Продовжуємо оповідання про те, як гардівці побували в Карпатах. Це був другий день відпочинку і перший повний день в горах. Розпочався він із чарівного світанку: вранішнє сонце сяяло поміж смерек, щойно виринувши з-за сонних синіх гір, які ще дрімали у світанковому серпанку.
Похід до озера Івор
Ось такий вид з балкона вранці. Це чарівно. А повітря яке! Чисте, сповнене пахощами смерекової глиці. Здається, це повітря можна пити, наче карпатський чай.
Вранішнє сонце крізь смереки
Перед сніданком нас запросили на заняття йогою. Це був новий досвід для авторки статті, і досить цікавий та корисний. Бо мій улюблений велосипед — то, звісно, файний спорт, проте з'ясувалося, що цього замало, щоб могти зігнутися і викрутитися по-всякому, себто, бути гнучким, як травинка... А ще йога була непоганою розминкою перед походом в гори, у який ми вирушили після сніданку.
Якщо вчора відвідували сироварню і водоспад, то цього разу маршрут пролягав до озера Молодості. «Це що, той, хто скупається у ньому, стане виглядати молодшим і почуватися молодим?» — «Нє, купатися у ньому не можна, це якщо ви туди дійдете, отже, у вас все окей!» Отак із жартами та приповідками, рушили в гору.
Озером Молодості називають озеро Івор (а ще інколи його звуть Драгобратським озером). Це льодовикове озеро, каже Карпатіум, яке утворилося близько 10 000 років тому. Воно розташоване на висоті 1 600 м над рівнем моря. Це одна з найчистіших місцин українських Карпат.
Українські Карпати
Гірське різнотрав'я і джерело
Сонечко вже припікало, йти було височенько, добре, що стежка прокладена так, що після того, як дерешся вгору і вже, здається, більше не можеш, настає відносно рівна ділянка шляху або схил, де можна зробити привал, посидіти на траві і помилуватися краєвидами.
Привал
А краєвиди що вище, то мальовничіші, сказати, що від них у захваті, — то не висловити усіх емоцій, які охоплюють, коли дивишся на ці гори, понад якими пливуть такі ж величні хмари. Ближні схили вкриті зеленню усіх відтінків і фактур: світло-зелені кущі чорниці, сизуватий ялівець, смарагдова папороть, темно-зелені ялини. Трошки далі гори — зубчасті через верхівки смерек, а силуети дальніх вершин згладжуються і зачаровують дивовижними переходами синього і блакитного.
На тлі синіх гір у траві гойдаються сині дзвоники, здається, ще трошки і почуєш, як вони дзвенять під вітром.
Подекуди зоріють дикі гвоздички, жовтіє звіробій, малиновіють будяки.
А між каміння росте карпатський чебрець. Схожий на той, що росте між гранітів Бузького Гарду, але інакший, і пахне по-іншому.
Карпатський чебрець
Ось зупинилися перепочити із видом на карпатський амфітеатр: тут чудова акустика і, хоча співаків серед нас не знайшлося, було добре чути, як дзвенять дзвоники овець, котрі спускалися з гір на обід о 12-й годині.
Панорама Карпат
Добралися до джерела. Вода тут прозора і дуже холодна! Можна вмитися і набрати з собою, бо до озера ще треба крокувати.
Джерело
Театр каменів і липневий сніг
Та незабаром чекає ще один цікавий привал: у підніжжя гори тут і там зведені чудернацькі башти з каміння. «Їх будують люди із різних країн з усього світу, які приїздять сюди, — розповідає Андрій Сидоренко, наш провідник. — Із часом споруди з каміння руйнуються, і ті, хто сюди приходить, будують нові».
А просто над ним, ближче до верхівки гори, біліє острівець ще не розталого снігу.
«Невже тут сніг не тане цілий рік? — дивуюся. — Що, там, нагорі, так холодно?» Пан Андрій пояснює, що сніг лежить в улоговині, на нього не потрапляють прямі промені сонця, а ще не тане завдяки тому, що унизу, в ущелині, теж сніг, який зберігає холод і не дає танути тому, що зверху. Утім, до вересня він однак розтане, проте у вересні вже може піти новий сніг...
