Щодня вона проходить близько 40 тисяч кроків у будь-яку погоду, щоб первомайці отримали пошту. Люди вітаються з нею на вулиці та чекають із нетерпінням. Анна Стоцька працює поштаркою вже понад десять років і каже, що найбільше полюбляє спілкуватися з людьми. Журналістка провела день із листоношею, щоб дізнатися, як сьогодні живе ця професія — у час, коли месенджери витісняють паперові листи, а замість газет і журналів все більше людей читають онлайн-медіа. Вирушаймо вулицями Первомайська разом із поштарями!
Сьогодні в Ольвіополі пошту розносимо втрьох: поштарка пані Анна, стажер пан Олексій та авторка статті.
10 років роботи на пошті, 40 тисяч кроків на день
Анна Стоцька працює на Укрпошті 10 з половиною років. За фахом — вчителька початкових класів, обрала роботу поштаркою, бо малу дитину потрібно було вчасно забирати з садочка, а поштарі мали вільний графік. Тепер донька вже підліток, проте Анна продовжує працювати на пошті.
Робочий день листоноші починається о дев’ятій на пошті. Поштарі розбирають листи «по купках», сортують газети, отримують посилки, виплати та листи, які треба доставити людям. Тоді стартує маршрут, який може сягати 35 кілометрів на день.
«Буває, за день проходжу сорок тисяч кроків, — сміється Анна. — Найбільша проблема — це взуття, місяць — і його нема, не встигаю купувати».
Ходять не просто так, а з важкими торбами, повними кореспонденції та газет, іноді ще й посилки доставляють. Загальна вага поштових відправлень може сягати 15 кілограмів. Та поштарі тільки сміються: вже звикли до навантажень.
Поштарі крокують вулицями Первомайська
Не тільки принести пошту, а ще й вислухати і допомогти
Вирушаємо, і один із перших пунктів маршруту — обійстя, де живуть бабусі, мати і донька. На подвір’ї гріються на сонечку коти, а біля буди гасає й заходиться гавкотом маленька собачка.
У дворі
Господарки радо вітають поштарку, яка видає пенсію кожній: спочатку треба перевірити паспорт людини, тоді та має розписатися, а вже після цього отримати кошти. Потім пані Анна ще й допомагає бабусям заповнити книжки по оплаті за комуналку.
Крім листів, поштарі носять іще й товар: сірники, мило, печиво, вафлі. Люди, яким важко самим піти в магазин, можуть придбати те, що потрібно. От і зараз бабусі купують сірники та господарське мило, а на прощання запрошують: «Частіше приходьте!»
Видно, що листоношу люблять і радіють її приходу. «У мене 2000 хат, дуже багато людей знаю», — каже поштарка. Вона теж обдаровує позитивом усіх, до кого завітає: когось вислухає, з кимось пожартує, комусь допоможе. «Бабусі спілкуватися хочуть. Постійно розказують то про політику, то про болячки, про своїх онуків, про своїх дітей, — розповідає Анна. — Хоч хвилини 3-5 треба уділити, щоб вислухати. У мене на днях був випадок: у бабусі онук загинув на війні. І я бабусі не змогла не приділити увагу. Хвилин 15 я просто стояла і її слухала».
Анна пригадує ще один випадок: «Одній бабусі пару тижнів тому стало погано, піднявся тиск. Я зробила їй чайок, позвала сусідів, сусіди з нею посиділи. Неможливо інакше, якщо людині погано».
Адже більшість клієнтів листоноші — це самотні люди похилого віку. Тож вкластися в норму 2 хвилини на обслуговування однієї людини практично неможливо: насправді виходить хвилин десять, а то і п’ятнадцять.
Дідусь отримує газету
ВІдлякувач собак, ліхтарик — надійні друзі поштарів
Запитую, що найменше подобається у професії. Поштарка зізнається: дуже не любить вручати повістки. «А ще дуже неприємно, що ми не любимо в професії, це те, що кусають собаки», — пані Анна показує сліди від укусів на ногах, а тоді — ультразвуковий відлякувач, який придбала, щоб захищатися від собак.
Відлякувач носить напоготові і Олексій. «Це мій надійний друг». — каже, показуючи прилад 2-в-1, із ліхтариком. Ліхтарик потрібен, коли взимку короткі світлові дні, буває, що треба підсвітити. А відлякувач упродовж нашої сьогоднішньої подорожі довелося застосувати разів три. Адже пси, котрих чимало на вулицях міста, не завжди миролюбні. «Всі поштарі купляють за свої кошти це. Дворові, вуличні собаки вискакують, — каже Анна. — Не завжди встигаю його дістати».
