Осінь буде ненудною. Це стало зрозуміло після першого тренінгу в рамках програми ІРМІ – NJC з фотожурналістики. Вже тоді, наприкінці серпня у Львові, стало ясно: роботи попереду чимало. І навчання також. Отже, у середині вересня кільканадцятеро українських журналістів рушили до данського Орхуса, аби дізнаватись нове про фотографію та фотоісторії. Розповісти про це навчання можна дуже багато. Спробую якомога лаконічніше.
Історію про те, як і чому я діставався до польського Кракова самотужки окремо від групи я колись обов'язково розповім. Але мабуть це зараз не на часі і ще надто свіжо у пам'яті. Тож почати маю нині із моменту, коли ми, натхненні та втомлені дорогою, завантажились у літак Скандинавських авіаліній та вже близько опівночі за місцевим часом приземлились у столиці Данії, Копенгагені. Звідки перелетіли ще одним літаком до Орхуса. Це друге за розміром місто країни, як місцеві його називають, найменше серед великих міст світу. Тут ми провели майже тиждень, сповнений вражень, знань та міркувань.
У першій частині оповіді — суто про навчальну програму і навіщо це все нам.
Два трикутники: технічний та чуттєвий
Однозначно це навчання корисне, поза сумнівом цікаве. Бо на лекції до Сьорена Пагтера, Томаса Борберга та Мадса Ніссена і багатьох інших викладачів NJC та DMJX люди їдуть з усього світу і платять за навчання грубі гроші. А ми ж мали змогу — хай і на декілька днів усього — послухати і повчитись безкоштовно. Безцінним є їхні досвід, а головне, погляд на кадр та відчуття не лише через трикутник «витримка — діафрагма — світлочутливість», але й через «очі — мозок — серце». Займались ми просто на території кампусу DMJX, в аудиторіях, в яких вчаться студенти. Окремо хочеться зупинитись на освітньому просторі та процесі навчання в Данії — тож вже у процесі написання тексту вирішив відвести цьому окремий розділ. Він буде у наступній частині.
Будівля DJMX, де проходило навчання українських журналістів в Орхусі
Було насичено та інтенсивно, бо все ж для регіональних журналістів, які у щоденному побуті та роботі, будьмо відверті, не часто послуговуються іноземними мовами — складно від ранку упродовж дня сприймати на слух хай навіть добре знайому і зрозумілу англійську. Але водночас це гарний привід пригадати та повправлятись у викладенні своїх думок англійською.
Представники групи журналістів з України відповідають на запитання данських студентів про життя в Україні
Для цього, до речі, ще в перший ознайомчий день, мені неочікувано випала честь представляти разом із кількома колегами нашу групу та бути спікером панельної дискусії зі студентами. На практиці це, звісно, було більше щось на кшталт пресконференції. Студенти нас запитували, як живеться журналісту в Україні. А ми — колеги з Харкова, Запоріжжя, Києва та я — відповідали як могли щиро. По очах молодих (і не дуже, бо в Європі вікові студенти — то нормальне явище) людей було видно, що вони настільки далекі від нашого контексту, що навіть fluency level of english was not enough (рівня володіння англійською було недостатньо — ред.), аби пояснити та занурити іноземців з мирної Європи у наше буремне сьогодення.
А очі, які побачили вживу турнікет, який при собі виявився практично в кожного з нашої групи, або додаток з «жовтими» і «червоними» тривогами — вже випромінювали більше шок і жах, ніж допитливість. Питали про найскладніші виклики в роботі, про що мрієм більш за все, як відновлюємо ресурс та тримаємо баланс… Словом, загальні гуманістичні та людські речі. Те, чого у нашому сьогоденні, на жаль, так мало. А особливо важко відповідати на запитання про відновлення балансу та пошук натхнення, коли ми зранку всі прогортали фото і відео у стрічках з наслідками чергового обстрілу, з руїнами, дітьми на руках рятувальників та літніми українцями, схиленими у журбі біля тіл загиблих сина чи доньки.
Поспілкувавшись зі студентами, рушили ми на екскурсію до місцевого муніципалітету. Де нас зустрів широкою та привітною усмішкою один із заступників міського голови та розповів нам про внесок громади Орхуса у допомогу Україні та українцям. Про проєкти, спрямовані на відновлення ветеранів, адаптацію родин, які переїхали до Данії, а також інвестиції у комунальну сферу та інфраструктуру України. Про це, до слова, ще вранці говорили також і представники НЕФКО у ході вступної частини нашого візиту. Згадали і наш водоканал у Первомайську. Були приємно здивовані бачити людину з міста, куди вони інвестували.
