Присвоїти Олексі Різниківу звання «Почесний громадянин міста Первомайська» — з такою ініціативою звернулася до міського голови та депутатів міської ради група активістів на чолі з краєзнавицею Тетяною Хмарою. Ініціативу підтримали представники педагогічної спільноти, краєзнавчого музею, художньої школи, управління культури, ЗМІ, бібліотекарі, поети і письменники літературного об’єднання «Зажинок» та інші.
Було зібрано близько 200 підписів та подані необхідні матеріали на розгляд первомайських обранців. У відповіді міського голови, яка була надана Тетяні Хмарі, зазначається, що клопотання ініціативної групи розглянуте на засіданнях постійних комісій міської ради, якими рекомендовано управлінню юридичної, кадрової та мобілізаційно-оборонної роботи апарату виконавчого комітету міської ради вивчити зазначене питання та надати роз’яснення постійним комісіям міської ради.
Відповідь на клопотання ініціативної групи
Про Олексу Різниківа та що пов’язує його з Первомайськом
Що пов’язує Олексу Різниківа з Первомайськом, за що був двічі репресований та про його внесок у розвиток національної культури і мистецтва, багаторічну просвітницьку діяльність, — далі у матеріалі.
24 лютого 2022 року виповнюється 85 років від дня народження Олекси Сергійовича Різниківа (творчий псевдонім Різниченко) — українського поета і письменника, просвітянина, яскравого мовознавця, громадського діяча, автора 40 опублікованих праць — вірші, проза, публіцистика, мовознавчі роботи, в тому числі понад 20 збірок поезій, споминів, ессеїв. Кавалер ордена «За заслуги» (2005, 2009, 2018 роки), лауреат літературних премій ім. Павла Тичини (1995), ім. К. Паустовського (1999), «Твої імена, Одесо-2001», ім. Тараса Мельничука (2004), ім. Степана Олійника (2011), ім. Бориса Грінченка (2011), ім. Ярослава Дорошенка (2015), ім. Тодося Осьмачки (2016), ім. Леоніда Череватенка (2017), ім. Юрія Горліса-Горського (2018), ім. Євгена Маланюка (2019), премії Фонду Тараса Шевченка (2021). У 2016 році нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України» від патріарха Української православної церкви Філарета.
Фото: svoboda-news.com
Народився Олекса Сергійович 24 лютого 1937 року у м. Єнакієво, на Донбасі. Родину батька, Різниківа Сергія Івановича, в 1929 році «розкуркулили», вислали на Урал. Звідти Сергій Іванович через три роки втік, приїхав до Єнакієвого, де одружився з Катериною Сологуб. У перші дні війни він був мобілізований, потрапив у німецький полон, за що відбув ув'язнення в радянському концтаборі. Повернувся, коли Олекса вже ходив до другого класу. У 1948 році сім'я, тікаючи від голоду, переїхала до Первомайська.
Навчаючись у школах №12 та №17 нашого міста, Олекса Різників відвідував літстудію при первомайській газеті «Прибузький комунар», в якій вперше було надруковано його вірші. Працюючи в Первомайську, пропагував місцеве краєзнавство, популяризував українську мову. Після закінчення Одеського державного театрального художньо-технічного училища, працював електроосвітлювачем Кіровоградського українського музично-драматичного театру ім. Кропивницького. Юнака дивувало, що талановиті українські артисти поза сценою розмовляють між собою російською мовою, тож запропонував друзям провести тиждень української мови. Тоді він написав вірша: «Я забув українську мову, я забув Запорізьку Січ».
Критика культу особи Сталіна, окупація Угорщини, бідність народу стали відправною точкою створення листівки «Обращение к народу», яку Олекса Різників разом з приятелем Володимиром Барсуківським склали в 1958 році. Текст начитували на березі річки Синюхи (текст поданий нижче — авт.), згодом доопрацьовували у Кіровограді. Поширили півсотні примірників 7-8 листопада, на жовтневі свята, у Кіровограді, Одесі та через друзів. Деякі листівки громадяни позривали і принесли до КГБ. Сама листівка, яка стала причиною арешту, була написана російською та не містила національних гасел. Вона була спрямована проти «диктаторської політики партії комуністів», яка привела народ до зубожіння і безправ’я, проти брехні й дволикості, проти гонки озброєнь.
Андрій Антонюк та Олекса Різниченко у Первомайську
Того ж 1958 року був призваний в армію, служив у Севастополі. Публікував вірші в газеті школи радіометристів «Вымпел», у севастопольській військовій морській газеті.
Але КГБ вже натрапило на слід Різниківа і у жовтні 1959 року були проведені обшуки у його друзів та батьків, у кубрику вилучили теку з віршами і оповіданнями Олекси Сергійовича (деякі з них радянською владою згодом були визнані наклепницькими).
Військовий трибунал Одеського військового округу визнав доведеною вину Різниківа і Барсуківського в проведенні «антирадянської агітації і пропаганди» за ст. 7 ч. 1 Закону «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» і призначив обом покарання тривалістю по півтора року. Відбував строк у Мордовії. Після звільнення з 1962 по 1967 рік навчався на заочному відділенні філологічного факультету Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. У 1963 році переїхав до Одеси, працював літпрацівником, пізніше журналістом місцевої газети «Народна трибуна», секретарем у школі, учителем української мови вечірньої школи.
Олекса Різників разом з однодумцями збирали книжки для українців Кубані, спрямовували листи про русифікацію шкіл та вузів у газети, у Міністерство освіти, прокурору.
