Що зараз відбувається із галуззю культури у Первомайську, Гард.City розповіла очільниця управління культури, національностей, релігій, молоді та спорту Наталія Олішевська. Чи будуть анонси заходів, чи набирають мистецькі школи учнів, що у місті планується до Дня Незалежності? Читайте у відвертому інтерв’ю.
Наталія Олішевська, начальниця управління культури, національностей, релігій, молоді та спорту Первомайської міської радиФото: з особистого архіву
Знайомство
— Розкажіть про себе.
— Я прийшла в галузь культури в 1985 році, у квітні. Починала з викладача школи мистецтв, працювала директором школи мистецтв в Кіровоградській області, а в 2002 році приїхала сюди. Був оголошений великий конкурс, на той час цікавий такий. Отримала у підпорядкування дуже зубожілу галузь, однак дуже потужну. Я і зараз переконана, що ми посідаємо гарні позиції на теренах Миколаївської області. Хоча Миколаєву не завжди це подобається, тому що ми місто невелике. Але робота наших людей знана, відзначається весь час.
За 39 моїх років у культурі наша галузь дуже змінилася. Спочатку, коли я прийшла, ми були відділ культури, потім — управління культури, потім — управління культури, національностей, релігій, а потім ще й молоді і спорту. Для мене всі ці напрямки дуже складні і завжди були викликом. Важкувато поєднувати, але не скаржуся: зате цікаво.
До речі, з приводу «національностей». Я сама етнічна болгарка.
Галузь культури під час війни
— З приводу знаності. Читачі Гард.City часто нарікають, що не публікуються анонси і пересічний первомайчанин відлучений від концертів та інших заходів. Ви вважаєте, це правильно?
— Правильно ви звернули увагу на те, що ми не анонсуємо наші заходи. Я приготувала показати вам лист від обласного керівництва, будь ласка, де чітко вказано, що всі заходи ми не анонсуємо, а за дві-три години повідомляє в телефонному режимі. Це, я скажу вам по-чесному, дуже ускладнило роботу нашу. Наприклад, у неділю був дуже крутий захід — виступав «Південний патруль». Колись ми його виступи замовляли за кошти, а зараз вони приїхали за обласною програмою. Область обрала одинадцять районів і міст, і ми в цю програму також потрапили. На жаль, без попереднього анонсування по крупиці збирали глядачів. Люди телефонують: «Чому не попереджаєте наперед?» Так є певні обмеження! Але це не значить, що ми не працюємо.
Лист від обласного керівництваФото: Наталія Олішевська
З початку війни дуже важко взагалі. Культура дуже постраждала і за період карантину (пандемія ковіду — ред.). Ми то простоювали, то дистанційно працювали, але прагнули зберегти людей, контингент учнів.
Потім розпочалася повномасштабна війна. Я не могла повірити, що одна країна піде проти всього світу. Та й за що йде боротьба сьогодні? За знищення повністю України як культури, як нації. З перших днів повномасштабного вторгнення ми перелаштуватися дуже швидко. Це в першу чергу волонтерство. Ми ніде не фіксували те, чим займалися. А багато є, чого показати. Ось, наприклад, Ігор Головатенко варив з металу їжаки. Ми натягнули щити і розпочали плести сітки. Я опікувалася придбанням основ для сіток. Дуже багато ми збирали продуктів і передавали на ЗСУ. Зараз продовжуємо з сітками працювати, адже є звернення від військових.
У мене відеоматеріалу накоплено багато на цю тему. Є подяки від військових, шеврони хлопці передають.
І ви знаєте, от на цьому форумі, на якому я в Києві побувала нещодавно в складі делегації від Миколаївської області, перше слово, яке нам сказав виконуючий обов'язки міністра культури, було: «Я вірю в те, що кожний з вас донатить, тому що це справа кожного» (всеукраїнський форум «Культура під час війни. Людський капітал» — ред.)
І це найменше з того, що ми можемо зробити, щоб була перемога.
«Війна поставила нові виклики, дуже серйозні для нас»
— По перше, бути чи не бути культурі взагалі? — продовжує Наталія Олішевська. — Чи потрібні зараз ці концерти та заходи (які ми вже навчилися проводити в іншому форматі)? Ви знаєте, я згадую той час, коли я приходила на екзамени в школи і постійно робила зауваження: чому немає чи дуже мало українського репертуару саме в наших мистецьких школах. Тоді це були початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади. З початком війни таке питання взагалі у нас відпало. Це повага, самоповага до себе, а ця самоповага викликає повагу до України.