Український прапор на фасаді муніципалітету Орхуса
Але повернімося до муніципалітету, на фасаді якого, до слова, цього дня вивісили український прапор. Нам розповіли і про традиції роботи місцевого самоврядування, показали залу, в якій засідають депутати та керівництво міста. Без палких дискусій не обходиться і тут, бо ж до депутатського корпусу входять представники різних політичних партій. Але рішення, спрямовані на благо громади, тут ухвалюють майже одноголосно, навіть попри концептуальні незгоди. Бо благо містян тут ставлять вище за політичні амбіції та ідеологію.
Зала засідань міської ради Орхуса
Потому нам запропонували піднятися на вежу муніципалітету, звідки відкривається панорама на місто. Тут слова будуть зайві, просто погортайте карусель і роздивіться місто з висоти майже у сотню метрів.
Наступний день ми працювали під керівництвом Сьорена Пагтера, та вчились вибудовувати з відзнятих світлин — фотоісторію. Яка би розповідала не гірше за текст. У цьому, слід визнати, кожному з нас ще належить пройти чималий шлях. Бо ж абсолютна більшість з нашої групи представляє регіональні чи локальні редакції та працює переважно у форматі подієвого репортажу. Одиниці роблять тематичні репортажі та співпрацюють з іноземними медіа та агенціями. Тож формування власноруч з відзнятих купи кадрів цілісної історії — це заняття для нас всіх нове, незвичне, складне, але й дуже цікаве.
Журналісти працюють з відбором фото та формуванням фотоісторії під керівництвом Сьорена Пагтера
Аби потренуватись, після теоретичної частини Сьорен роздрукував для нас кілька комплектів у кількадесят власних світлин та, поділивши нас на кілька груп, запропонував кожній групі скласти з його кадрів фотоісторію, виходячи з того, що ми почули за день. Це був класний челендж, за себе скажу, що вже цей день розширив горизонт сприйняття роботи з фото в рази.
Наступного дня шаблони затріщали, а очі розширились ще більше. До нас завітав Мадс Ніссен, фотограф зі світовим ім'ям, роботи якого неодноразово перемагали у World Press Foto (один із найстатусніших конкурсів журналістського фото у світі). От саме він і розповідав про те, як налагоджувати «хімію» з тим, кого знімаєш. Як відчувати кадр не лише технічно, але й чуттєво.
Мадс Ніссен розповідає про трикутник очі-мозок-серце
По обіді нас знову поділили на дві групи, одна з яких залишилась із Мадсом, аби працювати із синопсисами наших фотоісторій. Мова про основну мету цього навчання, підсумком якого має стати створена кожним із нас фотоісторія, яка увійде до українсько-данської фотокниги. А створенню історії має передувати синопсис.
От саме його ми і шліфували разом з Мадсом, поки інша частина групи рушила до Сьорена, аби тренуватись формувати фотоісторії з відзнятих вже власних фото.
Наступного дня ми спілкувались та слухали дуже корисні та прикладні поради ще одного знаного у Данії фотографа — Томаса Борберга. Людини, яка кільканадцять років присвятила роботі рятувальником, а вже у зрілому віці вирішила зайнятись фотографією у медіа. Томас упродовж понад 10 років очолював відділ фотокорів провідного друкованого видання Данії Politiken, нині ж повернувся до позиції фотокора.
Томас Барберг із номером газети «Політікен» в руках
По обіді ми помінялись місцями: половина групи залишилась із Томасом працювати з синопсисами, а я з іншою половиною колег рушив до Сьорена складати зі своїх фото історію. Для цього ми мали завдання перед візитом до Данії зібрати добірку власних фото.
Я зробив репортаж з донації крові під час чергового візиту бригади обласного відділення переливання крові до Первомайська. І так само ми матимем задачу до кінця жовтня впоратись зі своєю фотоісторією, а на початку листопада під керівництвом наших данських наставників, які приїдуть до України, у Львові маємо відібрати найкращі з фото кожного з нас, аби згодом підготувати їх до розміщення у фотокнизі. Вона побачить світ вже наступного року.
Заключний день нашого перебування в Данії мав довільну програму: для нас організатори передбачили можливість відвідати два місцеві музеї, окрім того, була змога пройтись до моря, середмістям. Словом, на розсуд кожного. Музей мистецтв Орхуса ми, звісно ж, відвідали, як і до моря, попри зливу щогодини, все ж дістались. Але морськими фото поділюсь вже у наступній частині, в якій також розповім про побачене у Данії.
А вже наступного ранку рушили потягом до Копенгагена, звідки прилетіли до Кракова, відтак електричкою дістались до Перемишля, і вже там сіли на потяг рідної Укрзалізниці до Києва.
Група українських журналістів, учасників програми з фотожурналістики, на вокзалі Кракова
Тепер маємо час до кінця жовтня, аби відзняти свої фотоісторії та підготувати світлини для перегляду та відбору. Це відбудеться у перші дні листопада у Львові, куди приїдуть наші данські викладачі.
