Моя перша вам рекомендація, любе товариство, — не читайте анотацію до цієї історії. Може скластися хибне враження про книгу як про суцільну кримінальну метушню, вірогідно — з’явиться підсвідоме очікування несподіваних сюжетних зворотів або нестримної динаміки, втім ані перше, ані друге, ані третє не зовсім відповідає дійсності.
«Дивна Саллі Даймонд»: фінал дуже неоднозначний
«Мені подобалося спостерігати за людьми: за їхнім захопливим життям, пристрасними любовними стосунками, нещасливими сім’ями та темними секретами. Іронія, мабуть, у тому, що я не любила людей у реальному житті».
В ізоляції безумовно безпечніше, комфортніше, там все стабільно і налагоджено. Твій дім — твоя фортеця і подушка безпеки. На самоті тебе не скривдять, не насміхатимуться з твоєї зовнішності чи поведінки, ти можеш залишатися абсолютно невразливою людиною, коли знаходишся під скляним ковпаком одинокості, подалі від чужих очей та осуду. Ось так вона і живе — ця дивачка Саллі Даймонд, і таким відмежованим від цілого світу є всеньке її життя. Та чи справді це був її свідомий вибір?
Ця незвична історія починається з того, що наша головна героїня, власне — Саллі Даймонд, кремує тіло свого названого батька у сміттєспалювачі буквально на перших же сторінках — і це не найжахливіше, що станеться у цій історії.
Від народження до своїх п’яти років Саллі була вимушена спостерігати страшні речі, які коїв її біологічний батько щодо рідної матері дівчинки, аж допоки її, маленьку та нажахану, не забрала під свою опіку родина лікарів. У дитинстві вона навчалася вдома, а згодом, попри високий інтелект та талант до гри на піаніно, дівчина не вступила в університет, бо це передбачало комунікацію з людьми. Тепер в уже дорослої жінки відсутні друзі та робота, ба більше — Саллі вдає, що має порушення слуху, аби тільки не розмовляти з незнайомцями зайвий раз. Умовний «дозвіл» на її усамітнене життя дав прийомний батько-психіатр, прикріпивши до неї ярлик «соціально неповноцінної». Що сталося багато років тому та чому вона навіть не хоче спробувати жити звичайним, не «дивним» життям, — дізнаємося з листів і медичних нотаток її покійного батька.
Анотація втім замовчує існування другого головного персонажа — Пітера, який зростає зі своїм татом-маніпулятором. Так само, як і Саллі, він позбавлений друзів, школи та прогулянок серед людей, натомість вживаючись із думкою про свою невиліковну хворобу: нібито якщо до нього доторкнеться стороння людина, він негайно та болісно помре. Ця книга — не наукова фантастика, тож очевидно, що це брехня, та навіщо комусь втовкмачувати йому такі вигадки?
Для когось самоізоляція добровільна, вона є найбільш комфортним варіантом життя, як-от для нашої головної героїні, хоча причини її набагато глибші. А от для чоловіка — це вимушене ув’язнення, цілком і повністю проти його бажання.
Яким чином долі Пітера з Нової Зеландії та Саллі з Ірландії пов’язані? Чи зможуть вони влитися в суспільство і отримати шанс на нове життя, а чи ще далі погрузнуть у своїй відстороненості від світу? Дізнаємося наприкінці!
Це не трилер — радше жорстока документальна історія про багатьох морально зранених людей. Фінал дуже неоднозначний, і точно не сподобається фанатам класичних та солодких хепі-ендів, цього разу все буде значно… більш наближеним до правди. Зрештою, інколи нам потрібна тільки вона. Навіть якщо це небезпечно.
