту «єРобота», вирішила — буде, як буде. Якщо пощастить, матиму змогу втілити свої задуми, а як ні — то шукатиму можливості далі», — розповідає пані Олена.
Дипломи та сертифікати за підсумками навчань, які пройшла пані Олена
Доля усміхнулась жінці, вона отримала мікрогрант у 250 тисяч гривень, за кошти якого взяла в оренду приміщення, закупила обладнання та облаштувала магазин-сироварню. Варто сказати, що окрім грантових коштів Олена Трофименко вклала у власну справу усі заощадження, а під дещо навіть довелось брати кредит. Адже сучасне обладнання коштує чимало, а ще додати сюди щомісячну оренду приміщення у 40 тисяч гривень. Офлайн-магазин при сироварні функціонує від квітня 2024 року. Попри це, пані Олена сповнена оптимізму та певна, що бізнес матиме успіх. Бо відчуває, що саме він дає їй сили та енергію.
«Відчуваю, що ця справа мене надихає, коли роблю сир, стільки піднесення всередині, що важко це пояснити чи описати. Але для мене моя справа найкраще джерело енергії», — ділиться Олена Трофименко.
Між тим, паралельно оглядаємо приміщення, де розташувалась крамничка: тут затишно, окрім прилавку із сирами бачимо різноманітні інші смаколики: карпатські чаї, мед, трав’яні збори. Це точно територія крафту і автентики. Щодо сирів, то тут і відомі рецептури, на кшталт качотти, рікотти, камамбера тощо. А кілька сирів є власною розробкою Олени Трофименко. Ледь стримуючи себе, обираємо кілька, а не кільканадцять (бо ж усе, що сподобалось, навряд зможемо довезти) сирів на пробу. Звертаємо увагу й на улюблену карпатську бринзу.
«Місцеві беруть, кажуть, що смакує, як треба. А місцеві у бринзі толк знають. Ось бачите, геть трішки лишилось, якраз вам і віддаю все», — тішиться пані Олена.
Окрім власне сироваріння Олена Трофименко є активною учасницею життя громади. Для школярів на базі сироварні вона проводить майстер-класи. Саме завдяки цьому змогла впізнати нашого племінника, який мав задачу довести нас до крамниці.
Діти тим часом вже допили какао і хоровим протяжним: «Ну щоооо там» дають зрозуміти, що нам пора рухатись далі. Зворушені та розчулені, просимо пані Олену зробити спільне фото на пам’ять. Вона радо погоджується. Обіцяємо повернутися сюди ще. І бажаємо сироварні із суто місцевою назвою, і водночас південною душею – розвитку та процвітання.
У Трускавці
На правах дуже нативної реклами – будь ласка, якщо опинитесь у Трускавці, не пошкодуйте часу та завітайте на вулицю Стебницьку, 49-б (неподалік Стебницького кільця). Або ж замовте сир у «Файно» онлайн. Це справді дуже смачно.