11 жовтня 1971 року за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ч. 1 ст. 62 КК УРСР) був заарештований, а 19 травня 1972 року засуджений Одеським обласним судом на п’ять з половиною років таборів суворого режиму. Відбував строк у таборі ВС-389/36 в Пермській області (Росія). Щодня записував у зошити вірші, зокрема, як він згадує, «чомусь у в’язниці, у камері, у концтаборі пишуться сонети». Всього за час «відсидки» дисидент написав їх 1700, і збереглася більшість з них, окрім перших 75-ти, які були в двох зошитах, вилучених КДБ. У таборі єврей Ар’є Вудка вивчив шість віршів Олекси Різниківа, разом з творами інших ув’язнених українських поетів, і через три роки вивіз їх у пам’яті за кордон, де вони були опубліковані у Мюнхені на сторінках колективної збірки «Поезія з-за колючих дротів».
За місяць до закінчення строку влада заборонила Олексі Сергійовичу повертатися до Одеси і призначила поселення у Первомайську, біля родини.
У Первомайську працював електриком у пологовому будинку, вихователем у допоміжній школі №14. Десять років його не друкувала навіть районна газета. Писав «до шухляди». Уклав словник омонімів української мови, згодом виданий під назвою «Одноримки», закінчив у чернетках Стислий Кореневий словник.
Наприкінці 1980-х років брав участь в організації Народного руху, Товариства української мови, згодом «Просвіти». Восени 1990 року — учасник Всесвітнього форуму поезії «Золотий гомін» у Києві. У грудні 1990 року став членом Спілки письменників України.
У 1997 році увійшов до керівництва Всеукраїнського «Меморіалу» ім. В. Стуса; призначений на громадських засадах головою Одеської міської комісії з питань реабілітації. Величезну роботу проводить в дослідженні історичних та соціальних процесів, пов’язаних з дисидентським та національно-визвольним рухом в Україні, зокрема, на Одещині.
Олекса Різників — автор багатьох книжок. В 1990 році побачила світ його перша збірка поезій — «Озон». За другу — «Терновий вогонь» — у 1993 році письменник був відзначений літературною премією України ім. П. Тичини. У 1998 році вийшла третя збірка поезій «Наодинці з Богом», просякнута любов’ю до рідного краю, вірою у щасливе майбуття України. Книга принесла поетові звання лауреата муніципальної премії ім. К. Паустовського. Одна за одною з’являються на світ книги «З людей», «Промінь з Одеси», «Двострунне грало» тощо.
Фото: biblioteka.od.ua
Олекса Різників — видатний фахівець з мовознавства. У творчому доробку автора — оригінальні мовознавчі дослідження: «Спадщина тисячоліть. Чим українська мова багатша за інші», «Одноримки: словник омонімів та схожослів», «Скла-дів-ни-ця», «Їдло 33-го: словник голодомору», «Словогрона українські» тощо.
Попри вік він веде активну громадську роботу в Одеських товариствах «Просвіта», Товаристві політв’язнів і репресованих, просвітницьку роботу на радіо і ТБ та серед громадськості.
Р.S. У січні Харківська громада на захист Конституції та прав людини-громадянина звернулася до голови Одеської державної адміністрації пана Сергія Гриневецького з проханням сприяти наданню пану Олексі Сергійовичу Різниківу звання «Почесний громадянин Одеської області» та відзначити його, по можливості, матеріально для видання ним своїх напрацьованих наукових та публіцистичних творів і щорічного журналу політв’язнів «Зона» головним редактором і творцем якого він є.
Листівка «Обращение к народу»
Дорогие друзья и товарищи!
К вашему уму и сердцу обращаются люди, нашедшие в себе силу и мужество выступить против ненавистной диктаторской политики партии и теперешних правителей.
Друзья!
Взгляните на мир прозревшими глазами, откиньте пелену лживых слов, которыми опутывает вас с помощью газет и радио кучка захвативших власть коммунистов.
Разве не улыбаетесь вы иронически, читая газеты или слушая радио, разве не возмущаетесь подлой ложью и двуличностью, сквозящей в каждой фразе, в каждом выступлении?
Они кричат о свободе и демократии, но это — свобода в клетке, а народовластие задушено и подменено властью верхушки партии.
Они кричат о богатстве народа, о подъёме его благосостояния, но народ, между тем, беднее, чем до революции.
Рабочий на свою мизерную зарплату не может прокормить себя, не говоря уже о семье.
А как живет крестьянин? Землю, политую потом дедов и отцов, у него отобрали. Загнанный в колхоз, не имеющий никакой заинтересованности, никакой привязанности к земле, он уходит в город, чтобы не видеть сельского убожества.
Но что найдет он там?
Такое же бесправие, нищету и забитое существование.
Нехватка продуктов, обуви и одежды, дороговизна и убогие заработки — это все достижения за сорок с лишним лет, в течение которых народ не видел ничего, кроме войн, разрухи, голода, произвола и обмана.
Неумная и диктаторская политика партии коммунистов как внутри, так и вне государства приводит мир к расколу, к необузданной гонке вооружений с затратой неисчислимых народных средств и вносит в сердца людей смятение и страх за своё будущее.
Друзья и товарищи!
Мы желаем братства, истинного братства, а не вражды между народами всех стран мира!
Довольно раскалывать мир на два так называемых «лагеря»!
Долой фашистскую диктатуру партии!
Нам нужна подлинная свобода взглядов, слова, печати!
Мы стоим за признание религии и церкви государством!
Долой атеистическую пропаганду!
Да здравствует подлинная свобода народа!
Союз борьбы за освобождение народа («СОБОЗОН»)
Завантажте збірку сонетів з камери та з концтабору під назвою «Двострунне грало», щоб познайомитися із творчістю Олекси Різниченка: за посиланням.
