У попередньому матеріалі Гард.City розповідав про масштабні випадки, коли через недбале ставлення фермерів до обробки полів страждали пасіки бджолярів Первомайщини. Цього разу спробуємо зрозуміти, що самі пасічники можуть зробити, аби захистити своїх бджіл. І водночас — як комплексно вирішити проблему, щоб подібне не повторювалося. Адже бджільництво — це не лише про мед. Це про економіку, продовольчу безпеку і, зрештою, виживання.
Досвід, який рятує. Чому бджоли страждають і як їм допомогти
Хмарної та дощової суботи зустрічаюсь з очільником спілки пасічників Первомайського району Дмитром Білоусом. Маємо поспілкуватись про розвиток та становлення організації та про те, як вона реально допомогла пасічникам консолідуватись і бути почутими. Та врешті цю розмову вирішуємо відтермінувати, коли потрапляємо до Мигії, на пасіку Анатолія Аркушенка. Бо він розповів чимало цікавого та корисного як для бджолярів, так і для широкого загалу.
Пан Анатолій у бджільництві кількадесят років. Схили Південного Бугу у Мигії та поблизу знає, як свої п'ять пальців. Голову пасіки чекав цього ранку на своєму подвір'ї, аби передати зразок частини вулика для виготовлення ще декількох подібних. Як і люди, бджоли потребують регулярного ремонту своєї оселі.
Між тим, знайомимось, розповідаю про свою професійну цікавість до бджільницької справи. І тут стає ясно, що про становлення спілки пасічників з Дмитром Білоусом ми говоритимемо іншим разом. Бо його досвідчений колега на наступні кілька годин полонив нашу увагу та уяву.
Анатолій Аркушенко веде на екскурсію своїм господарством
У Анатолія Аркушенка пасіка, яку називають стаціонарною. Себто його бджоли все своє життя живуть на одному подвір'ї і літають у кількох кілометрах довкола. Основним видом діяльності на цій пасіці є розведення та вирощування бджолосімей, аби потім продавати їх. Бо загалом пасічники обирають для себе різні пріоритети: хтось робить акцент на зборі меду, хтось селекціонує маточних бджіл, інші виготовляють різного роду вироби з продуктів бджільництва, як-от: віск абощо. Але здоров'я та добробут пасіки є основним пріоритетом для кожного.
Бджолиний дім під контролем. Як працює велика пасіка
Отже, інтереси обох візитерів пана Віталія цього ранку співпали: мені було дуже цікаво потрапити на велику пасіку (100+ вуликів це за мірками бджолярів вважається великою пасікою), а очільнику спілки поспілкуватись та обмінятись думками про сезон та підготовку пасіки до зими. Адже співрозмовник, нагадаю, — один із найдосвідченіших бджолярів району. Та й сам він був геть не проти пустити гостей до своєї святая святих.
Отже, заходимо. Перше, що впадає в око – чистота та порядок. Ми ніби у бджолиному містечку, з його вулицями та будинками. На яких, до речі, навіть номери є. На кожному! Це, пояснює Дмитро Білоус, вимога закону. Пасіка, яка оформлена офіційно, має відповідати низці критеріїв. І наявність нумерації вуликів — одна з них. Але для стороннього глядача це має вигляд дуже цікавий.
Наступне, що шокувало в гарному сенсі ще більше, – це скрупульозність та педантизм, з якими Анатолій Аркушенко дбає про свою пасіку. Підходимо до ряду дебелих громіздких вуликів, які бджолярі звуть «лежаками».
«Оце тут в мене ростуть матки, усього сім порід лише», — каже власник пасіки. Бачу навіть на обличчі очільника спілки неабиякий подив. А коли пан Віталій припідняв кришку одного з вуликів, та видобув звідти зошита — очі на лоба полізли і в мене.
«Так, ось тут в мене вся інформація. В кого і коли придбана, яка порода, які особливості, все для себе тут фіксую», – розповідає Анатолій Аркушенко.
