У Кривоозерській громаді кажуть, що за три з половиною роки існування ОТГ, два з половиною яких воєнного часу, встигли зробити більше, ніж за всі роки незалежності. За цей час тут активізували громадську діяльність, поглибили міжнародне міжмуніципальне співробітництво, налагодили роботу комунальної установи «Благоустрій», залучили людей до прийняття рішень, організували потужний волонтерський рух, запровадили традиції та демонструють свою відкритість. Як вдається бути на вістрі сьогодення та якими інструментами користуються, журналістка Гард.City розпитала у голови селищної ради Павла Бузінського.
Павло Бузінський, голова селищної ради, Криве Озеро
Про Кривоозерську територіальну громаду
Кривоозерська територіальна громада — у Первомайському районі Миколаївської області. З 2020 року Криве Озеро є адміністративним центром Кривоозерської селищної громади. До його складу входить 15 старостинських округів та 28 населених пунктів. Проживає тут 22 680 жителів, з яких 2 800 — внутрішньо-переміщені особи. У громаді створені 14 громадських рад, встановлена Алею Слави захисникам, закуплені 15 одиниць нової техніки, проведені водопроводи, освітлені вулиці, запроваджені традиції вшанування родин загиблих захисників, людей поважного віку, облаштовані «Острів кохання» та заснований фестиваль писанки. Громада активно розвиває міжнародні зв’язки та працює за принципами відкритості й гласності.
Пам'ять має жити, а родини не мають відчувати себе одинокими у горі
Криве Озеро всього в сорока кілометрах від Первомайська. Відстань начебто й невелика, але не завжди є нагода туди дістатися. Цього разу зібралася в поїздку цілеспрямовано, щоб подивитися, як живе громада та почути про досвід комунікації влади та громади (нагадаю: Гард.City разом із Або — агенцією медійного росту працює в проєкті «Медіація громад»). Відразу потрапила на свято матері. В залі місцевого будинку культури зібралися матері загиблих на війні захисників. Їм слова подяки та шана від громади за героїв, яких виховали. Для них концертна програма, арт-терапія та подарунки від селищної ради. Павло Бузінський говорить, що такі вшанування для громади важливі, бо ж пам'ять має жити, а родини не мають відчувати себе одинокими в цьому горі.
Живе, бо треба жити, плекаючи надію на повернення в рідний край
Серед присутніх і Наталія Новікова — дружина загиблого та матір солдата. Ховаючись від війни, вона змушена була покинути рідну Херсонщину ще в березні 2022 року. Тепер має статус ВПО та родини загиблого. Живе, бо треба жити, плекаючи надію на повернення в рідний край.
Наталія Новікова
— Наш рідний Посад-Покровський практично знищений, — ділиться жінка. — Нас вивезли звідти солдати ще 15 березня 2022 року, витягуючи з підвалів. То було страшно: летіли ворожі літаки, скрізь авіаудари, все падало, вікна вилітали, будинки руйнувалися. Школу розбито, дитячий садочок знищено. Ні газу, ні води не було. Мене вивезли спочатку з молодшим сином, затим доньці вдалося виїхати. Залишався там старший син, який пішов боронити країну. Загинув в боях і мій чоловік. Ось тепер опинилася тут, в Кривому Озері. Зараз потрохи повертається життя в моє рідне село. Встановили модульні будинки, але жити там поки неможливо. Тож просто чекаємо на повернення додому.
Наталія та інші жінки перепитують у селищного голови інформацію щодо особистих питань та йдуть у своїх справах. Ми ж направляємося в кабінет до голови і там продовжуємо розмову.
«Це для нас дуже болюча тема, тому максимально намагаємося зробити все, що в наших силах»
— На жаль, — констатує голова селища, — родин, які втрачають своїх рідних на війні, з кожним роком стає все більше, як і кількість янголів-захисників. І ми всі в неоплатному боргу перед ними. Сьогодні у громаді уже 67 таких героїв. Це для нас дуже болюча тема, тому максимально намагаємося зробити все, що в наших силах. Щоденна хвилина мовчання — і не в кабінетах, а в Парку Слави, живі коридори, коли прощаємося з Героями, шана до родин воїнів-захисників та увічнення пам’яті Героїв на центральній Алеї Слави. Цьогоріч вшанування проходять по всіх старостинських округах. У кожному округу, на жаль, сьогодні не по одній родині, а до десятка, тож було прийнято рішення вшановувати на місцях.
