Серпневий кінопрокат здригнувся від справжнього вибуху ностальгії, болю та безмежної любові. 13 серпня на великі екрани українських кінотеатрів вийшла довгоочікувана документальна стрічка «Страшно веселий. Кузьма Скрябін». Цей фільм майже миттєво переріс рамки звичайного кінопоказу та перетворився на масштабний культурний психотерапевтичний сеанс для країни.
Стрічка не просто розповідає про життя Андрія Кузьменка — вона змушує кожного глядача заново прожити власне минуле, згадати свої перші закоханості, підліткові бунти, розчарування й перемоги під акомпанемент знайомих з дитинства акордів.
Вдалось потрапити на цей фільм і мені. Не просто вдалось, це навіть не обговорювалось. Бо пісні Кузьми для мене — то щось дуже особисте і важливе. Тому в якості бонусу крім тексту про фільм будете мати ще й ексклюзивні фото, зроблені мною кільканадцять років тому, на живому концерті Скрябіна у Первомайську.
Голос глядачів: що каже мережа після прем'єри
Соціальні мережі після 13 серпня буквально розриває від емоційних відгуків. Люди діляться враженнями відразу після виходу з кінозалів, створюючи цілу галерею щирих переживань.
- «Живий портрет без штучного глянцю». Переважна більшість глядачів дякує творцям фільму за відсутність пафосу. У коментарях підкреслюють, що автори не намагалися створити бронзовий пам'ятник або ідеалізований святий образ. Натомість глядачі побачили справжнього Андрія — бешкетного, іноді різкого, глибоко ранимого, але завжди справжнього.
- «Архівний скарб і подорож у часі». Окремий захват викликає рідкісний відеоматеріал. У дописах часто згадують унікальні кадри з 90-х років, залаштунки перших концертів, домашній побут та відверті монологи, які раніше не потрапляли в широкий загал. Глядачі кажуть, що це відчувається як перегляд старого сімейного альбому.
- «Емоційні гойдалки від сміху до сліз». «Виходиш із залу з червоними від сліз очима, але з усмішкою на всі тридцять два», — цей мотив повторюється в десятках відгуків. Жорсткий, іронічний, а часом гіркий гумор Кузьми у стрічці балансує між трагізмом його втрати та колосальним зарядом життєлюбства, яке він випромінював.
- «Відкриття для нового покоління». Цікаво, що під враженням опинилася і молодь, яка ледве застала Андрія за його життя. У TikTok та Instagram з'явилися сотні відео, де підлітки зізнаються: після фільму вони по-новому переслухали ранню електронну й рок-творчість гурту «Скрябін» і здивувалися, наскільки випереджав свій час його музичний матеріал.
Кузьма Скрябін. Архівне фото, концерт у Первомайську, 2012 рік
Роздуми після перегляду: чому він досі в кожному з нас
Виходячи з темного залу на світло, ти мимоволі ставиш собі запитання: у чому ж полягає таємниця цієї незгасної, феноменальної любові цілої нації до однієї людини? Чому через стільки років після його відходу біль не вщухає, а постать Кузьми залишається такою ж актуальною та рідною?
Відповідь, яку чітко формулює стрічка «Страшно веселий», насправді дивовижно проста: у Кузьмі кожен українець завжди бачив самого себе.
Кузьма Скрябін. Архівне фото, перед концертом у Первомайську, 2012 рік
Андрій Кузьменко був ідеальним віддзеркаленням нашого колективного портрета. З усім нашим різним минулим, із тими самими запаморочливими злетами та болючими, часом ганебними падіннями. З мінливими настроями, коли від нестримного сміху ти за секунду переходиш до розпуки. З нашими спільними помилками, великими здобутками, вічним і виснажливим пошуком власного «я», а також періодами важкої депресії та зневіри. Він не соромився бути слабким, не приховував своїх розчарувань і відкрив усім нам право бути неідеальними.
Кузьма фундаментально відрізнявся від більшості вітчизняних зірок. Він принципово не будував недосяжний сценічний образ «великого митця», витонченого співака, недоторканого ідола чи пафосного кумира, до якого потрібно тягнутися навшпиньках. Він повністю зламав стіну між сценою та глядацьким залом. Для кожного з нас він залишався простим, зрозумілим дядьком — тим самим ровним хлопом із сусіднього двору, з яким можна посидіти на кухні за чашкою чаю чи чимось міцнішим і перетерти за життя.
Андрій Кузьменко. Архівне фото, концерт у Первомайську, 2012 рік
Він виходив на сцену і говорив зі слухачами абсолютно нарівні. Без бар’єрів, без фальшивих посмішок і без цензурних фільтрів. Коли йому боліло — він матюкався й кричав на всю країну. Коли йому було весело — він бешкетував, як дитина. Саме через цю кришталеву відвертість кожна його пісня втрапляла просто в душу. Від гострих соціальних треків і дотепного стьобу до розривної, глибокої лірики — його музика звучала не зверхньо «згори донизу», а від серця до серця.
Спадщина Кузьми продовжує жити
Документальна стрічка «Страшно веселий» — це не просто данина пам'яті чи черговий меморіальний проєкт. Це дуже вчасний і потужний нагад для всіх нас. У часи, коли світ вимагає від нас бути красивою картинкою в соцмережах, Кузьма зі сцени та екрана продовжує вчити головного уроку: бути справжніми за будь-яких обставин. Не боятися своїх помилок, любити свою країну без гучних лозунгів і завжди залишатися людьми.
Архівне фото, концерт гурту «Скрябін» у Первомайську, 2012 рік
Фільм обов'язковий до перегляду всім, хто хоче відновити внутрішній ресурс, добре посміятися, щиро поплакати й знову відчути це дивовижне тепло від голосу, який ніколи не стихне.
Він був і в Первомайську
А всі ж пам'ятають той концерт влітку 2012 року? Тоді у місті саме відкрили ТЦ «Магніт» та універсам «Копійка» в ньому. І з нагоди цієї «знаменної» події засновники ТЦ запросили до нас гурт «Скрябін». Площа Первомайська була заповнена вщерть.
Причому це були часи, коли безкоштовними концертами політичні партії балували часто. Але ні на Кіркорова, ні на, прости Господи, Кобзона (так, він теж співав у нас в місті) стільки людей не прийшли. А зі Скрябіним в унісон співали до пізнього вечора. І це саме з того концерту ви бачите фото перед собою в моєму блозі
І от саме таким, як йдеться вище, він і був тоді на сцені нашого міста. Простим, справжнім та веселим. І максимально безпосереднім та відвертим на інтерв'ю після концерту. Не добирав слів, як і в документальних кадрах, які ми бачили у фільмі. Страшно веселий. Краще і не скажеш.