Згодом виявляється, що подібний зошит в нього лежить під дахом чи не кожного вулика! Звідси починається тривала і вузькопрофесійна розмова, з якої я розумію у ліпшому випадку половину слів. Але суть у тому, що досвідчений бджоляр прочиняє завісу до своїх методів бджільництва. Розповідає про те, як в його вуликах облаштована вентиляція повітря, як запобігає переохолодженню бджіл, до дрібниць залюбки пояснює, як вирощує бджолосім'ї, що називається, з дитсадка. Коли та як підгодовує, та якими засобами та яким чином обробляє від шкідників. Одна з небагатьох фраз, яку зрозумів від початку до кінця, стосується витримки бджоляра у контексті зимового догляду за пасікою.
«Я пасічник старої формації, і тому завжди кажу те, що казали колись давно мені старі бджолярі. До Старого Нового року до бджоли не лізь! Який би рік не був голодний, вона до цього часу про себе подбає, а вже потім треба і навідатись, підгодувати, перевірити», — радить Анатолій Аркушенко своєму молодшому колезі.
«Не кропити їх ти не змусиш, тому маєш думати сам, як рятуватись». Метод виживання пасіки під час обробки полів
Усі премудрості, про які терпляче та детально розповідає пан Анатолій, — власний досвід. Про це не знайдеш у книгах та не прочитаєш на онлайн-форумах. Всі методи та прийоми — результат багаторічного досвіду спроб, експериментів та спостережень. Занотованих, зокрема, й у численні зошити під дахом кожного вулика.
Саме завдяки цьому досвіду, спробам та пошуку найбільш ефективних рішень пасіка Анатолія Аркушенка витримала і посушливе літо, і недобросовісну поведінку фермерів. З ними бджоляр, як і решта його колег та однодумців, намагався і спілкуватись, і пояснювати, і аргументувати. Вкрай рідко це має результат. А тому, переконаний пасічник, варто рятуватись самотужки. І робити все, аби убезпечити пасіку від згубного впливу.
«Будьмо відверті — перестати обробляти поля фермери теж не зможуть. Ну, не змусиш ти його не кропити, бо йому теж треба захистити свій врожай і це зрозуміло. Цьогоріч кліща як ніколи багато. Ми і свої пасіки теж обробляєм, і поля аграрії обробляють. Інша справа, чим та коли. Бо якщо це відбувається вночі або надвечір — без питань! Мої бджоли сплять, за ніч рослина все необхідне поглинула, і всім добре. На ранок бджілка прилетіла, нектар зібрала, і всі живі та неушкоджені. А якщо кроплять вранці або й посеред дня, та ще й без попередження… Це тоді горе», — бідкається бджоляр.
Дмитро Білоус та Анатолій Аркушенко
Натомість пропонує власний метод, який обґрунтовано вважає дієвим: на початку цвітіння та наближення потенційного обробітку рослин у полях треба дрібнити бджолині сім'ї.
«Я всім повторював уже не раз: треба дробити сім'ї. Ми ж усі вже чудово знаємо, що коли цвіте, і коли фермер вийде обробляти поле. А тому перед тим треба поділити сім'ї на маленькі осередки. Їм, звісна річ, буде геть не до меду. Їм аби до поїлки, до води та себе сяк-так прогодувати. У поле вони не полетять. Тоді, як мине трошки часу, з одного боку — зникне небезпека в полі, з іншого — бджоли зміцніють, і підуть у поле працювати завзято і наносять меду як слід», – радить Анатолій Аркушенко.
Універсальних рішень немає: чому досвід одного пасічника може не підійти іншому
Поспілкувавшись ще про методи та особливості обробітку бджіл від шкідників, та тікаючи від дощу, який став накрапати все густіше, ми попрощались з паном Анатолієм та подякували за зустріч.
І вже дорогою з Мигії продовжили розмову про поради досвідченого бджоляра. З'ясувалось, що, як нині часто кажуть, «не все так однозначно». Річ у тім, що як сама по собі пасіка являє собою мініекосистему, так і довкола кожної з пасік природне середовище може істотно відрізнятись. Наявність водойми, лісу, особливості рельєфу — все це впливає на методики та прийоми, які спрацюють в того чи іншого бджоляра. І якщо Анатолій Аркушенко за кілька десятиліть адаптував цикли життя бджолиних сімей у своїй пасіці на схилах Південного Бугу, маючи поблизу острови, певну рослинність, вітри, вологість тощо, то довкола інших пасік природні умови можуть бути і є іншими.
