Третій день нашого перебування в Карпатах розпочався смачною кавою, звареною в джезві у кафе «Янтри» і, зарядившися цієї бадьорою кавусею, після смачного сніданку вирушили у третій похід в гори. Цього разу маршрут пролягав на «Перемичку» — місце між двох вершин, куди можна піднятися на підйомнику, а можна пішки. Ліворуч від Перемички — гори Жандарми і найвища тут вершина Близниця, а праворуч — друга за висотою гора Стіг.
Похід на Перемичку
Шлях вів увесь час вгору, проте чи то вже ноги звикли до підйомів, чи що, але далося це сходження легше, ніж учорашній похід до озера Молодості.
Дорогою усі схили поросли чорницею, тож ми йшли і дзьобали ягоди, мов пташки.
Подекуди у траві красуються ромашки та інші квіточки.
Що вище піднімаєшся, то ширше відкривається панорама на далекі гори.
А на Перемичці чекала приємна нагорода — кафе із файним антуражем і смачним лимонадом. Усередині прапори і портрет Бандери, грають українські пісні, а надворі можна прохолодитися лимонадом і споглядати чудові краєвиди.
Перепочивши, прогулялися дорогою попід Стігом.
Погляду відкрилися гори не тільки на сході, як було вчора й позавчора, а ще й на заході від Драгобрата: такі ж сині й далекі.
Вказівник на Драгобрат
А на схилах коливаються під вітерцем жовті, бузкові, помаранчеві квіти: звіробій, іван-чай...
Дорогою дійшли до джерела, напилися, вмилися і повернули назад.
Дорога в горах
Уздовж дороги можна поздоровкатися зі смереками за лапи: зараз вони ніжні, молоденькі, зелені.
Смерічка
До речі, чи знаєте, чим відрізняється ялинка від смереки? На ютубі знайшла цікаве відео про це.
Над верхівками гір — далекої Говерли і сусідніх — почали збиратися хмари. Буде дощ.
Над Стігом теж пливли сніжно-білі хмарини. А схилами гір раз у раз повзли тіні від хмар.
Довкола в повітрі наче були розлиті спокій і гармонія.
Сині гори
Отак йти і споглядати сині гори і білі хмари — то було казково.
А ще дорогою наш чудовий фотограф пан Микола влаштував цікаву фотосесію у стрибках.
Сипка дорога, що веде униз, до Драгобрату, якою раз у раз проїздять позашляховики і мотоцикли, привела до стежинки, що звертає в ущелину, де дзюркотить струмок, а там і до бази рукою подати.
Струмок
Майстерклас із плетіння мандали
Після смачного обіду і цікавої практики «Мудрий розум» від психологині Катерини Катеринчук, що допомагає визначитися із рішеннями та зробити вибір, чекала ще одна цікавезна активність: майстерклас із плетіння мандали.
Мандала — це геометричний символ, назва якого походить від санскритського слова maṇḍala («коло»). У багатьох культурах, у різних народів є подібна символіка, взяти хоча б нашу Різдвяну зірку. Мандали виготовляють із різних матеріалів: плетуть, малюють на піску, роблять із дерева, каменю тощо. Тема ця цікава і мабуть, варта окремої статті. А зараз просто скажу, що, побачивши величезну тацю із клубками найрізноманітніших кольорів, авторка блогу прийшла у захват. Дуже давно не було часу зробити щось руками — зліпити, намалювати тощо (окрім як друкувати статті). А тут сидиш і плетеш цілих дві години, а найцікавіше, коли плетеш, то майже ні про що не думаєш: так захоплює цей процес. Дійсно, це трошки медитативне заняття. Бо ще ж треба рахувати, щоб сплести правильно. Насправді це нескладно. Потрібно чотири дерев'яні палички і вовняні нитки різних кольорів. Важливо плести саме з вовни, — каже пані Алла Ніжнік, яка нас навчала, — бо акрил чи бавовна із часом провисатимуть.
Кольори можна обирати будь-які, у такій послідовності, яка вам до вподоби. Форми теж можуть бути різними. Скільки було учасників — у всіх мандали вийшли дуже різними, і всі — надзвичайно гарні. Можна плести такі для себе, з певною метою, бо коли ми творимо щось власноруч, то при цьому ми творимо магію. А можна сплести комусь у подарунок. Адже виходить дуже файна річ: кольори просто зачаровують. Тож кожен уніс із собою з майстеркласу гарний сувенір з Карпат.
Гроза в Карпатах
А після вечері авторка блогу вирушила у сувенірну крамничку, щоб подивитися, що там є цікавого, і привезти щось рідним та друзям. Крамничка розташована в Драгобраті, від бази треба йти вниз гірською дорогою, яка плавно переходить у місцеву вулицю.
