Придивіться: він споконвіку росте у вас під ногами. Він зеленіє на сільських вулицях, польових ґрунтівках та пробивається крізь міські асфальти: всюдисущий, впертий і одвічний. І що більше його топчуть, то сильніше він буяє. Вгадали? Так, це старий знайомець — спориш звичайний, який насправді приховує багато незвичайного та цікавого. Що це за рослина, чому саме спориш для українців є символом дороги і повернення додому, і чому його дещо поменшало на українських дорогах та подвір’ях, дізнався для вас Гард.City.
Усе повторювалось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші...
Ліна Костенко
Куди зник спориш із сільського подвір’я
У далекі роки, як дерева ще були зеленішими, а світ — безпечнішим, ми придбали хату в селі. І перше, що впало в очі, як заходиш на подвір’я, — це був височезний горіх біля хати, а попід горіхом — суцільний смарагдовий килим напрочуд м’якої травички. Ступати по тому зеленому килиму босоніж було дуже приємно, куди там всяким ковролінам та синтетичним ворсам. Це була картина із казки: подвір’я, встелене м’яким споришем, біла хата з синіми віконницями та розлоге дерево, що дарує затінок на весь двір.
Спориш гарно росте, як по ньому ходити
Після початку повномасштабного вторгнення часто їздити в село, як то було раніше, немає можливості. Якось вдалося завітати туди, щоб поглянути, як там хата. Без регулярного догляду обійстя перетворилося на джунглі. Повсюди хміль і дикий виноград, старий горіх майже всох, а на подвір’ї звідки не взялися колючі бур’яни. Замість ніжного зеленого килиму під ногами тепер була суха трава та якісь дуже приставучі дрібні реп’яшки, що чіплялися на взуття та oдяг. А спориш зник: мабуть, йому теж бракувало людей, які ходили б цим подвір’ям.
Великі міста розширюються, нещодавні села стають передмістями, стелеться асфальт, і далеко не кожен житель міста може дозволити собі розкіш походити босоніж споришевим килимом. По цю природну терапію, яка, згідно з народними віруваннями, діє як антистрес, усуває втому та зміцнює імунітет, треба їхати кудись ближче до природи.
Топтун-трава, пташина гречка, моріжок
Недарма народна назва споришу — «топтун-трава». По ньому можна ходити, топтати скільки завгодно, а йому це наче на користь: він ростиме ще краще. Отож і зеленіють спориші на подвір’ях, вигонах і стежках, уздовж доріг, а подекуди ця стійка рослина навіть пробивається крізь асфальт.
Спориш на подвір'ї
Інші народні назви цієї трави — пташина гречка, куряча трава, гусячий спориш, моріжок (це слово в українській мові також означає густу, зелену молоду траву, гарну галявину, щільно вкриту трав’янистою рослинністю). «Пташині» назви походять від того, що споришем часто годували свійську птицю, адже це популярна кормова рослина.
Науковці ж звуть рослину Спориш звичайний або гірчак пташиний (лат. Polygonum aviculare L.). Латинська назва складається з двох слів: poly (багато) і gonu (коліно), що вказує на особливість будови стебла. У народі популярна назва спориш, яка походить від «спорий» (швидкий, рясний) та підкреслює властиві ть рослини швидко відновлюватися.
На території України росте 41 вид споришів, найпоширеніший з них — спориш звичайний. Він росте по всій Україні, й дехто вважає його бур’яном. Проте ця рослина має неабиякі корисні властивості.
Їжа та медонос
В Україні молоде листя споришу вживали в їжу поряд із кваском, кропивою та кульбабою. Листя додавали до салатів, гарнірів, готували з нього пюре для начинки пирогів, а з сушеного листя — борошно, яке додавали до пшеничного під час випікання хліба, млинців чи оладок.
Молоді вершечки споришу вживали в їжу
Меду зі споришу небагато, оскільки квітки в нього дрібні. Проте цвіте він з весни до пізньої осені, з травня аж до жовтня, або й до приморозків. А це означає, що в період, коли не квітнуть сильніші медоноси, бджолам та іншим комахам завжди буде чим підживитися на непоказних квітках споришу.
Спориш у медицині
Спориш є лікарською рослиною, яка містить цілий комплекс біологічно активних речовин та має антимікробну, в'яжучу, протизапальну та сечогінну дію. Трава споришу помічна при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, дихальних шляхів, сечовидільної системи. Спориш підвищує згортання крові, зміцнює судини, стимулює обмін речовин.
Траву споришу використовують в народній та офіційній медицині
У лікарських цілях заготовляють молоду траву споришу. Рослину застосовують і в народній, і в офіційній медицині, в гомеопатії, а також в косметології.
Стежка споришева у віршах та піснях
У фольклорі, віршах та піснях спориш фігурує частенько. Згадаймо, приміром, народну пісню «Ой росте спориш, стелеться дорогою», де ця травичка постає символом зв’язку із рідним домом. В авторській пісні Ольги Калини теж співають: «Стежка споришева з дому від воріт...». Згадується спориш у композиціях Назарія Яремчука, Оксани Білозір.
Один з найвідоміших творів, де йдеться про цю незнищенну траву, це вірш Ліни Костенко «Страшні слова, коли вони мовчать». Саме там є відомі строки про нескінченно повторювані в цьому світі асфальти й спориші.
Асфальти й спориші
Символ незнищенності та родючості
В Україні здавна знали й любили цю травичку під ногами, надаючи їй символізму та переповідаючи легенди.
- Завдяки витривалості та незнищенності спориш вважають символом здоров’я та довголіття.
- В українських традиціях спориш символізує незнищенність життя, яке завжди перемагає, так само як після холодної зими знов починає зеленіти моріжок. Це символ нескінченності людського роду, тяглості поколінь, родинного затишку та родючості нашої землі.
- Також спориш є символом дороги і зв’язку з рідним домом, недарма його зелені стебла стелються від рідного подвір’я уздовж усіх доріг. Ці споришеві дороги приводять на зелені килими попід порогом бажаних гостей, і цими ж дорогами господарі завжди повертаються до рідного дому.
Спориш є символом дороги та дому
Українці вважали цю рослину оберегом для обійстя: спориш, міцно вхопившись корінням за землю, захищав оселю від негативу. Він посідав почесне місце поміж запашних трав, якими встеляли оселю на Зелені свята.
Споришевий килим
Тож, як будете йти вулицею, польовою дорогою чи вийдете на подвір’я, придивіться до трави під ногами. Можливо, біля вас теж росте він — м’який, та на диво стійкий спориш, який своєю незнищенністю, витривалістю та жагою до життя нагадує самих нас, українців. Хай зелені килими споришу, які щовесни оживають під ногами, дають надію і впевненість в тому, що життя триває.
Спориш зеленіє на подвір'ї
А ми колись повернемося до свого подвір’я в селі, щоб замість колючих реп’яхів на ньому знов зазеленів ніжний та густий споришевий килим.