— Я була на концерті у дитячій музичній школі, на стінах — портрети російських композиторів. Як вважаєте, зараз це доречне середовище для виховання дітей?
— Ну, вже визначено, що генетична пам'ять наша має всього три покоління. Чи вірили ви, що ми будемо спілкуватися сьогодні з німцями і дружити з ними? Але вважаю, що дійсно неправильно. Хоча сьогодні вранці почитала про Чайковського, дивлюся, все таки коріння його з України. І він наш. Просто була і є узурпація української культури. І нам ще треба буде доводити, що це наше те саме «Весілля в Малинівці», «Весна на Зарічній вулиці», це наше, українське, і це просто вкрали, переписали. Це треба відроджувати, читати, пояснювати і передавати. Дійсно, під час війни, думаю, не треба, щоб діти цього бачили. Навпаки, ми повинні їм прививати українське і виховувати.
— Про декомунізацію хочу сказати, — продовжує Наталія Олішевська. — Ви знаєте, коли був прийнятий закон про російські наративи і про заборону, ми розпочали роботу по об'єктам культурної спадщини, по заміні написів на об'єктах культурної спадщини. Як ця робота відбувалась? Дуже хочу подякувати Сергію Шевченку, Тетяні Хмарі (місцевим краєзнавцям — ред.). Я цим людям дуже вдячна. Ми співпрацювали з освітянами, з управлінням освіти, директоркою гімназії Тетяною Плотніковою. Як ми розпочали? З Вічного вогню, зміни табличок. Освітяни зверталися до істориків, підказували нам, як правильно. Скажу, що непросто було навіть у той період, коли ми їх встановлювали. Багато речей доводилося чути, які мене дивували. Було навіть два скандали, ось тоді я вперше почула, що я «фашистка». Я запитувала у Ігоря Головатенка, що ми робимо не так, чому реакція така у людей? Люди просто підходили, казали: «Що ви робите? Хто вам там дозволив змінювати ці таблички?» Важкувато було, але процес вже стартував.
На даний час замінили таблички: на пам’ятнику воїну-визволителю в меморіальному комплексі «Сквер Перемоги», на місці останніх боїв за звільнення міста Первомайська від фашистських загарбників (танк) та пам’ятний знак по вул. Вознесенській. Ми звернулися стосовно перекладів прізвищ до наших краєзнавців, тому що архіви вже закриті. Було дуже багато проблем з цим, але на сьогоднішній день цю роботу майже завершили. Дуже дякую краєзнавцям, які долучились, які давали зі старих архівів фотографії нам. І по кожному прізвищу навіть співпрацювали з нами.
У чому зараз проблема? На сьогоднішній день три таблички ми замінили, а далі — питання фінансування. Згідно постанови Уряду, ці витрати не є першочерговими. От ми до дев'ятого травня прагнули хоч деякі таблички замінити. На сьогоднішній день не профінансовані ці кошти. А робота ця — позавчорашнього дня, скажемо так. Однак зараз всі кошти треба відправляти на перемогу.
— Ще один напрямок нашої роботи, дуже цікавий напрямок — українська книга, бібліотеки, — продовжує розповідь пані Наталія. — Багато людей приходять до бібліотек. Вони зустрічаються, спілкуються, користуються комп'ютерами та інтернетом. У свій час ми виграли грант. Нам подарували комп'ютери, хоча зараз вони вже застаріли, ми замінюємо, але безкоштовно був і є доступ до інтернету, тож люди ідуть, беруть книги. Люди хочуть мати місце для зустрічей, де збираються небайдужі, де їх чують. У нас при бібліотеках є клуби. Це я вважаю досягненням. Хочу подякувати тим, хто підтримав: у минулому році ми змогли закупити невелику кількість, але все ж таки придбали українські книги.
Нам дозволили вилучати російські книжки з фондів. Сама була здивована, наскільки була засмічена бібліотека російськомовними виданнями. На жаль, ми не дуже багато отримуємо книг із фондів обласних бібліотек, які повинні були би бути. І розуміємо, що є така проблема. Бібліотека налічує 118 463 примірників, має сьогодні 1 667 читачів. Це по всій територіальній громаді. Так що запрошуємо!
Нещодавно Сергій Жадан сказав: «Давайте передамо нашим дітям культуру і зброю. Зброя буде. Давайте все ж таки збережемо культуру». Думаю, так, культура — це найбільше, що маємо зберегти.