Драгобрат
І ось там-то примудрилася заблукати (як, утім, і скрізь, навіть у Дроздовці, коли звернула не туди, і дорога несподівано привела до руїн старого водяного млина). Заблукати у трьох вулицях — це треба вміти. Орієнтувалася на прапори, які мали бути неподалік крамниці: жовто-синій і червоно-чорний. Бачу: ось вони, прапори! Та далі вулиця, промайнувши повз сараї та коней, що паслися біля них, вперлася у ялини і закінчилася.
Повертаюся назад, бачу людей, питаю: «А де тут сувенірна крамниця?» Вони: «Не знаємо, ми тут вперше!» Йду далі, бачу чоловіка і жінку, що ведуть коней. Це точно місцеві. Питаю: «А де магазин сувенірів?» Кажуть: «От там унизу бачите, будинок з іржавим дахом? От за ним є магазин...» Прямую туди... Щось не видно магазину. Наздоганяють ще двоє, питаю і їх: «А де ж сувенірна лавка?» Вони відповідають: «Отам, унизу, є магазин «У Юстини», але там вибір невеликий. А ось там, нагорі, за зеленим у червону смужку готелем, — там є магазин сувенірів. Але невідомо, чи він ще відкритий, вже восьма вечора».
Дякую і поспішаю туди, звідки прийшла.. А тим часом хмари над горами клубочаться все сильніше. Щось схоже бачила на морі, коли за короткий час налетіла гроза: тільки над морем на тлі сірих грозових хмарин поперед них клубочилася і швидко-швидко летіла чорна хмара, а тут — біла. Схожа на гребінь хвилі.
«Може, встигну», — подумала я і влетіла у знайдену-таки сувенірну крамницю якраз тоді, коли продавчиня зібралася зачинятися. «Ми вже закриваємо, йде гроза!» — «А я швиденько, у нас завтра потяг!» Тут стільки всього цікавого: карпатські чаї та варення (у тому числі з брусниці та із соснових шишок), ароматичні мила, магніти, вишивані сумки — тайстри... Але роздивлятися не було коли, тож швидко обираю магніти у вигляді сови (люблю сов), чай та мило, дякую продавчині і вибігаю надвір водночас із тим, як падають перші краплі дощу. «Як звідси пройти на Янтри?» — гукаю їй. Вона відповідає: «Прямо, а потім ліворуч! Ні, ні, не туди! Сюди повертайте!» Виявляється, сюди я йшла іншим шляхом. А ось і прапори! Їх тут багато. Я просто спершу побачила інші.
А тим часом вітер посилюється, прапори тріпочуть, назустріч летить пил. Я прискорююся, але встигаю вдягти вітровку на себе і водонепроникний чохол на рюкзак, а ще познімати гори в дощі. Ось і дорога, яка веде до бази! Ось і знайомий поворот! Ще трошки!
І тут дощ перетворився на зливу, а коли я була вже навпроти бази, сипонув град. Гори Карпати вирішили перед нашим від'їздом показати себе у всій красі. Ще дві хвилини, і я на базі. У водонепроникне взуття все ж таки проникла вода, і кросівки квакали, як жаби. Тож вони відправилися в сушарку для взуття, а я в душ. Ось коли стала в пригоді тепла кофта, яку взяла з собою за порадою організаторів, а я ще думала — навіщо кофта в таку спеку?
І от сиджу, п'ю гарячу каву у теплому номері, а за вікном блискає, гримить і ллє. Гроза в горах — це блискавично у всіх сенсах, це шалено і круто. І часто несподівано. Колись, ще у 1990-х, коли ми їздили на екскурсію з Моршина в Карпати, погода була ясна, світило сонце, а вовняний плед на сидінні автобуса здавався колючим. А в горах, щойно дійшли до водоспадів, як ливонула злива з грозою! До автобуса ми бігли бігцем, і яким же приємним і теплим здався той плед промоклим мандрівникам! А коли приїхали назад, у Моршин, там так само світило сонце, і люди з подивом поглядали на мокру компанію, що виповзла з автобуса.
А нині було дуже затишно у деревяному будинку під звуки грози, яка пролетіла так само швидко, як почалася. Незабаром вона вщухла, і невдовзі крізь нічні лапи смерек вже проглядали зорі. Завтра мав розпочатися ще один ранок в горах, а в обід ми мали вирушати додому.
Довідка
- Ця подорож стала можливою завдяки проєкту Mental Support for Media.
- «Все включено» стараннями: Фундація Суспільність, Хаб стійкості, БрейнКульт».