Наталія Дурачевська, заступниця селищного голови, Криве Озеро
— Найважче, — вступає в розмову заступниця селищного голови Наталія Дурачевська, — це сповістити родину про загибель. Нам випала така нелегка місія. Павло Григорович особисто супроводжує прощальні кортежі, піклується про організацію церемоній та вболіває за кожного. Але це дуже психологічно важко.
Доки син захищає на полі бою Україну, батько волонтерить
До речі, син селищного голови з перших днів великої війни добровольцем пішов на фронт. Тепер він командир розвідувальної роти. Має поранення, лікувався в шпиталі. Зараз знову на передовій. Сказав, що повернеться додому лише тоді, коли буде Перемога. Доки син захищає на полі бою Україну, батько волонтерить, допомагає усім, чим може. Сам частенько навідується на передову, особисто знає потреби військових і підтримує тісний зв'язок з бійцями. Наразі в своєму кабінеті зберігає прапори бойових частин, з ким комунікує та надає допомогу.
— Загалом, — розповідає Павло Бузінський, — у нас дуже потужний волонтерський рух. Налагоджено вироблення окопних свічок, плетення маскувальних сіток. За цей час наші фермери та підприємці громади сто три автівки передали на передову, виділяємо кошти на придбання необхідного для військових. В минулому році це п’ять мільйонів, в цьому — три і вісім. Щоквартально один день зарплати трудові колективи перераховують на підтримку військових. Це наш священний обов’язок.
Лідія Вербовенко щодня приходить на Алею Слави
Кривоозерська Алея Слави — місце публічне в селищі. Розташована в самісінькому центрі, в Парку Слави. Тут світлини усіх місцевих Героїв, які загинули за Незалежність України. Кривоозерці заходять сюди, аби вклонитися доземно за подвиг та згадати своїх земляків. Лідія Вербовенко з Тридуб приходить сюди щодня. Тут увіковічено пам'ять її сина, який загинув навесні минулого року. Олександру назавжди залишиться сорок один. Його добре пам’ятають односельці, як знаменитого байкера.
— Щодня я маю можливість вклонитися синові, — розповідає Лідія. — Вшанувати його пам'ять та бути поруч. У мене їх двійко було і обидва віддали своє життя за Україну.
Центр Кривого Озера вирізняється затишністю та старовинними архітектурними спорудами
Центр Кривого Озера вирізняється своєю затишністю та старовинними архітектурними спорудами. Парк, Алея Слави, паркан, що розмальований в патріотичному стилі, паркові лавки та зелені насадження. Тут же поруч, в центрі, є інсталяція до Великодніх свят, які не так давно відзначалися. Виявляється, в цьому році тут пройшов фестиваль писанки. Криве Озеро — один із небагатьох українських населених пунктів, який зважився на його проведення. Тепер планують запровадити традицію.
— Я цю ідею привіз з Полтавщини, — розповідає Павло Бузінський. — Був там по обміну досвідом, мені сподобалося, і вирішив започаткувати і у нас. Знаєте, нас іноді критикують, що ми в цей час влаштовуємо різні культурні заходи. Кажуть: ото б їм лише пісні та танці. Але я вважаю, що жити треба повноцінно і давати людям можливість отримувати задоволення від певних моментів. Бо за що тоді наші воїни віддають своє життя. Як кажуть: хай критикують, а нам своє робити.
«Острів кохання» — справжній витвір колективного мистецтва
Особливою гордістю кривоозерців є «Острів кохання». Це справжній витвір колективного мистецтва. Він теж знаходиться неподалік центру. Колись тут були очерет та болота. Сьогодні — це сучасний парк відпочинку, де є футзал просто неба, пляжна зона, дитячий майданчик, кав’ярні та молоді насадження.
