Літо здається таким довгим: от ніби щойно достигли перші черешні і виросла після дощів зелена трава. Аж ось вже вечорами пахне виноград, налаштували скрипки цикади, трава висохла під спекотним сонцем. Це він, серпень, який, як хтось колись підмітив, відчувається, наче вечір неділі. За безліччю справ не помічаєш, як летять літні дні, і що велосипед нудьгує в гаражі, а прогулянковий катер возить по річці інших пасажирів. Із цим треба щось робити. Саме тому одного серпневого вечора авторка блогу покинула справи і вирушила не берег річки, щоб спіймати літо за хвіст і побачити захід сонця над Бугом.
Вирушаємо на берег спостерігати захід сонця
Є у Первомайську гарне місце, звідки добре спостерігати, як сідає сонце. Цей мікрорайон зветься «Скала», і там над річкою дійсно височить скеля, що звідти видобували граніт для будівництва водяних млинів майже півтора століття тому, за часів підприємців Ганів.
На Скалі
Зі Скали відкривається один із найкращих краєвидів на річку у межах міста. Як на долоні вигин ріки, Синевецький острів, гребля колишнього водяного млина.
Гребля млина
Схили вкриті степовими рослинами: просто під ногами між каменів пахне чебрець, зеленіють сукуленти, колишеться ковила.
Тут дуже атмосферне місце, і заходи сонця щоразу особливо гарні.
Отож коли сонце стало нижче, а його проміння з жовто-білого набуло помаранчево-рожевого, вечорового відтінку, авторка поспішила туди, до річки. Проте сонце нижчало швидше, ніж ноги крокували вуличками, тому, захекавшись і вилізши на вершечок Скали, побачила тільки, як жевріє край небосхилу на заході. Сонце щойно сіло.
Вечір над Бугом
Це також було гарно, але бажання побачити захід на річкою залишилося незавершеним. Тож за пару днів, поки погода гарна і не задощило, вилазку вирішено було повторити. Цього разу вдалося вийти з дому трошки раніше. А на додачу схопила ровера: двоколісний приятель точно моторніший за ноги, хоча й вулиці, що ведуть до річки, не дуже зручні для катання, оскільки переважно бруковані або всипані щебенем і піском.
Чебрець на схилах
Цього разу ми з ровером встигли. Унизу, на дорозі біля річки, вже було сутінково і прохолодно, проте вершечок Скали ще купався у вечоровому світлі. Залишивши ровера унизу, видираюся стежкою і бачу те, заради чого примчала сюди: кругле, золоте сонце у пухнастих промінцях, наче кульбабка, поволі спускається до обрію. Отже що? Правильно, дістаємо техніку і знімаємо гарні кадри! Бо журналістка не може спокійно сидіти і спостерігати, коли довкола краса, яку хочеться показати усім.
Золота година
В об'єктив хотілося піймати все: і золоті колоски, що хиталися на вечоровому вітрі проти неба; і пінні хвилі Бугу, що шуміли унизу на греблі; і фіолетові квіточки, які сміливо вкорінилися на самому краєчку скелі; і звісно, велике вечірнє сонце, яке повільно спускалося над річкою.
Аж що це? Раптом сонце стало надто швидко ховатися, ось вже видно тільки половинку! Хоча ще є час. Виявляється, із заходу раптово насунула велика синя хмара, яка несла з собою завтрашній ранковий дощ. І сонце пірнуло в ту хмару, так що ледь вдалося зняти, як воно щезає. Можна було б засмутитися, проте надто гарний був вечір.
Сонце сідає у хмару
Аж ось минуло кілька хвилин, і сонце виринуло знов, показавшись з-під хмари: вже не золоте, а червоне. Є така прикмета: якщо сонце надвечір червоне, отже, завтра буде гарна погода. Перевіримо: адже на світанку прогнозують дощ. А вечорова вистава тривала: сонце показалося з-за хмари цілком, велике і кругле, та неквапно, але досить швидко сховалося чи то за хмарами, чи то за обрієм. Вже до завтра.
Краєчки хмари ще довго світилися помаранчевим і рожевим. У повітрі танцювали мошки та нічні метелики. Ластівки у небі, що швидко сутеніло, передали зміну кажанам. Сидіти на нагрітих сонцем за день каменях дуже приємно, та від річки повіяло прохолодою: час вирушати додому.
Вечір
Сипкими стежинками поміж чебрецю йдеш униз до дороги, де чекає ровер, а з-під ніг стрибають сонні потривожені коники.
Сутеніє
На дорозі у велику калюжу плигають жаби. У плесі віддзеркалюється кольорове небо, а у небі над містом вже забриніла перша зірка.
А з іншого боку небокраю зійшла срібна половинка Місяця.
Місяць
Цей літній вечір над річкою точно запам'ятається. Він з тих вечорів, які світитимуть і грітимуть крізь тижні, навіть коли облетить листя і насипле снігу. Бо цього вечора вдалося побачити красу і здійснити маленьку мрію. Тож не відкладайте весь час на потім: ловіть літо за хвіст! Здійснюйте свої невеличкі захцянки та бажання. Вони, хоч і дрібні, а дають велике натхнення рухатись далі.
Дорога
Ось вам трошки натхнення і краси: дивіться, як сьогодні сідало сонце на Бугом.
І якщо навіть влітку не встигли щось зробити — скупатися, побувати десь, спробувати новий рецепт кави в придорожній кав'ярні, — попереду тепла, сонячна осінь. А отже, ще багато можливостей. Адже життя триває.
