Я не читаю серії книг. Зазвичай ситуація з ними подібна до багатосезонних серіалів: зрештою вони перетворюються зовсім не на те, з чого починалися. Втрачається атмосфера, губиться мотивація персонажів, інтригуючий на початку сюжет змінюється чимось доволі примітивним та сухим. Утім, із кожного правила є виключення: серія Річарда Османа «Клуб убивств по четвергах» — саме той випадок.
«Клуб убивств по четвергах»: кожна історія захоплива
Детективи можуть асоціюватися з кривавими деталями, моторошною атмосферою або таємничим і брутальним слідчим. Та це не завжди так. Дозвольте, я поясню.
Ібрагім — психіатр, уважний до деталей та обізнаний про все на світі чоловік. Джойс — гостинна пані, яка знає рецепти сотні десертів і охоча до пригод. Рон — футбольний фанат із загостреним почуттям справедливості та невпинним бажанням бунту (підстави для цього самого бунту не дуже принципові). Елізабет — колишня шпіонка, хоча, як нам відомо, колишніх шпіонок не буває.
Хочете знати, що об’єднує таку різну четвірку? Любов до загадок та невеличке місто Куперс-Чейз, де мирно та спокійно живуть люди похилого віку. Принаймні, до певного часу живуть мирно та спокійно — допоки там не почнуть вчиняти вбивства, а компанія наших головних героїв не візьметься за їхнє розслідування. Вони будуть вперті, безпардонні та неймовірно дружні, бо самі Ібрагім, Джойс, Рон та Ліззі — невпинні, сильні та спраглі до пригод. Попри вік, хвороби та всі ті погані речі, з якими вони зустрілися за своє довге життя, вони змогли зберегти в собі світло та, як би це банально та пафосно не звучало, силу любові.
У серії наразі лічиться чотири книги, жодна з яких не поступається іншій за сюжетом або емоційністю:
- «Клуб убивств по четвергах».
- «Людина, яка померла двічі».
- «Куля, що не влучила».
- «Останній демон».
Всіх їх можна описати приблизно одним шаблоном: одне або декілька вбивств, відповідно — один або декілька вбивць, зброя, коштовності, підводні камінці, любов до ближніх своїх та, на жаль, втрати. Остання книга — це той випадок, коли хотілося обійняти усіх персонажів та сказати, що я з ними, я розумію їх і поділяю їхній біль. Зрештою, звикати до вигаданих людей — таке собі заняття.
Так чи інакше, попри шаблонність, кожна історія абсолютно точно не викликає почуття нудьги чи примітивності. Щоразу це захопливі та комфортні гостини в Куперс-Чейзі в приємній компанії. Є книги, в які ти загортаєшся, наче в теплу та м’яку ковдру (враховуючи температуру за вікном — нехай це буде прохолодна вода в басейні і напій з льодом), загалом — література для відпочинку, бульйон для серця і душі. Щось у цьому є. Щось таке, що змушує тебе почуватися дуже приємно та затишно, відкинувши всі тривоги та переживання, не перебираючи на себе чужі проблеми чи рефлексуючи над своїми, і просто насолоджуватися англійським гумором та цікавими розслідуваннями у невеликому місті. Щось, що змушує тебе повертатися.
Тож завітайте до цього містечка — ви будете приємно здивовані.
