Війна в Україні дала нам змогу пізнати найближчих друзів у світі. Це сусіди-поляки. Польща підтримує українців і на державному рівні, і на рівні громадянського суспільства найпотужніше за будь-кого з держав-партнерів. Причиною тому — тісні зв'язки двох народів, утворені багато століть тому, і підтримані такими осередками, як Товариство Івана Павла ІІ у Первомайську. З його членкинею Ларисою Качуровською ми поговорили про феномен україно-польських відносин, сьогодення Товариства та його безпосередню участь у благородній волонтерській справі.
Крім духовної та культурної місії, виконувати доводиться й гуманітарну, волонтерську
Попри війну польське товариство активно працює. За словами Лариси Вікторівни, з початком активних бойових дій, у лютому 2022-го, невелика кількість людей з їхньої громади залишили Україну. Наразі частина тих, хто взимку виїхав, вже повернулися. Відтак, Товариство плекає польські традиції та культуру, але з огляду на обставини довкола крім духовної та культурної місії виконувати доводиться й гуманітарну, волонтерську. Будується все, як і завжди, навколо лідера. В даному випадку цю роль на себе взяв духовний лідер — ксьондз місцевого римсько-католицького костелу.
«Наше товариство діє при парафії Івана-Павла ІІ, на базі костелу. І наш ксьондз Павел Станяшек є капеланом товариства. Але крім того він є капеланом однієї з військових частин українських. Ми постійно тримаємо зв'язок. Він вже їздив туди, приймав там сповідь, причастя, ми допомагали матеріально і продуктами харчування, і одягом цій частині. Хлопці захищають Україну на херсонському напрямку.
Фото: Товариство польської культури імені Івана Павла ІІ
І, звісно ж, завдяки передусім нашому ксьондзу, ми маємо можливість допомагати матеріально як нашим членам Товариства, так і мешканцям громади загалом. Це найперше багатодітні родини, пенсіонери, малозабезпечені. Завдяки Благодійній організації римо-католицької церкви «Карітас», ми вже отримували разів 5 від них допомогу. Одного разу це була партія у 18 тонн, ми поділилися з містом, надали допомогу Спілці людей з інвалідністю.
Також нашому військовому шпиталю ми допомагали, знайшли військового хірурга і напряму передали, бо було багато ліків, перев'язочних матеріалів. Для деяких препаратів ми навіть робили переклад, бо там дійсно потрібно це було зробити, аби розуміти, як тим користуватися і як застосовувати. І також допомагали ми районній лікарні та шпиталю, бо ми отримали багато гігієнічних засобів тощо, і ділилися вже і з навчальними та лікувальними закладами. Це відбувалося від початку весни, і далі — влітку та восени. Надаємо ми підтримку й військовим. На зв'язку з однією із частин біля Вінниці, також з нашою 40-ю бригадою постійно тримаємо контакт».
Фото: Товариство польської культури ім. Івана Павла ІІ
Пані Качуровська розповідає, що є проблема в чергах на кордоні. Через це багато хто відмовляється їхати по гуманітарні вантажі. Відтак, ксьондзу Павлу доводиться самотужки прямувати до Польщі і назад.
«Якщо раніше гуманітарні чи благодійні вантажі пропускали окремо, то тепер доводиться по кілька днів вистоювати у черзі, і, відповідно, водії відмовляються їхати у такий рейс. Отже, доводиться нашому ксьондзові самотужки маленьким бусіком їздити, робити кілька рейсів, і все одно доволі великі партії він доставляє до міста. Стабільний гуманітарний канал постачань вдалося налагодити завдяки співпраці з Громадською організацією «Помочь полякам на Сходє» із центром у Варшаві. Партії гуманітарки спрямовують до міста постійно, поляки справді не залишають без уваги та підтримки. Ми безмежно вдячні за це».
Завдяки роботі відволікались, відчували співучасть та дотичність до корисної справи
На початку війни багато хто з Товариства мав можливість виїхати. Декому навіть телефонували друзі, знайомі з Польщі і запрошували, пропонували допомогу. Але для більшості з членів Ттовариства питання виїзду навіть не виникало. В усіх в місті родини, багато в кого літні родичі, яких залишати не збирались. Отже, тримаючись гуртом, підтримуючи один одного, витримали важку зиму та весну. Регулярно збирались у костелі, спілкувались, пакували продуктові набори, сортували гуманітарну допомогу. Завдяки роботі відволікались, відчували співучасть та дотичність до корисної справи. Це сильно мотивувало. І мотивує нині.
