Війна об’єднала українців. Це можна спостерігати за діяльністю численних волонтерських організацій, збором коштів та в розповідях про донорство. Своєю історією благодійних вчинків поділилися студентки НУК імені адмірала Макарова.
Мирослава Соловйова: «Моя кров комусь допоможе. Це найбільша мотивація»
Мирослава здає кров вперше. З початком повномасштабної війни зацікавилася цим видом допомоги нашим бійцям, проте не наважувалася діяти через брак інформації. Дівчина сумнівалася, оскільки не було чіткої інструкції: куди йти і як відбуватиметься процедура. Лише приблизно могла уявити. Поштовхом стала пропозиція від одногрупниці, яка вже мала досвід здачі крові. Мирослава Соловйова не сторониться медичних процедур, тому відчуття страху зовсім не було: «Немає страху, тільки легке хвилювання. Навпаки, мені подобається слідкувати за процесом».
Студентка не переймалася, що може втратити свідомість. Але була невпевненість в тому, що не погіршиться самопочуття. На щастя, все пройшло добре: «Чаєм напоїли, печиво дали, щоб не стало погано». Найбільшою мотивацією продовжувати благодійні вчинки постає усвідомлення того, що вона робить добру справу. Мирослава зазначає, наскільки важливо допомагати людям: «Моя кров комусь допоможе. І комусь, можливо, врятує життя. Це найбільша мотивація. Це те, що мене вражає, шокує і підтримує одночасно». Планує й надалі здавати кров, проте буде враховувати власний стан здоров’я.
«Мені не складно допомогти. Це мінімум, який людина може зробити для іншої людини»
Студентка Оксана Плахтіна вдруге здає кров та прагне отримати звання Почесного донора. Вперше наважилася здавати кров під час повномасштабного вторгнення. Мотивацією до такого сміливого вчинку стала інформація у ЗМІ про те, що ЗСУ пішли у контрнаступ на Херсонському напрямку. Дівчина розповідає, що не могла залишитися осторонь, знаючи, що є гостра потреба у донорах. «Я хотіла здати кров ще весною, бо мене тішить думка, що саме я можу стати ключовою ланкою у порятунку життя. Але я жила за містом, й, на жаль, відвідати станцію мені було непросто», — пригадує Оксана. За першої нагоди вона поїхала здати кров. Отримала не найприємніші враження від натовпу з бажаючих здати кров та величезної черги. Проте не полишила своєї мети — чекала чотири години: «Моє рішення піти могло коштувати комусь життя».
Оксану попереджали, що донорство — справа не з легких, але на це вона не зважає: «Процедуру перенесла просто чудово. І чітко зрозуміла, що тепер кожні 2 місяці я буду здавати кров. Мені не складно, а хворому потрібно». Студентка зазначає, що хоче врятувати щонайменше 100 життів, тому продовжуватиме здавати кров, поки не досягне поставленої мети. Що спонукає допомагати людям? «Більше кровоздач — більше врятованих людей. Для мене це не просто красива цифра, це ще й певні привілеї для донорів. Навіть якщо їх і скасують, це не означає, що я перестану бути Почесним донором. Мені не складно допомогти. Це мінімум, який людина може зробити для іншої людини», — ділиться власною позицією Оксана.
Студентки говорять, що готові робити усе, аби наблизити Перемогу!
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
