Уже більше двох років Україна живе за законами воєнного часу через повномасштабне вторгнення росії. І той бізнес, який вижив за цих надскладних умов і продовжує функціонувати, достойний уваги та поваги. Джан Харун Решіт — представник середнього бізнесу. Його підприємство «Первoмайськ Каравай» за цей час ані на день не припиняло своєї діяльності. А ще підприємець ані на хвилинку не сумнівався у своєму виборі бути в Україні. Як вдалося зберегти та розвивати бізнес під час війни, розпитала журналістка Гард.City.
У робочому кабінеті Джан Харун Решіта
«Як тільки потрапив сюди, перше, що зробив — розпочав вчити мову»
Джан Харун Решіт приїхав до України сімнадцять років тому. Тринадцять із них трудиться у Первомайську. Створив своє хлібне підприємство саме тут, бо колись тут були його історичні предки. Сам він турок, але Україну вважає своєю другою Батьківщиною, краєм, який годує його та дає можливості. Його бабуся — українка з Вінниччини, дідусь — із Туреччини, а батько з 1991 року мав власний бізнес в Україні. Харун добре обізнаний з сучасною та давньою історією України. Як тільки потрапив сюди, перше, що зробив — розпочав вчити мову. Хлібопекарським бізнесом зацікавився паралельно. Прикладом став брат, який у Житомирі займався випічкою хліба. Незабаром і сам спробував свої сили у цій справі. Свою першу пекарню відкрив у Миколаєві. Згодом передав її молодшому братові, а сам переїхав до Первомайська.
Джан Харун Решіт
— Чому обрали Первомайськ? — цікавлюся деталями.
— Я шукав тихе містечко на Миколаївщині, — розповідає Харун. — Первомайськ мені сподобався відразу, та й історія його дуже цікава. Я коли дізнався, що тут жили турки, то відразу вирішив — це місце моєї сили. З того часу уже пройшло тринадцять років. Звісно, що все було непросто: ані рідних, ані знайомих — все практично з нуля. Дякувати Ользі Кольченко (це наша технолог), яка підтримала й досі підтримує мене. Вона великий професіонал своєї справи. Загалом у нас колектив дуже дружний, ми за ці тринадцять років стали справжньою родиною. У нас люди працюють практично від самого заснування підприємства. Звісно, що з початком великої війни ми стали відчувати дефіцит кадрів: декотрі виїхали, декотрі пішли захищати Україну. Але ми намагаємося працювати тією кількістю, яка є, і обсягів виробництва практично не знизили.
«Будемо працювати так, і як і раніше, бо ж хліб завжди потрібний»
— Коли ви дізналися про початок повномасштабного вторгнення, якою була ваша реакція? — запитую далі.
— Як і всі, про війну почув з самого ранку: десь о четвертій чи п’ятій годині. Звістка про початок повномасштабного вторгнення росії в Україну мене збентежила, але не вибила із колії. Я зранку приїхав на підприємство і сказав усім, що будемо працювати так, як і раніше, бо ж хліб — він завжди потрібний. Запасів муки на той час у нас було на днів десять, але я відразу зв’язався з Уманню, звідки ми привозимо муку, і забронював для нас на перспективу. Єдине, чого бракувало — дріжджів. І ми ризикнули 24 лютого поїхати за ними до Львова. Дві доби довелося нашому водієві Дмитру витрати на те, щоб довезти їх сюди, але ми впоралися —– і уже за два дні ми почали випікати хліб. Звісно, було непросто, іноді й самому доводилося стояти біля пічки, але не випікати хліб ми не могли. Бували моменти, що не вистачало цукру, тоді зверталися до партнерів з Умані та Кіровоградщини. Така співпраця дуже цінна. Ми підтримували одне одного, розуміючи, що в одиночку в такий час не спрацюєш.
«Первoмайськ Каравай»
«У мене навіть і думки не було, аби виїхати з України»
— Чи не виникала у вас думка покинути Україну та поїхати до Туреччини?
— У мене навіть і думки не було, аби виїхати з України. Знаєте, це як не можна зрадити своїй Батьківщині, де ти народився, так і країну, яка тебе годує. Мені тут завжди було добре, хоч і непросто. І щоб взяти й поїхати звідси в такий складний для країни час — це не те, що не красиво, а зрадництво.
— А як же родина?
— Моя родина проживає в Туреччині. Можна сказати, що я живу на дві країни: сорок днів в Україні, а двадцять — в Туреччині. Уже під час великої війни, це було ще на початку, коли мені довелося їхати на історичну батьківщину, я звідти привіз чималий вантаж гуманітарної допомоги, бо ж бачив, що люди потребують її. Загалом ми ніколи нікому не відмовляємо в допомозі — якщо потрібно, завжди підтримуємо.
