Завдяки проєкту Mental Support for Media журналістки Гард.City отримали файну можливість побувати на ретриті в Карпатах. Головна редакторка Галина Давидова і журналістка Юлія Савва щиро вдячні організаторам проєкту. Це було справжнє перезавантаження, тож ділимося з вами враженнями від перебування в горах. Авторка блогу щовечора записувала їх, щоби читачі теж відчули себе в Карпатах, побачили краєвиди, почули передзвін отари, яка повертається з гір, і зарядилися тим натхненням, яке вони дарують.
Уперше побачила Карпати, коли мені було 10 років. Це був Моршин, пансіонат біля озера, щовечірні збори біля бювету, де люди не тільки набирали мінеральну воду, а й співали українських пісень; це були екскурсії в гори, карпатська малина, дерев'яні колиби, водоспади і скелі Довбуша. От там вперше й побачила сині обриси гір, що мріли на обрії. Це видовище просто казкове, воно зачаровує, хочеться споглядати і споглядати.
Сині гори
А ще — піти в далекі гори і хоча б на хвильку дотягнутися до них, тих недосяжних блакитних верхівок. Вони чимось нагадують море: можливо, кольором, а може, далечінню. Саме їх я знову бачила торік у Франківську, коли після навчання забралася на міську ратушу. Карпати так само заклично синіли на заході, проте тоді не було нагоди потрапити туди.
Зелені пагорби і схили у ближній перспективі переходять у зеленкувато-блакитні силуети, вкриті серпанком далини, ще далі вони стають ясно-синіми, а тоді — ніжно-блакитними і тануть, начебто зливаючись з небом. Ці гори бачиш здалини і хочеш туди. А коли опиняєшся там, серед гір, то вони стають зеленими. Ось він, схил, вкритий кущами чорниці, папороттю, ялівцем, ось вивищуються в небо зелені смереки. А ті, недосяжні казково-блакитні гори знов хвилястими лініями малюють обрії десь удалині.
У Карпатах
Але все ж таки зараз ми, гардівці, опинилися ближче до гір, а точніше — на Драгобраті. Дві ночі під стукіт коліс, бо прямого потяга нема і їхали через Київ, — довга, спекотна дорога, плацкарт, купе, про кожен з цих епізодів можна було б написати окремо, — і от прокидаєшся рано-вранці і бачиш за вікном вагона: рельєф змінився. Південні поля і північні ліси змінилися хвилястим ландшафтом передгір'я на заході. Сонце щойно встало і котиться поперед потягом: кругле, золоте, а у полях лежить туман, і все те чи то спросоння, чи то з незвички здається якимсь чарівним.
Схили стають все крутішими, гори — вищими, і ось уже поїзд мчить серед Карпат, а раз у раз поруч із ним біжить гірська річка, пропливають акведуки, ось промайнули файні хатки під черепицею і маєтки, схожі на мініатюрні замки. Кілька разів поїзд проїздив крізь довгий тунель, у вагоні ставало темно.
Аж ось поїзд прибуває на станцію Ясіня, де на нас вже чекає позашляховик: зелений фургон, який повезе своїх пасажирів у гори, котрі вже звабливо синіють удалині.
Зелений фургон сміливо і вперто ліз нагору крутими звивистими дорогами, пасажирів гойдало і трясло, а обіч дороги, то праворуч, то ліворуч шуміли гірські струмки із водоспадами. Це була захоплива подорож! Все вище і вище, і от, нарешті, ми на місці. Тобто на базі Янтри. Тут буде і сніданок, і корисні заняття, і смачний обід, а потім — вечірня прогулянка в гори!
Перша прогулянка в гори
Нарешті настав час вирушити туди, де зеленіють смереки і височіють сині верхів'я! Але спочатку треба екіпіруватися: вдягти водонепроникне взуття (трекінгові кросівки, які виправдали себе на всі сто під час прогулянки), гарненько попшикатися від кліщів та комарів, намаститися сонцезахисним кремом, на голову — капелюшок чи кепку, і можна вирушати.