Ще буває складно розібратися із назвами вулиць, каже Олексій. Буває, що на листі написана ще стара, попередня назва вулиці, яка вже перейменована. Тоді доводиться згадувати, як же вона називалася раніше. Був випадок, що на одному конверті були написані всі назви одразу, старі й нові, пригадує поштар. Утім, листоноші чудово орієнтуються у просторі, навіть в таких провулках, про існування яких авторка статті й уявлення не мала до сьогодні.
Іноді буває складно розібратися з назвами вулиць: таке досі є в Первомайську
Один паперовий лист на рік — то й добре
Запитую, чи пишуть ще нині люди паперові листи. Анна пояснює, що нині паперові листи надсилають переважно організації: «Якщо буває один лист на рік, і то добре (від людини, — прим. авт.). Загалом листи від організацій: прокуратура, суд, ТЦК, Миколаївобленерго, водоканал, газове господарство, виконком».
— А чи зараз багато виписують газет, журналів? — цікавлюся.
— Не дуже багато, — каже поштарка. — Розносимо десь 50 газет на день, у понеділок буває до ста.
Переважно люди виписують газети про здоров’я, рецепти, корисні поради. Є газети львівські, кропивницькі, є наша місцева «Вісник Первомайська». Олексій каже: «Виписують газети в основному пенсіонери, а молодь читає в інтернеті. Хоча є люди, які і в 70 років читають в інтернеті».
Якщо пенсію можна видавати тільки під розписку отримувачу, то газети можна класти в поштові скриньки. От і нагода придивитися до них: різні, старі та новенькі, прості та цікаві, скриньки прикрашають ворота багатьох обійсть.
Утім, є вони не скрізь, тож буває, що газету доводиться залишати просто у воротах. От якраз черговий «Вісник Первомайська» чекає на отримувача, аж тут до подвір’я бабусі підстрибом біжить мале дівча. «Дай п’ять!» — весело вітається листоноша з малою. Дівча забирає газету та несе бабусі. Пані Анна ділиться: «Дуже люблю, коли діти бігають, я ж вчителька початкових класів за фахом. Я дуже люблю діток. Обожнюю їх».
Поштарі за роботою
Хоча листів та періодики поменшало, кілометраж, навпаки збільшився. Чому так? Бо раніше на дільниці працювало 12 листонош, а нині залишилося четверо. Тож доводиться долати десятки кілометрів щодня. Працюють з 9 до 17-ї години, та звільнитися можуть як о 15-й, так і о 18-19-й: кожен день по-різному.
Листоноші розносять пошту в будь-яку погоду: «І в дощ, і в сніг, і під градом — що б не творилося на вулиці, ми повинні ходити». Навіть коли була сильна ожеледь і більшість містян сиділи по домівках, поштарка ходила по роботі.
Поштова скринька
По посилки люди переважно приходять самі у відділення пошти, але перед тим телефонують поштарці і цікавляться: «А що мені прийшло?» — усміхається Анна. — Кажу, завтра дізнаєтеся».
Інколи доставляють і посилки
Люди раді бачити поштарів: гостинно запрошують на подвір’я, бабусі дозволяють поласувати черешнею.
Черешня
Листоноші розповідають, що декотрі пенсіонери намагаються пригостити: пропонують навіть консервацію. А дехто дає «чайові» з пенсії, кілька гривень. «Що більша пенсія, то менше пропонують, а що менше коштів отримує людина, тим вона щедріша», — ділиться поштарка.
У самих поштарів зарплати теж не космічні: після відрахунків листоноша отримує близько семи тисяч. А купувати за власний кошт доводиться чимало: починаючи із взуття, яке «горить» від багатокілометрових походів первомайськими вулицями, до ліхтариків і ручок, щоб писати. На роботі ж видали льодоступи (утім, вже навесні), флікери (світловідбивачі) та газові балончики.
Майбутнє професії: газет все менше, та листи залишаться
— Яке майбутнє у професії листоноші? — цікавлюся насамкінець.
— Газет буде все менше, менше, — каже поштарка. — Пенсіонерів теж все менше. Пенсійний вік збільшується, Пенсійний фонд переводить пенсіонерів на картки. Люди стають більш цифровізовані. Та листів від організацій менше не стане, їх дуже багато, тож, гадаю, залишимося з тими листами.
