До відпустки ще далеко, а сил вже немає. Знайомо? Ділюся лайфхаком, як повернути трохи ресурсу, енергії та натхнення за пару годин. Читайте блог журналістки на Гард.City.
У вирі днів і темпі нинішнього життя, коли все довкола несеться і ти несешся разом із подіями, новинами, завданнями, дуже складно знайти бодай трохи часу для себе. Але це важливо, тому що саме цей час дає сили рухатися далі, тримаючись свого курсу, і не загубитися у цьому коловороті. Скільки разів було, що ви думали: «Ось зроблю ще те, те і те, а потім відпочину»? А «потім» залишаються сили хіба на те, щоб бездумно гортати стрічку чи скролити відео. На якусь творчість тощо ресурсу вже немає. Де його взяти?
Мікропригоди та день для себе: що то таке
І ось тут я відкрила для себе цікаву штуку. Інтуїтивно я давно вже робила це, проте нещодавно зустріла на просторах Мережі влучний термін: «мікропригода». Що то таке? Це коротка вилазка туди, де вам добре, це якась, як то нині модно казати, ресурсна активність; це незвична діяльність, яка перериває буденну рутину.
Приклад: відпустка через місяць, а працювати далі вже немає натхнення. Можна дивитися в ТікТоці, як інші відпочивають в омріяних Карпатах, і сумно зітхати.
Бо насправді день для себе — це, виявляється, не обов'язково цілий день зранку до вечора чи повна доба. Це можуть бути і пів дня, і кілька годин. Головне — займатися тільки тим, що хочеться саме вам. Не готувати для родини, не прибирати, не прати, не їздити на закупи. А відвідати нову (чи улюблену стару) кав'ярню, посидіти з улюбленим лате, спостерігаючи за міським життям, прогулятися в парку, сходити, нарешті, в перукарню. Або ж майнути у мандри — оце якраз і є мої улюблені «мікропригоди», вони ж — мандрівки одного дня.
На фото вище — авторка блогу на вершечку Протичанської скелі (30 хвилин від міста), під парасолькою, в дощ та з шоколадкою, яку давно хотіла спробувати. Треба сказати, що ця вилазка у геть нелітну погоду дала гарний заряд позитиву та натхнення, тому зараз і пишу цей блог замість того, щоб прокрастинувати, вчергове заздрісно зітхаючи над чиїмись відео з відпочинку в горах.
Осінь кличе у мініподорож
Як це працює
Психологиня Євгенія Тирінова з Черкас, членкиня Національної психологічної асоціації, постійно вивчає тему відновлення та допомагає людям знаходити власні способи перезаряджатися.
«Мікропригоди — це передусім пауза й можливість вийти зі звичного сценарію, — пояснює психологиня. — Зміна обстановки, нові враження допомагають переключити увагу з повсякденних турбот на щось інше, отримати приємні емоції та трохи перепочити від звичних навантажень».
«Водночас важливо орієнтуватися на власний стан і потреби, — додає фахівчиня. — Іноді для відновлення потрібно полежати пів дня, іноді — надихнутися красою чи творчістю, а іноді — вирушити в нове місце й досліджувати світ. Тоді це справді дає те, чого зараз потребуєш».
Дощова мікропригода в Мигії
А тепер трошки більше про ту дощову вилазку, яка і надихнула на цей блог. Знаєте прикол з того ж ТікТоку про погоду, коли треба на роботу, та погоду, коли вихідний? От саме так (і не вперше) відбувалося й у мене. Упродовж робочого тижня була суха, гарна осіння погода. А в той самий день, коли мала врешті нагоду приділити час своїм захцянкам, зібралося на дощ, а гідрометцентр видав штормове попередження (щоправда, про це я дізналася вже на верхівці скелі в Бузькому Гарді).
Дощ не завада подорожам
Тож у мене був вибір: залишитися вдома і шкодувати через згаяний день або ж вирушити в мініподорож попри погоду. Що я обрала, зрозуміло з фото.
Протич під дощем
Жителям Первомайська на Миколаївщині пощастило, бо у нас неподалік красивенні краї: Національний природний парк «Бузький Гард», Грушівка, Мигія, скелі та пороги. Щоб побачити цю красу, не треба їхати далеко: 20-30 хвилин приміською маршруткою, і ви на місці. Тож влаштувати тут мікропригоду легше легкого, було б бажання.
Я намагаюся втікати на природу за будь-якої нагоди: або після робочого дня на велосипеді чи маршрутці — на берег річки, щоб подивитися, як сідає сонце. Або в неділю на кілька годин — у степ чи знов до Південного Бугу: навесні — шукати перші шафрани, влітку — збирати чебрець для чаю; восени — рвати глід і навіть узимку — побачити, який вигляд мають знайомі місця під снігом (якщо він є). Такі короткі вилазки дають можливість підзарядитися енергією від природи, тиші та краси довкола.
Цього разу осіння Мигія зустріла мандрівницю яскравими барвами дерев та хмарним небом, з якого, щойно я підійшла до Протичанської скелі, посипався дощ. Проте, якщо правильно вдягнутися і мати парасольку, дощ не страшний. Тож я обережно вибралася нагору мокрою стежкою. Нагородою за це став краєвид, який мало хто з туристів бачив (тому що мало хто полізе на скелю в таку погоду): Протич у дощовому серпанку.
Дощ ставав все ряснішим, скелі та кожен камінчик заблищали, як нові, мох став ще зеленішим та вологим, як губка.
А на чорних і червоних ягодах, наче намистини, повисли краплі дощу.
Я бачила ці місця сонячними, туманними, засніженими, а от у дощ побачила вперше. І це було саме те нове і красиве, яке потрібно, щоб перемкнутися з рутини на творчість, відпочити і рухатися далі.
Звісно, така мініподорож не зможе дати енергії на рік наперед. Але на кілька наступних днів — цілком. А потім можна влаштувати нову мікропригоду.
Осіння фотозона
Тим часом дощ ущух, розвиднилося, і крізь хмари на заході, що невпинно летіли небом, прозирнув клаптик золотого неба.
Спробуйте і ви власну мініпригоду
Роззирніться, поміркуйте, щоб збагнути: що потрібно вам для наснаги та яку мініпригоду ви можете влаштувати для себе вже зараз? Не через тиждень, не наступних вихідних, не колись там, а найближчим часом. Можливо, сьогодні ввечері. Всіх справ не переробиш, а себе треба радувати. Не задля розкошів, а задля того, щоб мати сили жити життя і не просто жити, а бажано із задоволенням.
Мені дуже цікаво, що у вас вийде. Тож, якщо цей блог наштовхне вас на якусь цікаву ідею і ви врешті зважитеся на щось маленьке, але атмосферне і омріяне, напишіть про це.