Стежки в горах мінливі: то дерешся на гору і думаєш: навіщо я сюди пішов, то крокуєш майже по рівному, а то спускаєшся вниз, а під ногами — трава, коріння дерев, камінці, подекуди, обкатані водою, майже, як на морі, хоча й води зараз тут нема; а де не де є і вода: струмки з гір дзюркотять просто під ногами, і потрібно перестрибувати з каменя на камінь, або ступати по вологій, як губка, траві.
Карпатський мох
Ось тут і показали себе водонепроникні кросівки: звичайні вже давно б промокли вщент. А ці навіть після стрибків серед струмка з водоспадами зверху трошки змокріли, а всередині залишилися сухі. Тож, якщо зберетеся в гори, майте на увазі.
Після невеличкого, на пробу, підйому — невеличкий спуск, це трошки збадьорює.
Молоді гілки смереки
Проминаємо озерце Вороняче Око.
Схили довкола встелені зеленими кущиками із круглястими листочками. Та це ж чорниця! Досі бачила її тільки на ринку, а тут — росте, бери і їж.
Що ми й зробили: у декого навіть губи стали синіми від ягід!
Цей гірський перекус ще додав сил, і от ми вже докрокували до цікавезного місця. Ця невеличка дерев'яна хатка в низині — сироварня.
Сироварня у Карпатах
Тут варять овечий сир, і гостинні господарі пригощають гостей.
А ще дозволяють зазирнути всередину і подивитися, як влаштована сироварня.
Сироварню охороняють кілька симпатичних собак, а незабаром з гір мають спуститися на ніч вівці.
Це має бути захопливе видовище, обіцяють нам. А поки що можна сходити до водоспаду, бо вівці спускатимуться після 18-ї години.
Ще трохи трав'янистих, сипких, мокрих, кам'янистих стежок, і попереду чути шум водоспадів.
Смереки і тіні
Їх багацько у шумливому струмку, що біжить у своїх справах кудись із гір. Чудове місце для фотосесій. А ще тут можна знайти цікаві камінці, різного кольору і форми. Вода у струмку холодна і дуже прозора.
Водоспади
Струмок
Чимчикуємо назад, а овець ще нема.
Грибок
Пропонують йти на вечерю, але ми так хочемо побачити, як йдуть вівці, що згодні чекати ще.
Сидимо, слухаємо. Здалеку долинає мелодійний передзвін. Кілька овець, що залишилися тут, унизу, чують своїх і голосно мекають: «Ми тут!» А звуки наближаються: вже чути мекання у відповідь, все виразніше дзвін десятків дзвоників, і чути, як пастух гукає: «Гойда!»
І ось десятки овець пухнастим строкатим струмком прямують з гір у загін, де ночуватимуть. Цей волохатий струмок мекає і дзвенить.
А десь там, під смереками, ледь чутно дзвенять фіолетові й сині квіти-дзвоники.
Ми вже трошки підтопталися, але купа яскравих вражень і думка про вечерю надають сил.
Ромашка
Ось знову підйоми, спуски, чорничні схили і нарешті — база! Ми це зробили.
Незабаром буде вечір, і силуети гір загадково синітимуть на тлі рожевого небосхилу.
Вечір в Карпатах
А потім над горами розсиплються зорі, і вівці спатимуть під зорями в загоні, притулившися одне до одного теплими боками, і сонні дзвоники під смереками спатимуть і ледь чутно дзвенітимуть уві сні.
Нічні смереки і зорі
А ми спатимемо у дерев'яному будинку поміж гір, і бачитимемо уві сні ті недосяжні сині гори, до підніжжя яких вирушимо завтра. Але то буде вже інша історія.
Довідкова інформація
- Проєкт Mental Support for Media.
- «Все включено» стараннями: Фундація Суспільність, Хаб стійкості, БрейнКульт».
