Я люблю поїзди. Всі вони, звісно, страшні розлучники: вокзали, кілометри, розпечені літні вагони, колючі ковдри. Скільки сліз витиралося укрзалізничними вафельними рушниками? Скільки долонь відбивалося на склі вікон — хоч бери та й відправляй на дактилоскопічний аналіз відбитки! Втім, поїзд — це символ не лишень розлуки, а також об'єднання: кожен вагон, і кожен комплект білизни знаменує повернення додому.
— Коли доводиться усім брехати, розчути саму себе неможливо.
«Приходь без дзвінка», Світлана Бєлоусова
Конкретно цей поїзд сполученням «Рахів-Київ». Квиток на верхню полицю плацкарту належить дівчині Яні — вона повертається в рідне в місто, аж надто переповнене власним минулим. На сусідньому, нижньому сидінні, на неї чекає випадковий попутник, в очах якого вона віднаходить те, чого не знаходила у власній родині: відблиски розуміння та сприйняття жінки такою, як вона є.
Попутник Яни — чоловік у літах, Василь Васильович. Його не бентежить ані пристрасть дівчини до гір і поезії, ані її паталогічне бажання втекти з Києва, ані татуювання. Він тримає курчат, кохає дружину і не уявляє без неї життя. Дивиться собі у вікно плацкарту, знай собі випромінює добро та щирість.
Яна ж утікає залізницею від травматичних спогадів, років життя в неблагополучній родині та від самої себе — та ще не може второпати, що ані від першого, ані від другого, ані від третього нікуди не подінешся.
Що саме колись зламало головну героїню настільки, що вона була змушена шукати спокій та відчуття безпеки, проїхавши половину країни? Чи зможе вона впоратися з цим? І яким чином їхні з попутником долі переплітатимуться протягом років, не обмежившись пустопорожніми балачками в дорозі?
Ви не завжди зможете зрозуміти мотивацію Яни, або позитивно сприйняти купу категорично непотрібних цій історії персонажів. Але у вас так швидко битиметься серце, коли ви дізнаєтеся, що з цією дівчиною сталося кілька років тому! У горлі стоятиме ком, коли Яні доведеться зустрітися з втратою віч-на-віч. І все це відбуватиметься в захопленні через зображення наших прекрасних гір, і темних лісів, і прозорих озер. Тож, прошу, вибачте книзі цю неідеальність.
Сподіваюся, всі ваші майбутні поїздки не спричинять сліз розлуки на ваших щоках, а лише радісні усмішки на вустах від довгоочікуваних зустрічей.