Це почасти означає, що те, що вдалося реалізувати в Мигіїї, не факт, що вдасться з точністю відтворити навіть за кілька кілометрів. Іншому пасічнику доведеться адаптувати поради та методи до своїх реалій, шукати, експериментувати та досліджувати. А отже, проблема значно ширша і потребує не лише консолідації сил бджолярів, але й комплексного підходу у захисті довкілля.
З червоненькою плямою на спині — це та сама матка
Бджоли тримають планету в рівновазі. Чому їхнє зникнення — катастрофа для всіх
«Якщо зникнуть бджоли – через кілька років не стане й людей», – ці слова приписують Альберту Ейнштейну. І хоча вислів радше символічний, сенс його цілком реальний: без бджіл екосистема Землі може розсипатися, як картковий будинок.
Бджоли — невидимі працівники, які забезпечують близько третини всього продовольства, що споживає людство. Вони запилюють не лише медоноси, а й більшість овочів, фруктів, польових трав, соняшник, ріпак, гречку. Без їхньої роботи багато культур просто не давали б врожаю або вимирали.
«Бджола — це головний агроном природи, — каже миколаївський пасічник Олександр Таран. — Без неї не буде не лише меду, а й яблук, полуниці, конюшини, а далі — і молока, бо худоба не матиме корму».
Коли бджіл меншає – хворіє все навколо
Останніми роками пасічники по всій Україні б’ють на сполох. Через хімічні обробки полів, спеку, забруднення води та повітря чисельність бджолиних сімей зменшується. Зникнення запилювачів тягне за собою довгий ланцюг наслідків:
- зниження врожайності рослин;
- скорочення кормової бази для тварин;
- деградацію ґрунтів і зникнення видів;
- зміну мікроклімату регіонів.
За даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO), до 75% культур, які вирощує людина, залежать від запилення. Тобто без бджіл ми втратимо більшість того, що звично бачимо на ринку чи в супермаркеті.
Відповідальність кожного: Що мають робити фермери, інші громадяни та держава для захисту запилювачів
Порятунок бджіл — не лише справа пасічників, а завдання всієї громади.
Аграріям потрібно переходити до практик, що не шкодять запилювачам:
- використовувати біопрепарати або безпечні пестициди;
- проводити обробки після заходу сонця;
- завчасно повідомляти пасічників про планові роботи;
- залишати на полях смуги дикорослих рослин — це природне джерело нектару.
Громадяни теж мають свою частку відповідальності. Сортування відходів, зменшення використання пластику, висадка дерев і квітів, відмова від паління трави — усе це прості кроки, які допомагають підтримати баланс у природі. Адже токсини, що потрапляють у ґрунт або повітря, зрештою осідають і в меді, і в нашому організмі.
Сталий розвиток неможливий без продуманої державної політики. Україні потрібні дієві програми підтримки органічного землеробства, контроль за обігом пестицидів, стимулювання «зелених» фермерів і просвітницькі кампанії. Європейський Союз уже рухається цим шляхом: діє «Європейська ініціатива на захист запилювачів», заборонено кілька найтоксичніших груп інсектицидів, а фермери отримують гранти за створення «квіткових коридорів» для комах. У Канаді науковці ведуть спільні з аграріями моніторингові програми, що дозволяють прогнозувати стан популяцій бджіл. А в Японії навіть у центрі Токіо на дахах бізнес-центрів встановлюють вулики — це частина програми «міського бджільництва» для збереження біорізноманіття.
Україна, з її родючими ґрунтами та давніми традиціями бджолярства, має всі шанси стати прикладом гармонійного співіснування природи й людини. Тим більше, вже зараз наша країна утримує попри виклики війни, руйнування та турбулентність економіки третє місце в світі за експортом меду.