— Працювали колективно, — розповідають Павло Григорович та Наталія Анатоліївна, — без вихідних та святкових. Прибирали, сушили болота, висаджували верби, сосни. Спеціально поставили контейнери для сміття. Люди уже звикли, що має бути чисто та гарно. Тут проходять у нас різноманітні культурні заходи, концерти, зустрічі, люди просто приходять відпочивати. Так потихеньку і виховуємо культуру у наших жителів.
— Як налагоджуєте комунікацію з громадою? — цікавлюся.
«Треба бути чесним найперше перед собою, а тоді вже й з інших вимагати»
— Це один із важливих напрямків нашої роботи, — відповідає голова селища. — Ми нічого ні від кого не приховуємо, намагаємося бути максимально прозорими у своїй діяльності. Тому створили 14 громадських рад. Це і молодіжна рада, це і рада ветеранів, це і рада родин загиблих захисників, і людей похилого віку, і рада активних жінок та інші. З усіма лідерами громад ми маємо тісний зв'язок. Запрошуємо їх на наради, обговорюємо нагальні питання, радимося та спільно ухвалюємо рішення. Звісно, що не все так райдужно, як здається на перший погляд. Є у нас і невдоволення, для прикладу, коли піднімали тариф на воду, то цілі бунти були. Але ті активісти ще більше клопоту наробили громаді, бо тепер переглядається тариф областю в сторону підвищення, тож замість п’ятдесяти двох запланованих будемо платити сімдесят. Ось так іноді буває. Не всіх влаштовує політика Бузінського, але для мене завжди принциповість була і залишається на першому місці. Я завжди їм усім кажу: треба бути чесним найперше перед собою, а тоді вже й з інших вимагати. Нам за час існування громади вдалося більше зробити, аніж за усі роки незалежності. Ми створили КУ «Благоустрій», де працевлаштували сімдесят людей. З допомогою цього підприємства нам вдалося вирішити найважчі водно-каналізаційні питання та питання благоустрою. Ще в минулому році наші кладовища були в занедбаному стані. Сьогодні все по-іншому. За цей час нами придбано немало комунальної техніки, про яку раніше лише мріяли. Тепер є асенізаційна машина, сміттєвоз, грейферний навантажувач, закупили сміттєві контейнери для громади. Всі рішення щодо виділення коштів приймаємо спільно на депутатських сесіях. У нас немає такого, щоб щось десь приховати. До речі, ми створили ще дві пожежні частини в Секретарці та Тридубах, де влаштували на роботу вісімнадцять осіб. Міжнародні партнери нам допомогли з пожежними автомобілями, генераторами. Питання безпеки для нас сьогодні в пріоритеті. Зараз намагаємося вирішити питання автобусного сполучення між селами. Виділяємо з бюджету кошти на пільгову категорію населення, щоб мали можливість приїхати до адмінцентру та повирішувати свої питання. Велика проблема у нас з дорогами. Ще сільські дороги трішки ремонтуємо, а от державні та обласні — не можемо, бо нецільове використання коштів.
«Демократія — це персональна відповідальність за доручену справу»
— Чітко налагодили надання медичної допомоги людям в селах, — продовжує розповідь Павло Бузінський. — Якщо потрібна допомога хоч би й одній людині, — направляємо автомобіль з лікарем для обстеження. Люди просто мають відчувати турботу про себе. Якщо не любиш людей, нема чого тобі бути у владі. Я люблю, щоб була дисципліна і не плутали люди слово демократію з вседозволеністю. Бо демократія — це персональна відповідальність за доручену справу, це сервіс, наданий людям. По всякому буває, іноді й руки опускаються, але наше діло праве і треба рухатися вперед, особливо в цей важкий час. Чимало маємо соціальних питань невирішених, бо ж довгий час просто все рушилося і розсипалося. Що там казати, коли надпис на головній будівлі адміністрації «слава КПРС» ми лише в минулому році змінили. Я вже не говорю про ремонтні роботи в адмінприміщеннях, будинку культури та на головних соціальних об’єктах. Ми встигли частину робіт ще до війни провести, але потім уже перед нами постали нові завдання.
