Україна, з її багатонаціональним складом, вкотре довела, що громади є сильнішими у єдності. Фестиваль «Другари фест, або Баба Марта гуртує», який відбувся 1 березня у Первомайську, — про те, як ідея змогла згуртувати людей попри всі виклики сьогодення. Тож запрошуємо вас зазирнути в захопливу атмосферу події, що об’єднала різноманітні культури, особистості та історії.
Від авторки. Писати про фестову історію, коли ти безпосередньо залучена, складно, але цікаво. Це дає можливість бути в центрі подій. Не буду довго затримувати увагу читача, скажу лише, що цікавість до болгарської тематики не випадкова, бо ж сама маю болгарські корені і є засновницею громадської організації «Молодь Болгарії в Україні» «Другари». Та наголошу, що допомогли організувати фестиваль ГО «Десяте квітня» та управління культури міста. Як все відбувалося та кого згуртувала болгарська спільнота — читайте в репортажі.
Факт багатонаціональності нашого краю незаперечний
Є статистика про те, що на Миколаївщині проживає 132 національності, тож факт багатонаціональності нашого краю незаперечний. На Первомайщині зокрема зареєстровані організації чеської, польської, німецької, єврейської, ромської, болгарської, азейбарджанської спільнот. Принаймні, це ті, які на слуху і проводять активності на місцях. Серед активістів — Товариство польської культури імені Яна Павла ІІ, голова Лариса Качуровська, «Нова Богемка», якою керує Людмила Янчик, єврейська релігійна громада «Хабад», голова Михайло Шефкін, ромський БФ «НІВО ДРОМ», голова Руслан Болеско та «Німецька спілка м. Первомайська «Відродження», якою керує Василь Біднарик, ГО «Молодь Болгарії в Україні» «Другари».
Хто прибув на фест, хто планував, або Кого згуртувала Баба Марта
Їхали на фест із різних районів та областей України. Звісно, що далеко не всі доїхали, бо ж сьогодення — це час викликів, коли живемо тут і зараз, коли із запланованого реалізовується лише частина. Найпершими відгукнулися кропивничани з ГО «Нашитє хора». Шлях, який долали сюди, став для них випробуванням, бо ж поїхали трасою Полтава — Кишинів. Одесити з редакції «Роден край» з Дорою Костовою, начальниця департаменту культури Одеси Ярослава Різніченко, вільшанці та добрівці з Центру україно-болгарської дружби під головуванням Володимира Опрі, Олена Михайлова з сектору культури Вільшанщини, Анар Ахундов — голова Миколаївської міської ради національних товариств та, звісно, з самого Первомайська — це представники болгарської, польської, чеської, німецької спільнот. Це колективи художньої самодіяльності, серед яких народний колектив української народної пісні «Червона калина» (керівниця Ольга Попова), дослідниця болгарського родоводу, викладачка Анастасія Рябикіна, Почесний громадянин Первомайська Дмитро Єребакан, вокальний колектив «Кум та веселі кумасі» (керівниця Оксана Лісовець), хореографічний колектив «Мозаїка» центру «Ерудит», керівниця Інна Буфалова, вокалістка Маргарита Корнієнко, поетеса Лорина Лисогурська, представники університету третього віку, ГО «Десяте квітня», родина Сарданових Олега, Людмили та їхньої донечки Єлизавети, родини Константинових, Опрів, Стоянових, Ралєвих, Нєдєлкових, Нечиталюків, Кульових та інших. Це все жителі Первомайська та Первомайщини. Приїхали до нас із Софіївки, Підгородні, Мигії, Грушівки, Вільшанщини та Кіровоградщини. Прийшли підтримати спортсмени, депутати, управлінці, журналісти, культурні діячі, друзі, знайомі та просто перехожі.
