Олекса Різниченко і Первомайськ: спогади

Гард.City

05 березня 2023 17:13

Первомайські краєзнавці продовжують писати сучасну історію рідного краю. До редакції звернулася Тетяна Хмара: ми опублікуємо спогади, які пов'язують українського поета та мовознавця Олексу Різниківа (Різниченка) з нашим рідним містом.

Олексій Різників та Микола Вінграновський над Бугом біля ПервомайськаФото: Кадр з фільму «Бесіда з Вінграновським над БОГОМ», 1992

Як зазначає краєзнавиця Тетяна Хмара, дослідниками біографії поета досі був упущений той факт, що він у свій час працював в 11-й школі Первомайська (згадуються лише №№ 17, 12 та 14).

Згадує Тетяна Сафронова

Ще з школи мені щастить на цікавих та гарних людей. Та коли Тетяна Хмара запропонувала написати спогади про одного з моїх вчителів — розгубилася, а згодом зрозуміла, що маю шанс за життя сказати: «Дякую» Людині, Вчителю та Українцю Олексі Різниківу.

Я навчалася у 8-А класі школи №11 міста Первомайська Миколаївської області, коли наша вчителька української мови та літератури захворіла, і одного дня до нас на урок прийшов незнайомий чоловік.

— Мене звуть Олексій Сергійович, — сказав він спокійно. — Я буду у вас викладати українську літературу.

У класі стало тихо. Чоловіків-вчителів ми бачили небагато, і до цього часу були знайомі лише з двома: фізкультурником Валерієм Степановичем та фізиком Віктором Павловичем, а от чоловік — вчитель літератури — це було якось дивно. Навіть хулігани з останніх парт принишкли. Чого чекати? Хто зна?

Українську літературу всі вважали предметом хоча й не дуже серйозним, але доволі нудним. Кожен наш урок починався з перевірки зошитів, у яких мали бути записані плани біографій українських письменників. Як казав мій однокласник Сашко Мірошниченко, все завжди було однаково: родився, учився, женився, помер. Життя українського письменника виглядало сірим та безрадісним, так само, як життя його літературних героїв, серед яких переважали жінки-покритки та селяни-малоземельники.

На першому уроці Олексій Сергійович запитав нас:

— А ви знаєте, хто такі харцери?

— Знаємо, польські піонери, — сказав хтось із перших рядів, де зазвичай сиділи відмінники.

— А який іспит потрібно скласти, щоб вступити у харцери?

В класі стало тихо.

— Потрібно намалювати карту Польщі, — сказав Олексій Сергійович. — А ви зможете намалювати карту України?

Так почав свій перший урок у восьмому класі звичайної радянської школи Олексій Сергійович Різників — дисидент, в’язень радянських таборів, український письменник та поет. І разом з ним, в той день, у життя восьмикласників російськомовного українського містечка увійшли магічні слова: ГАРТ, ПЛУГ, ВАПЛІТЕ, та радісні, незвичайні вірші українських поетів 20-х років, які були зовсім не схожі на ті, з підручників.

За декілька місяців нашого спілкування ми їх почули багато, і хоча наша вчителька повернулася і уроки літератури знов стали схожі один на один, але я на все життя запам’ятала, що найкраща збірка українських поезій — це «Сонячні кларнети» Павла Тичини (того самого, що «трактор їде дир-дир-дир») і що українська література дуже різна і зовсім не сумна.

Згадує Олена Романова (Балачій)

Почався 1984-1985 навчальний рік. Вчительнка української мови та літератури Таміла Петрівна Волошина захворіла. На її підміну прислали нового викладача — Олексія Сергійовича Різниченка. Він вів уроки української літератури у 8-х класах. Кабінет був на 3-му поверсі.

З перших хвилин знайомства він згуртував наш клас своєю повагою до учнів, і вони уважно слухали всі уроки протягом 3-х місяців.

Запам'яталися перші слова вчителя: «Я не буду викладати те, що у підручниках. Ви їх завжди зможете прочитати. А я буду розповідати про сучасних українських письменників, про літературні об'єднання, про Україну.

Із захопленням ми слухали цікаві уроки. Не було й мови, щоб пропустити чи не вивчити українську літературу.

Запам'ятався такий випадок.

Олексій Сергійович викликав до дошки посереднього учня розповісти вірш. Учень дуже старався, бо бачив увагу всіх товаришів і вчителя.

Олексій Сергійович похвалив і каже: «Молодець!» І це прозвучало так, наче учень заслужив не медаль, а орден за його старання. А потім була оцінка «три». Але то вже було не важливо. Важливо дітей хвалити за старання.

Потім нам дали іншу вчительку української мови та літератури.

З вдячністю згадую Олексія Різниченка та пишаюсь, що він викладав у нашій рідній школі № 11.

Фото: із фейсбуку Олекси Різниківа

Згадує Наталія Саєнко

Останніх два уроки за розкладом у 8-А були українська мова та література. Не знаю, як Олексію Сергійовичу вдалося, але наш клас замість уроків пішов у кіно. Це був історичний фільм Юрія Іллєнка «Легенда про княгиню Ольгу».

Ми були ще підлітками, а він ставився до нас з повагою, як до дорослих, шкода, що не зберегла зошит, де він під моїм твором написав: «Гарно, стилістично добре витримано, якби ще грамотно».

Фото: із фейсбуку Олекси Різниківа

Спогади Олекси Різниченка, записані 4 березня 2023 року

— Жив я у Первомайську по улиці Лисенка, 11. Працевлаштувався у родильний будинок по вул. Краснофлотській, 31, електриком. Заяву мені підписував головний лікар Пужайло.

А недалеко, по вул. Соціалістичній, 25, була школа-інтернат № 14. Директором її на той час був Володимир Андрійович Лоскутов.

Друзі мені порадили написати туди заяву на працевлаштування. Володимир Андрійович Лоскутов погодився, щоб я там працював вихователем. Потім директор змінився. Новим керівником був Бойчук. Я з ним пропрацював 10 років.

А у 1984 році мені запропонували попрацювати одну чверть у школі № 11.

Нагадаємо: 24 лютого 222 року виповнилося 85 років з дня народження видатного поета, прозаїка, педагога, громадського діяча, вченого-мовознавця Олекси Сергійовича Різниківа. Про життя дисидента, патріота, мислителя та його боротьбу за свободу духу, далі у інтерв’ю на Гард.City.

Читайте також: «Ти винен тим уже, що українець, і ця вина з народження твоя»: 24 лютого Олексі Різниківу — 85-ть