Фото: з особистого архіву
«Звільнилося 30% працівників галузі культури»
— З якими труднощами стикаєтесь? Чи в культурі є кадровий голод?
— З початком повномасштабної війни у нас звільнилося 30% працівників галузі культури. Це дуже велика втрата. Ми розуміємо, що більшість із них вже за кордоном. Діти їхні пішли в школи, вивчають іншу мову. Але вони все ж таки є носіями української культури і там. Дуже сильних фахівців втратили музичні школи, клубні заклади. Найбільше у нас постраждали музичні школи. Запит на таких фахівців і за кордоном є, тому що ми знаємо, що мова музики — міжнаціональна мова. Вона не потребує перекладу. І ми маємо сьогодні дуже великий кадровий голод: музичні школи, школи мистецтв. Ви знаєте, за кожну людину готова боротися, бо для мене кожна людина — цінність. Центр культури також втратив фахівців. Також хореографи дуже сильні були. За кордоном вони сьогодні працюють. Але я так розумію, що, скоріше всього, не повернуться. Ми шукаємо людей. У нас є ВПО, не багато їх, але кожну людину знаю, спілкуюся. Хоча працевлаштування відбувається через директорів закладів, адже вони юридичні особи. Але все ж таки, коли ці люди приходять, стараємося їх якось і обігріти, і допомогти, і підтримати. Вони приносять цікаву культуру інших регіонів до нас.
Так, місто невелике, але сьогодні є багато вакансій. У нас і викладачі вокалу, викладачі музики, керівники колективів. Деякі колективи довелося переформатувати. Що таке колектив «Хор ветеранів війни та праці»? Ми його розформували і керівник Петро Сергійович Карпук, який довгий час очолював цей колектив, він все з витоків починав, це спокійно зрозумів. Деякі фестивалі, конкурси ми будемо переформатувати. Відбулося «Первомайське джерельце», традиційне для міста. Дуже мені сподобалося, що Закарпатська, Одеська, Київська, Вінницька область взяли участь в цьому нашому конкурсі. Тому цей рік поставив нові вимоги. Ми зараз працюємо над цим. Для мене це дуже цікаво. Хочемо його зробити міжнародним конкурсом, тому що у нас є такі вже потужності, є охочі взяти участь.
З хореографічним колективомФото: з особистого архіву
Первомайськ занесений до переліку історичних населених міст України
— Можливо, зараз реалізуються якісь цікаві проєкти, про які варто розповісти громаді?
— Дуже важливим зараз і новим випробуванням для мене є створення програми підтримки української мови. У нас в місті її немає, цієї програми, на жаль. Я розпочала цю роботу, взяла програми міст України, які мені здались цікавими: Вінниця, Львів, Київ. Є певні вимоги до програм, тому що там повинен бути і паспорт, і аналіз, і багато іншого. Тому я зараз працюю над розробкою міської Програми функціонування української мови.
Програма «Культурна спадщина» також дуже важлива для нашого міста, тому що зі створенням територіальної громади ми не просто взяли людський ресурс, базу, а ми отримали ще спадок культурної спадщини. У більшості це пам'ятки археології, які для мене також є новим викликом. Нещодавно я дізналась, що в місті Первомайську є дві пам'ятки археології. А тут знову з'явилися кургани. І тому ми звернулися зараз до обласного краєзнавчого музею, і в нас в місті тиждень працювали фахівці. Вони об'їхали всі наші пам'ятки археології, зробили маркування. Тепер ми повинні далі визначити, в кого вони у власності. Далі по закону це землі державного запасу. Навіть якщо десь вони розташовувалися, то треба подивитися, у кого, і наступний етап — заключити охоронні договори. Не завжди власники і користувачі об'єктів культурної спадщини мають бажання заключати охоронні договори. Не знаю чому. Мені дуже подобається, наприклад, та робота, яка проведена тут: Дитячо-юнацький центр національного відродження та управління освіти витримало всі умови. Вони звертались, вони давали проєктно-кошторисну документацію, узгоджували, дивились. Йдемо законним шляхом — підписали охоронний договір. Вони відповідають за збереження. Ми дивимося, чи вони правильно використовують цю пам'ятку, чи не пошкодили їй. Тому по пам'ятках археології такий важкий крок, але ми будемо рухатись. Перші кроки зроблені. Це те, що ми знайшли, формується перелік об'єктів культурної спадщини, видаються розпорядження обласні.
— Ви знаєте, — запитує пані Наталія, — що за постановою Кабінету Міністрів місто Первомайськ занесене до переліку історичних населених міст України? Небагато таких міст.