Якщо коротко — то яблуку не було де впасти. І, як на мене, це була демонстрація єднання громади у наш непростий час воєнного сьогодення. Це була можливість знайти нових друзів, надихнутися культурним розмаїттям, познайомитися з історією болгарської спільноти, почути дослідження родоводів, побачити таланти, спробувати свої сили у майстер-класі по виготовленню мартениць. І загалом — і відчути силу згуртованої громади.
Втім, мені здається, що краще про захід скажуть самі учасники фесту. Тож їм слово.
Олена Надутенко: «Контрасти Баби Марти від кропивничан»
— Коли первомайська болгарська спільнота запросила кіровоградських болгар і болгаролюбців до себе на святкування національного свята весни — Дня Баби Марти — ми навіть не уявляли, скільки пригод на нас чекає попереду, — написали Олена Надутенко, поетеса. — Рано-вранці у синій бусик сіли голова болгарськоі спільноти ГО «Нашіте хора» Сергій Осадчий з пакетами дарунків для колег, поет і актор Микола Барабуля, голова ТО «Вітрила» Олена Надутенко, письменниця, видавчиня Аліна Шевченко, співак і художник Ростислав Климишин з дружиною Оленою, викладачка і музикант Олександра Корпусова зі своєю знаменитою гайдою, бард Петро Семіон і учасниця Університету третього віку Надія Романюк.
Такою веселою бригадою ми подалися на південь, передчуваючи цікаві зустрічі, обмін досвідом, насолодження музикою, співами та віршами. В принципі, ми знали, що стратегічно важлива, державного значення воєнна дорога Полтава-Кишинев не дуже гладка…
Поки їхали дорогою нашої області, підгецуючи на вибоїнах, оптимістично тримали свої емоції, деколи навіть розганялися до 50 км на годину! Саме на такому «гладенькому» відрізку закінчилася наша область і просто перед очима зненацька зʼявилося солідне урвище між бетонними плитами, які були вже на миколаївській стороні.
Водій вдарив по гальмах, від чого наш дизельний мотор заглох. Це — мінус!
Тривалі спроби оживити впертий механізм результатів не давали, але виявили позитивні риси наших небайдужих українських водіїв! Побачивши відкритий капот і нашу безпорадність, майже всі автівки зупинялися і водії пропонували свою допомогу. Це — плюс!
Але від них нічого не залежало. Бус потребував ремонту на СТО. Це — мінус.
Все ж якимось чином спільними зусиллями водія і барда Петра — за сумісництвом теж автомобіліста, вдалося завести мотор і на підвищених оборотах рухатися вперед. Це — плюс!
І тут, на «трасі життя», ми зрозуміли одне: якщо на дорогах Кіровоградщини нас Господь зневажає, то на шляхах Миколаївщини він водіїв просто ненавидить! Крейсерська швидкість авто під керуванням віртуозного водія Петра Семіона (а саме він сів за кермо після кільканадцяти вибриків двигуна), складала рекордні 20 км на годину! Це вже плюс!
Так доїхали до мосту, який кардинально змінив картину — почався асфальт до омріяного Первомайська. В Центрі культури імені Єфросинії Зарницької нас чекали організатори на чолі з Наталією Клименко, очільницею болгарської спільноти ГО «Другари». Оскільки ми затрималися на півгодини, то всі учасники реально зраділи нам, поспівчували і запросили до повної людей, строкатої, святково оздобленої зали, де в оточенні величезних троянд розмістилося гасло свята — «Баба Марта гуртує».
Забігаючи наперед, я б назвала нашу подорож — «Баба Марта гартує».
Та про все по-порядку. Тут пішли плюси. На святі були присутні представники влади, національних культур, співачки — гості з нашої Вільшанки на чолі з Володимиром Опрею, самодіяльні болгарські й українські співочі гурти. Ми теж проявили свої таланти — Ростислав співав, Микола акторськи декламував, Олександра грала на гайді, Петро — на гітарі, я читала вірші, а Сергій після невластивої йому нетривалої промови вручив дарунки від нашої делегації і болгар Кіровоградщини — книжки, буклети, підшивку Всеукраїнської болгарської газети «Роден край», яку багато років поспіль випускає незмінний видавець і громадська діячка Дора Костова з Одеси.