До речі, коли потрібні були гроші для вирішення потреб в Україні, Харун продав в Туреччині свою автівку. Та і взагалі не шкодує ані сил, ані фінансів на підтримку українців та українських військових. Завжди знаходить можливість і робить це, зазвичай, особисто.
Робив це і в минулому році, та і загалом благодійництво займає значне місце в його житті. Харун досить сором’язлива людина і не дуже полюбляє розповідати про себе та про свою діяльність, але про Україну говорить з величезним задоволення і любов’ю.
«Ніколи нікого не ображай і себе не давай зневажати»
— Україна — рідна мені країна, — каже підприємець, — мені тут дуже подобається. Я люблю її. Тут багато чого сталося в моєму житті. Тепер у мене тут багато друзів, партнерів по бізнесу, та і люди мені дуже імпонують Знаєте, за цей час, що я тут, — жодного конфлікту не було. З усіма намагаюся порозумітися. У мене є правило, за яким живу: «Ніколи нікого не ображай і себе не давай зневажати».
«Для бізнеса важлива комунікація з владою»
— А як ви комунікуєте з владою? — ставлю наступне запитання, адже наразі працюю у проєкті «Медіація громад», який покликаний вивчати саме комунікацію влади та громади.
— У мене гарні стосунки. Коли мені треба вирішити якісь проблеми, або ж отримати консультацію, завжди знаходжу підтримку. Ми зрідка зустрічаємося, обговорюємо нагальне. Влада нас запрошує, ми знайомимося з підприємцями, знаходимо спільне і, якщо у когось проблеми, то простягаємо руку допомоги. Для бізнеса важлива комунікація з владою. Ось треба, для прикладу, виділити місце, або ж владнати питання з комендантською годиною, то до кого звертатися? Звісно, до влади. Влада потрібна для того, щоб швидко вирішувати питання, або ж дізнатися, як вирішувати.
— До речі, як ви пережили блекаути і чи готові до нових викликів?
— Коли тільки розпочалася велика війна, я уже розумів, що будуть перебої з енергією. Тож відразу купив генератор. Мені його привезли з Туреччини в Чернівці, а там ми уже самі забирали. Пальне у нас було. Словом, ми підготувалися, навіть прорахували: якщо не буде газу, то опалюватимемо палетами. Придбали обладнання — і тепер готові до кризових ситуацій. Хліб має бути за будь-яких умов.
— Чи маєте секрет випікання хлібу? – цікавлюся далі.
— Секрет простий, його передала моїй родині бабуся. Це обраний спосіб випікання хлібу. Вона сама довгий час працювала на пекарні, тож зналася добре на цьому. Так ми і продовжуємо, дотримуючись цього досвіду. До речі, у нас в кожному місті є пекарні, де працюють турки. Ми дуже дружні і допомагаємо одне одному.
— Чи маєте конкурентів?
— Я би не сказав, що це конкуренція. Кожне хлібне підприємство спеціалізується на своєму. Ну, хіба що нам не вистачає сьогодні власних точок реалізації наших виробів. Хотілося б, щоб були на Богополі та в центрі. Але кіоски зараз в забороні, тож поки думаємо над цим питанням.
— Асортимент великий маєте? І чи піднімали ціну на вироби?
— Випікаємо хліб різного виду, булочки, калачі, круасани, печиво, словом, намагаємося задовольнити потреби своїх клієнтів. Щодо ціни на хліб, то це було лише один раз, коли зросла ціна на газ. Бо ж треба було виживати.
— Що для вас є найбільшою цінністю в цьому житті?
— Це люди та хліб. Як кажуть, хліб всьому голова: він і годувальник, і святиня людська.
— Що б ви побажали усім первомайцям?
— Бажаю Перемоги. Українська нація — вона сильна і здатна протистояти ворогу. Головне — бути єдиними. Треба, щоб було взаєморозуміння. Коли щось потрібно, треба єднатися, бо один в полі не воїн. Хочу, щоб наш регіон розвивався, щоб влада приділяла увагу, щоб все було чесно і правдиво. Я дуже добре знаю історію України: від давніх часів і до сьогодення, і знаю, якою ціною дається українцям її незалежність. Але знаю, що українці мають силу і будуть до кінця боротися за свою країну.
«Українці мають силу і будуть до кінця боротися за свою країну»
Післямова
Коли готувався матеріал і пройшов анонс щодо виходу статті, мені надійшло чимало дзвінків від первомайців. Говорили, що Харун — достойна людина, з великим і добрим серцем, просили передати подяку за людяність, чесність і за ту допомогу, яку підприємець надає повсякчас.
Кажуть, є люди на землі, з якими поговориш — як сонця вип'єш. Цей вислів можна застосувати до героя моєї статті, неймовірно позитивної й доброзичливої людини.
Тож із задоволенням передаю шану й повагу від первомайців. І від себе — подяка за допомогу Україні. Завдяки таким, як ви, наша Держава обов’язково вистоїть.