Озеро Івор, Велика Близниця і гори Жандарми
Йдемо далі. Ще трохи сипких стежинок, трави і коріння під ногами, ще один підйом — і ось воно, озеро, виблискує унизу! А над ним вивищується зелена гора із плямкою снігу.
Це — Велика Близниця, найвища гора масиву Свидовець, 1 883 метри заввишки. А поряд з нею — дві гори Жандарми: Перший і Другий. Чому вони так звуться? За однією з легенд, колись два жандарми схопили молодого хлопця, а його дівчина через це наплакала ціле озеро: те саме, що бачимо унизу. Що було далі, історія замовчує, проте можна собі додумати, що хлопця жандарми відпустили, і жили вони всі довго й щасливо.
А трошки далі є ще одне озерце, яке має форму серденька. Найкраще це видно з верхівки Близниці, але туди ми не полізли, принаймні, цього разу.
Це озеро має форму серденька
Синьо-жовті крила
Зате зробили чудові фото із українським прапором на перевалі. Там дме прохолодний гірський вітер, і, коли у тебе за плечима розгортається прапор, здається, що летиш під синьо-жовтими крилами. Щиро подяка фотографу Миколі Моложону за ці файні світлини!
Жовто-сині крила
Назад йти було легше, тому що стежка майже увесь час ішла униз. Хіба що на ділянках, де вона була всіяна камінцями і ставала сипкою, було трохи лячно. Навіть попри те, що трекінгові кросівки зі своїм спеціальним протектором виконували свою функцію на відмінно.
Стежка в горах
Оцей страх, що ось зараз я посковзнуся і поїду, або, ще краще, скочуся аж до бази, — був скоріше психологічним, тож вигадала не що інше, як сказати собі: я — гірська вівця! А шо? Он як вони спритно скачуть по горах, а які гарні, прикрашені червоними помпончиками, золотими дзвіночками... І таке оригінальне самонавіювання подіяло: звідкись і сміливість взялася, і спритність, і спуск завершився успішно.
Українські Карпати. Жовте і синє
Вечірні гори і какао
А на базі мандрівників уже чекав поживний обід і, після нього, перепочинок і цікава лекція від психологині Катерини Катеринчук про стосунки і типи прив'язаності. Дійсно корисна інформація для того, щоб навчитися чути і розуміти одне одного, і чому цього не вчать у школі?
Квіточка
Вечір другого дня завершився смачним какао у затишному кафе, де дерев'яні лави і ліжники — карпатські пледи з вовни.
А після вечері захотілося ще поглянути на вечорові гори. Тепер, коли сонце вже сховалося із протилежного боку світу, але ще підсвічувало далекі купчасті хмари рожевим, гори стали ще синіші, ще загадковіші.
Вийду на ту галявинку за базою, де ростуть пухнасті рослини із цікавою назвою, звідти має бути краще видно, бо біля бази гори закривають смереки.
Отак, крок за кроком, і авторка блогу видерлася на досить-такий крутий схил, уздовж якого йде підйомник на трасу, де катаються взимку сноубордисти. Який звідти відкрився краєвид! Мабуть, слова тут не потрібні: треба дивитися.
Коли ти сам на сам із горами, довкола тиша і вечір, відчуття неймовірні.
Але темнішало, і стежка місцями була болотиста, і телефон майже розрядився від безлічі фото і відео, зроблених сьогодні, тож час був спускатися вниз, на базу. І відпочивати, бо завтра буде новий, повний вражень день.
Вечорові Карпати. Панорама
P.S. Але на цьому ми не вгамувалися. Коли стемнішало, журналістка з редакторкою зробили удвох вилазку під карпатські зорі, щоби сфотографувати нічні Карпати і зоряне небо над ними.
Зорі над горами
Розсипи зірок між волохатими силуетами темних смерек — то було казково. А над далекими вершинами спалахували зарниці шаленої грози, яка того вечора вирувала у Львові.
Подяка організаторам
- Ця подорож стала можливою завдяки проєкту Mental Support for Media.
- «Все включено» стараннями: Фундація Суспільність, Хаб стійкості, БрейнКульт».