Час концерту з піснями, колоритними танцями, обіймами і знайомствами пролетів непомітно. Не обійшлося і без рецептів баніци, традиційних пиріжків, без усмішок і жартів. Тепла атмосфера свята нас розслабила, а смаколики з чаєм та кавою, що чекали на виході з зали, нас зробили просто щасливими. Та це не все. Нас запросили на обід в затишну кавʼярню «Пивниця на Толстого», колектив якої зробив з неї хаб, що волонтерить на користь ЗСУ та біженців.
Попоївши смачно борщу і вареників з грибним соусом, подякувавши нашій новій подрузі пані Наталії і визначивши майбутні точки дотику у громадській та літературній діяльності, ми, підбадьорені запевненням водія, що авто вже справне, вмостилися на свої місця. Аж гульки — немає Алінки. Телефонуємо, бо у неї була особиста зустріч з літераторами Первомайська в цьому ж таки Центрі культури. Нарешті вирушили у далеку дорогу… Відстанню 200 метрів. Заглохли.
А отут — великий мінус. Знову якось завелися і уже майже виїхали з міста, як дивний стук, скрегіт і запах горілої резини змусив нас зʼїхати на узбіччя неподалік від привабливих магазинчиків на сакральній території з назвою Мигія — місці злиття Бугу і Синюхи на високому березі, увінчанім вражаючими мегалітами.
Поки наші водії Борис і «волонтер» Петро (який одразу поставив діагноз і виніс вирок — «кабиця»), заглядали під бусик, сперечалися та махали руками, частина пасажирів ще гріла сидіння, інші подалися до теплого магазинчика, а пан Сергій наярював на мобілці телефони можливих варіантів відправки нас або в Кроп, або на залізницю, звідки о 2.14 їде потяг до рідного міста. Змерзнувши в бусіку, ми теж подалися у магазинчик, який виявився дуже гостинним притулком волонтерського гуманітарного напрямку, де печуть смаколики для воїнів. На стінах маленької зали висить велика експозиція військових шевронів, що свідчить про багаторічну гуманітарну місію цих скромних працівників малого бізнесу. Тут пішли плюси. Нас, як постраждалу від технічного прогресу сторону, нагодували, обігріли, поспівчували, а ми хазяям віддячили повноцінним концертом з співами, гайдою і гітарою. Гостинна хазяйка тільки встигала бігати кругом акторів і знімати на камеру, приговорюючи: «Оце так! Господи, я ще такого не бачила!» За півгодини за нами приїхав біленький бусик на 12 місць і ми, під обійми, взаємні подяки, вигуки: «Слава Україні! Слава ЗСУ!», розпрощалися з гостинними первомайцями (чи першотравенцями), завернули у пакети баночки гарячого зеленого борщу і вмостилися їхати додому.
Вечірні сутінки вже огортали бурий ландшафт, що оточував жахливе бездоріжжя, але ми не зважали ні на бетонний шторм на дорозі, ні на вихиляси автобуса, ні на підгеци. У піснях і розмовах, вже поночі вискочивши на Кіровоградські дороги, які нам тепер здалися досить пристойними, дісталися до Кропивницького — міста, краще за яке ніде немає у світі!
День контрастів, як саме життя, де межують радості і розчарування, розпач і надія, співчуття і байдужість, завершився і розчинився у світлі яскравих нічних ліхтарів, у звуках і запахах рідного міста, залишивши у серці і памʼяті нещодавні емоції, зустрічі, нові знайомства, а головне — розуміння, що в своїй країні, ким би ми не були за походженням, статусом, віком, національністю, ми єдині і нас обʼєднує одна мета — незалежність, свобода і розквіт прекрасної непереможної України».