— Де люди дізнаються про роботу влади? — цікавлюся далі.
— У нас є сайт селищної ради, на який підписані більше семи тисяч осіб. Тож у нас практично всі поінформовані. Щоб не відбувалося в громаді — ми відразу інформуємо населення. Окрім усього, ми зберегли і газету, звідки люди теж отримують інформацію. Намагаємо нічого не затримувати і не приховувати, бо розуміємо, наскільки це важливо для людей. Прозорість починається з донесення інформації до громади. От для прикладу, як відбувалася робота по перейменуванню вулиць. Були громадські обговорення. Створили комісію, яка доносила інформацію в кожну родину, ходили попід хати, роз’яснювали. Було чимало дебатів, але результат маємо.
— Як вдається налагоджувати комунікацію?
— Знаєте, комунікація приносить результати, коли вона системна та постійна. Тож ми намагаємося систематично зустрічатися з лідерами громад, розглядаємо проблемні моменти, вибудовуємо спільні плани. Люди часто самі приходять до нас з ініціативами або скаргами. А ми уже маємо відреагувати, причому так, щоб було результативно. Головне, щоб була довіра. Коли люди почнуть розуміти, що ти з ними на довірі працюєш, тоді й буде результативність. Якось почалися розмови в громаді стосовно однієї водойми, що буцімто селищний голова продає озеро. Насправді ж ми вирішували питання забезпечення зариблення водойми. Довелося пояснити. Коли люди побачили, що це на користь громаді, то почали підтримувати. І так в багатьох питаннях: коли хочеш, щоб тебе розуміли, потрібно комунікувати з людьми і не приховувати від них правди. Щоб не було сарафанного радіо, людям треба прямо говорити.
— Як щодо міжнародної міжмуніципальної співпраці? — цікавлюся далі.
— Це одне із пріоритетних завдань нашої громади. Сьогодні міжнародні партнери — це велика допомога нам, особливо в цей воєнний час. Для прикладу, ми уже півтора роки як працюємо в проєкті USAID HOVERLA («Підвищення ефективності роботи і підзвітності органів місцевого самоврядування» — ред.). Це американський проєкт. Вони багато в чому допомогли нам, в тому числі, завдячуючи їм, ми нарешті зуміли затвердити Статут громади. Тепер матимемо можливість вибудувати Стратегічний план. Загалом за час війни вдалося налагодити тісні зв’язки з німцями, литовцями та американцями. До речі, днями в селищі зустрічалися з представниками проєкту «ГОВЕРЛА». Вони високо оцінили організаційну спроможність нашого місцевого самоврядування за трьома рівнями сфери напрямів роботи: взаємодію із зацікавленими сторонами, залучення та використання ресурсів, стратегічне планування та бюджетування. Тож сподіваємося й надалі на тісну комунікацію.
— Чи залучаєте бізнес на допомогу? — ставлю наступне запитання.
— У нас аграрний край, тож переважно тут фермерські господарства. Але маємо давню співпрацю з підприємцями, намагаємося знаходити спільну мову. Коли потрібно — звертаємося по допомогу й, дякувати, не відмовляють. Так, для прикладу, «Сінгрей» нам допоміг встановити Алею Слави, «Острів кохання» теж зроблено за спонсорські кошти. Та і багато питань доводиться закривати без бюджетних коштів. Просто треба працювати і пам’ятати, що влада обрана для того, щоб дбати про людей.
Наталія Клименко, Павло Бузінський та Наталія Дурачевська
«Якби не війна, то ми б багато ще чого зробили б»
Говорили ми довго і про різне, про початок війни і про сьогодення, про проблеми і їх вирішення, про принципи та їх значення, про людей та їхні потреби. Та із усього зроблено висновок: найбільшою цінністю в громаді є люди, яких тут просто люблять. «Якби не війна, то ми ще б багато чого зробили», — завершив розмову Павло Бузінський.