Отак ми працюємо, запити направляємо в Інститут національної пам'яті, Національну академію наук України, Інститут історії України.
На форуміФото: з особистого архіву
26 травня я відвідала Всеукраїнський форум «Культура під час війни. Людський капітал». Рівень представництва на форумі був високий. Проговорювалося занепокоєння самою культурою і людським капіталом, який залишився в культурі. Мені дуже сподобалася Ірина Верещук, і взагалі вона мені імпонує. Вона сказала такі слова: «Жорна історії мелють повільно, але свою роботу роблять».
Розглядали питання мобілізації працівників культури. Всі чудово розуміють, що якщо артист пішов воювати, він за два роки вже втратив свої напрацювання і навряд чи повернеться в професію. Говорили і за артистів цирку. А якщо їх не буде, їх замінити швидко без навчання та тренувань практично неможливо.
З початку повномасштабного вторгнення ми і зберегли, і втратили контингент. У мистецьких школах сьогодні навчається вісімсот одна дитина, для міста Первомайська малувато. Але при тій демографічної ситуації, що склалася, це нормально.
Нам дозволили переглянути мережу. Ми врешті об'єднали наші школи, це тягнулося роками. В одному приміщенні три директори, три заступники, три завгоспа. Ми це змінили, а додали педагогічних працівників, і я думаю, що це розумно. Просто на години ці ставки були переведені.
— Щось цікаве буде на День Незалежності?
— Хочу зробити щось цікаве. Навіть не знаю, як це воно буде, бо знов анонсувати не можемо.
І все упирається в укриття. Голова Асоціації міст України був на форумі, запитав, хто представляє місцеве самоврядування і чи є у нас укриття. Кажу: «Як вам пояснити? Будівля, в якій ми працюємо, знакова для міста. Їй понад сто років, про сховище мова не йде». Найпростіше укриття ми зробили — на п'ятдесят осіб. Ну, порушуємо закон і дозволяємо десь більшу кількість людей. Тому що як вигнати дітей, батьків? Звітні концерти йдуть великі. Ось у Будинку культури «Фрегат» в неділю відбувся звітний концерт новий. Вони заключили угоду з училищем, щоб мати можливість скористатися їхнім сховищем.
Наприклад, у неділю в Голованівську працювала Наталя Могилевська. Я так хотіла її програму привезти в наше місто! А якщо повний зал — де знайти бомбосховище на велику кількість людей? Я вже шукаю вирішення цього питання, можливо, йти шляхом заключення угоди з ОСББ, якщо вони погодяться. І Палац культури «Фрегат сьогодні може прийняти когось. Також буду працювати над цим. Дуже хочу, щоб хтось відомий приїхав у місто. Місто наше, скажемо так, не ображена на зірок завжди було.
Я пам’ятаю, як ваша редакторка мені сказала: «Всі люди живуть у своїй бульбашці, а ви вийдіть за її межі». Ми завжди співпрацювали з вашим виданням, давали анонси, але, на жаль, зараз не можна нічого анонсувати. Я дуже вдячна, що у нас завжди були такі комунікації і сподіваюсь, ще будуть.
— Ви маєте чудовий проєкт «Активні парки», обласний, наскільки я розумію, але, на жаль, він не має переглядів, первомайці практично не залучені. Можливо, його потрібно рекламувати через засоби масової інформації чи соціальні мережі?
— Так потрібно розвивати та просувати цей проєкт, ми розглянемо це питання.
Ютуб-канал управління культуриФото: youtube.com/@user-xo6cw7hi3e/videos
«Потенціал у Первомайська дуже великий»
— Знаєте, є такий вислів: «Хоча б в культурі повинна бути культура». Потенціал у нас дуже великий. Я згадую свята — Дні міста, коли ми працювали на повну, — продовжує Наталія Олішевська. — Я сценарій особисто пишу на масові заходи. Я режисерка українського театру. Наприклад, на стадіоні ми показали і культуру, і наші навчальні заклади. Наші хореографи ставлять, вокалісти готують матеріал. Це дуже велика робота. Я дивилася, так пишалась, думаю, оце потужність така! Тут всі живі колективи, тут всі дуже талановиті і амбітні люди. Так і повинно бути. Нормальна, жива творча конкуренція є. Якби я сама не виходила на сцену, було б дуже складно працювати з людьми. А мені дуже просто. Я сьогодні з молодими фахівцями, які приходять, спілкуюся, кажу: «Так, давайте ви виходите і виходжу я. Давайте, подивимося, чий продукт сьогодні цікавіший для глядача (сміється — авт.)».
