Волонтерство від початку війни — постійний мій стан. Активностей вистачає, та і потреб немало. Днями мене покликали до себе жителі села Кам'яний Міст. З ними ми на зв'язку від початку повномасштабного вторгнення. Кожного разу нас об'єднують спільні справи, переважно благодійні. Цей раз не став виключенням. Тож суботній ранок провела в Кам'яному Мості.
Мій «Дастерок» щодуху мчав знайомою дорогою. Дісталася швидко, бо ж половина дороги тепер асфальтована і їхати нею комфортно. В самому селі на мене уже чекала Ольга Миколаївна.
Хто не знає — знайомтеся: колишня завідувачка сільською бібліотекою, тепер пенсіонерка-активістка. Про себе я її називаю «ходячою енциклопедією». Знає багато, намагається бути у вирі подій, небайдужа і активна. Це вона ще до війни культивувала висвітлення місцевих подій: запрошувала нас до села, організовувала заходи. Пригадую, як ми їздили на столітній ювілей до місцевої бабусі. А уже під час війни наші зустрічі стали носити благодійницький характер. Ольга Миколаївна ініціювала збір продукції: сир, яйця, сироватку, масло — словом, чим багаті на селі, а я доставляла до міста, в наш «кондитерський цех». Цього разу Ольга Миколаївна разом із місцевими жіночками — Ларисою Лобановою, Лізою Паскаленко, Людмилою Бойко, Ніною Кравець — назбирали кілограмів із двадцять сиру, десятка зо три банок консервування та кілька десятків яєць. На додачу завантажили електричний водяний бойлер. «Комусь-то знадобиться, — сказала Ніна, власниця водонагрівача. — Він у нас все рівно без потреби».
Відразу кидаю оголошення у групу переселенців і знаходжу родину з Миколаєва та Херсону, яким якраз бойлер дуже потрібний. Вони, натерпівшись від квартирувань спочатку на Заході, потім у Первомайську, вирішили купити невеличкий старенький будиночок. Нині там роблять ремонт, тож бойлер просто знахідка. Коли поверталася з села, відразу відвезла за адресою. Андрій, хлопець із Херсону, який місяць тому вирвався з окупації, забрав бойлер і щиро подякував. А у мене стисло в грудях: люди мали до війни усе, а тепер залишилися на бездоріжжі і змушені починати все з початку. Але, дякувати богу, живі!
Паралельно відвезла у «Челентано» сир та консервацію. До речі, там керівництво закладу годує переселенців ще від літа та передає обіди військовим. А віднедавна відновили заходи для дітей переселенців. Яйця та молоко роздала пенсіонеркам, одна із яких інвалід. Пишу про це не для того, щоб сказали, яка молодець, а для того, щоб розуміли, у якій кількості людей одночасно опинилася в системі комунікацій.
Та повернуся до Ольги Миколаївни. Бо ж вона мені поставила цього разу кіпу запитань. Серед нагальних — чому в селі немає інформації? Люди не знають, що, де, коли, хто і для чого? «Ось нещодавно вичистили старе кладовище, а ніхто про це не говорить. Раніше у нас був місцевий вісник громади, а тепер тиша. В сільській групі нам нічого не повідомляють. Старі люди зовсім позбавлені поінформованості. Ось нещодавно розповідають, що когось тут упіймали: чи то дезертирів, чи то ще когось. Не знаємо. Через те і боїмося, і остерігаємося, і сердимося. То як це може бути в цей непростий час? А ще — чому село не збирає на потреби Збройних Сил? Ми, що не українці? Чи нам не війна?» — з біллю говорить жінка. І таких невеселих роздумів у Ольги Миколаївни чимало.
Болить їй тема сільського життя, тема війни та воєнного буття. У самої доньчин чоловік в армії. Молиться за нього, за свою родину і за військових, які боронять нашу землю. «Як будете передавати пенсіонерам харчі, скажіть, щоб помолилися за мого Олега», — просить на прощання жінка. Обов'язково передам! Тепер молимося всі разом за Олега, за всіх наших захисників та і за всіх українців, які наближають заповітний День звільнення від рашистської чуми.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