Олена Ширко: «Другари фест» — це більше, ніж фестиваль
— Успішно пройшов фестиваль «Другари фест, або Баба Марта гуртує», — розповідає про побачене журналістка Олена Ширко. — Розмаїта культурна програма справила чудове враження на всіх учасників заходу. А серед них були представники різних національностей від громадських діячів, працівників соціокультурної сфери до шанувальників мистецтва, літераторів і спортсменів. Фестиваль зібрав творчі колективи з Кропивницького, Вільшанки та Первомайська.
До уваги присутніх були болгарський фольклор і українські обрядові дійства проводів Зими і зустрічі Весни, який продемонстрував народний вокальний колектив української пісні «Червона калина» (керівниця Ольга Попова). А ще гості фестивалю дізналися історії болгарських родин, про які розповіли Анастасія Рябикіна та Наталія Олішевська. Учасники заходу мали можливість взяти участь у майстер-класі з виготовлення прикрас. І протягом усього фестивалю насолоджувалися виступами аматорських колективів, поетів і солістів.
«Другари фест» — це більше, ніж фестиваль. Це унікальна можливість значно розширити знайомство з культурою болгарського народу, а також познайомитися з нашими земляками та знайти нових друзів і однодумців, надихнутися культурним розмаїттям національної спадщини. А ще — відчути силу згуртованої громади, у якій проживають представники багатьох національностей.
Душею фестивалю стала наша землячка, талановита особистість, яку добре знає переважна більшість жителів нашої громади, – депутатка, громадська діячка і журналістка Наталія Клименко. Захід був організований під егідою управління культури, національностей і релігії і за участі Наталії Олішевської та за сприяння громадської організації «Десяте квітня».
Людмила Сарданова, майстриня
Анар Ахундов: «Щиро дякую за запрошення!»
— Щиро дякую за запрошення, — написав Анар Ахундов, голова Миколаївської міської ради національних товариств. — Ви робите велику справу, особливо в нинішніх умовах. Тепер запрошуємо вас до Миколаєва, де Тернівське болгарське товариство імені Івана Вазова провее захід, присвячений початку весни.
Володимир Опря: «Наші діди так говорили і ми досі так говоримо»
Володимир Опря
— Захід крайньо важливий, — відгукується Володимир Опря, голова Центру україно-болгарської дружби. — Пам’ятаєте заповідь Кубрата: «В єднанні сила»? І ми повинні виконати цю заповідь, бо ж ми — центральна частина українських болгар — повністю асимілювалися. Ми ж найдальше від Болгарії знаходимося. Саме тому пройшла така асиміляція, бо тривалий час не спілкувалися з предками. А між тим у нас збережена прадавня мова болгар і коли ми спілкуємося з болгарами, то вони дивуються, звідки ми знаємо такі слова. «Тож наші діди так говорили і ми досі так говоримо», — відповідаю їм. Навіть таврійські болгари говорять сучаснішою мовою, і лише у нас збереглася найдавніша мова. Ми були найзабутіші Болгарією. Тепер, завдячуючи нашій діяльності, ми наближаємо Болгарію до себе, відносини наші тепліють, нас знають, чують. Раніше про Кіровоградщину та Вільшанщину взагалі не знали на історичній батьківщині, тепер нас знають і в Софії, і у Варні. І те, що ми активізувалися сьогодні, це дуже важливо.
Спільне фото на пам'ять
Це лише невеличка частина відгуків про перший етап «Другари фест» на Первомайщині. Попереду ще багато яскравих історій про учасників цього заходу, бо кожен заслуговує на увагу. Це історії родин, які переїхали жити на Первомайщину, це будуть історії про творчі особистості, які творять, майструють, вишивають, пишуть, зберігають традиції, мову, національну кухню, досліджують родоводи, популяризують культурне розмаїття. А зараз просто кажу всім слова подяки за підтримку й вірю, що ми заклали міцний фундамент для побудови спільного дому під назвою «Багатоголосся України». Тож далі буде.