Фото: Товариство польської культури імені Івана Павла ІІ
«Також мотивує вдячність людей, яким допомагаємо, — наголошує співрозмовниця. — Але, звісно ж, як і всі решта, ми мали отримати певний досвід. І ми його отримали. Бо спершу роздавали всім, хто звертався, в тій кількості, якій вони потребували, не питаючи ні про документи, ні про що. Але згодом таки трошки стали вже звертати увагу на все, стали питати і документи, і цікавились складом родини, чи є діти, аби все ж бути певними, що допомагаємо точно там, де це треба. Але навіть тоді ми жодних лімітів не встановлювали, якщо маємо можливість, скільки можемо дати, стільки і даємо, якщо людина потребує. І це теж щиро дивувало людей, бо знаєте, коли очікуєш, умовно кажучи, на продуктовий пакунок, а отримуєш величезну коробку, яку самому й зрушити подекуди важко, то це приємно вражає. Так само, як польський народ не шкодує нічого для українців, не шкодували нічого й ми. Аби було відчутно, що поляки роблять все для підтримки українців у цій біді».
Фото: Товариство польської культури імені Івана Павла ІІ
На базі Товариства у Первомайську відновились заняття з польської мови
Нині на базі Товариства у Первомайську відновились заняття з польської мови. Проєкт із назвою «Польська для всієї родини» збирає щосуботи бажаючих навіть не лише з числа членів товариства. Долучаються й інші містяни.
«З нами сконтактував молодий журналіст, він навчався у Варшаві, пан Артур, він є членом нашого Товариства. Ми спільно з ним проводимо заняття по суботах для всіх бажаючих. Пан Артур проводить уроки з мови, а моя частина — це польська література, культура, традиції.
Фото: Товариство польської культури імені Івана Павла ІІ
Так само ми підтримуємо тісний контакт з нашими колегами в Одесі. Це Товариство «Польська нута» і Спілка поляків в Україні імені Адама Міцкевіча в Одесі. Ми спільно з ними беремо участь у медійному проєкті для польського телеканалу «Полонія». Проєкт так і називається «Жиче польське». Ми наразі чекаємо пані Анастасію Стрельцову, авторку цього проєкту, до нас в гості, вона вже була в Миколаєві. І будемо знімати матеріал про життя нашого Товариства. Це вже буде другий такий репортаж про наше сьогодення, який транслюватиметься на польському телебаченні».
Спільні історичні сторінки, розуміння один одного і співчуття зумовили той неймовірний рівень підтримки та допомоги, який забезпечують поляки
Крім того, Польське товариство у Первомайську відзначає польські свята. Бо це про збереження та плекання традицій і культури. Зовсім нещодавно, 11 листопада, відсвяткували День Незалежності Польщі. А в середині жовтня віншували патрона товариства Івана Павла ІІ, і той час, коли він зійшов на Папський престол. Має Товариство і більш локальні урочисті події. Приміром, до числа польської громади належить пані Тереза, якій 3 листопада виповнилось 90 років! Жінка виїхала з Польщі ще далекого 1945 року. Але попри тривалий час перебування в Україні донині говорить рідною польською мовою. Загалом, попри доволі різне спільне історичне минуле, українців та поляків багато що поєднує.
Ювілярка пані ТерезаФото: Товариство польської культури імені Івана Павла ІІ
Лариса Качуровська наголошує: «Якщо подивитись на історію, то Польща пережила все те, що й ми. Розділи Польщі, війни тощо. Фактично, вони пережили втрату державності. А потім її відновили і розбудували незалежну державу. Так само й ми нині боремося за свою свободу і незалежність, хоча здобули її не зараз, але зараз маємо відстоювати. І от ці спільні історичні сторінки, розуміння один одного і співчуття — все це зумовило той неймовірний рівень підтримки та допомоги, який забезпечують поляки. Вони відкрили кордони, прийняли нас в себе, допомагають тут. І що важливо, з-поміж решти допомагають і духовно. Бо багато ксьондзів залишились в Україні, аби підтримувати людей. Попри те, що в пандемічні часи люди, особливо старшого віку, боялись ходити до костелів, відвідувати служіння. А зараз поступово все відновилось, бо є потреба у людей в цій підтримці: почути слова потрібні. І якраз священнослужителі допомагають людям нині відчути впевненість в тому, що завтра — буде. І воно неодмінно буде».
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