На зустрічі з міським головою Первомайська Олегом ДемченкомФото: з особистого архіву
Ми всі творчі. Ми слухаємо один одного на прогонах, концертах. Я не втручаюся. Втручаюся тільки тоді, коли учениця музичної школи виходить і співає на екзамені: «Я знаю, що гріх маю». Може, хтось і ображається з викладачів, але я вважаю, що не може дитина виконувати такий репертуар, тому що ми, по-перше, мистецька школа, по-друге, є віковий ценз, третє — у нас є репертуар, який дитина може виконати.
Про особисте
— З початком війни багато плачу, — ділиться пані Наталія. — Я довго не виходила на сцену. З початку повномасштабного вторгнення взагалі не могла, жодної пісні не виконувала. Бо вийду — і плачу. А згадую ті далекі часи, коли на стадіоні я виходила і говорила: «Слава Україні! Слава її героям!» І були люди, які вже тоді відповідали: «Героям слава!»
Десять років вже йде війна. Я пам'ятаю той час, коли на такий заклик на концерті піднімались п’ятеро-семеро, і все. Дуже важко було. Ми не будемо говорити про оточення, в якому взагалі працюєш, бо я посадова особа місцевого самоврядування. Ну, зараз я дійсно пишаюсь, що мої колеги розуміють, що це таке.
Не виходила на сцену також у зв'язку з тими подіями, що відбулись в культурі з бухгалтером (головну бухгалтерку управління культури, національностей, релігії, молоді та спорту Первомайської міської ради звинуватили у заволодінні бюджетними коштами в особливо великих розмірах — ред.). Це також дуже на мене вплинуло. Але що для мене було головним? Я зустрілася з працівниками культури і було питання, чи мені піти з посади, чи працювати. На той час у нас було двісті тридцять працівників. І всі мене підтримали, висловили довіру, за що я дуже вдячна. Один раз я виступила на сесії Первомайської міської ради з цього питання, і тим, хто там запитував стосовно цього, я сказала, що ви мене не покараєте більше, ніж я себе караю.
«Пріоритетом повинно бути рішення сімей загиблих»
— Гард.City проводив круглий стіл на тему увічнення пам'яті захисників. Що ви думаєте з приводу розміщення Алеї Слави?
— Буду відвертою в цьому питанні. Для мене особисто це питання також дуже важливе, два моїх брати зараз там, де саме — не можна говорити. Я виступала з цієї теми на сесії, тому що я всього один раз була на зустрічі, коли були запрошені родини загиблих. Була повна зала. Питання болюче й, на мою думку, в кожному районі будуть такі Алеї. По розташуванню, я вважаю, що це центр міста. З міським головою питання ми обговорювали. Зараз проходимо певну документальну процедуру. Я вважаю, що пріоритетом повинно бути рішення сімей загиблих.
— Також під час круглого столу піднімали питання стосовно хвилини мовчання. На жаль, населення не реагує на сигнал.
— Так, я розумію, це все потрібно виховувати і в наших дітях, і в нас самих. От, наприклад, до нас зараз прийшла працювати переселенка Дарія Бондар, дуже обдарована дівчина. Ви знаєте, я зайшла до неї на заняття, а воно починається з гімну України.
— Я думаю, правильно ми виховуємо дітей, — говорить на завершення розмови Наталія Олішевська. — От я вважаю, що не дарма прожила життя. Я дивлюсь на наших учнів музичних шкіл. Це елітні діти в тому плані, що вони талановиті. Це не прості діти, вони проходять навчання і конкурси, і все інше. І вони геть інші виходять звідси. Не всі ж будуть з них артистами, музикантами, але вони вже мають почуття прекрасного. І хореографія наша, і вокалісти, і всі художники.
Чекаємо на вступ дітей до мистецьких шкіл. Маємо близько тисячі двохсот учасників самодіяльності в любительських об'єднаннях. Це дуже, дуже багато. Зараз, під час війни, я взагалі думаю, як не втратити все. Безкоштовний центр «Барвінок» дуже допомагає, там переселенці, люди приходять і просто не вірять, що можна безкоштовно займатися. Зараз пропоную колегам виходити в центральний парк. Кажу: «Виходьте на відкриті площадки, де є діти, де багато людей, і працюйте з ними, пропонуйте їм. А на осінь ви будете мати хороший продукт. Вони прийдуть до нас займатися в музичну школу, у будинок культури».
