Від початку війни ми всі стали інші. Уже більше немає тих милих, добрих, толерантних. Лишилися грізні, самовідданні та жорсткі. Війна змінила нас кардинально. Ні, доброта в нас залишилася, але вона теж інша, я би сказала, усвідомленіша. Тепер — це поняття більш широкого сенсу. Як на мене, воно увібрало в себе все: любов і розуміння, турботу і співчуття, переживання і надію. Все це злилося воєдино і поселилося у серці практичної кожної українки.
За час війни ми змінилися. Якщо раніше ми мало говорили про любов до України, то сьогодні ми практично усі патріотки. Ми готові кинутися на захист країни! Більше того, ми в строю від самого початку воєнних дій! Причому для більшості не стояло питання : бути чи не бути? Кожна визначилася зі своїм буттям уже в перші дні повномасштабного вторгнення окупанта на нашу землю. Кожна на своєму місці. Для більшості це став шлях волонтерства, милосердя та допомоги. Що там говорити, жінка завжди була, є і буде на передовій. Окрім усього, це завжди надійний тил. А в тилу, як відомо, свій фронт, своя оборона. Тут теж війна. Просто зброя інша. І ми навчилися нею користуватися. Хоч іноді було непросто і нестерпно боляче за несправедливі образи і перепони!
Від початку війни мені довелося зустрітися та познайомитися не з одним десятком жінок, які відразу кинулися у бій. І в прямому, і в переносному сенсі цього слова. Одні — на фронті, інші — в тилу. Але ціль у всіх одна — здолати ворога і вигнати його з нашої землі як можна скоріше.
Це звичайні дівчата, наші первомайські і не тільки, які в мирному житті займалися кожен своєю справою. Хтось був підприємницею, хтось перукаркою, хтось викладачкою, журналісткою, психологинею, домогосподаркою і так далі. Війна усіх зрівняла, і тепер є велика гвардія бойових і самовідданих жінок-волонтерок, жінок-партнерок, бойових подруг і просто надійних дівчат.
Кожна готова на самопожертву. Кожна виконує ту роботу, яку потрібно. І роблять дівчата все це щиро і самовіддано.
Колись прийде час і я обов’язково розповім про кожну окремо. Бо кожна гідна найвищого п’єдесталу почесті і шани. І кожній вклонюся низенько. І Людмилці з Кам’яного Мосту, яка першою відгукнулася на біду, і Наталкам первомайським та Тарасівській, що підставили плече в перші важкі хвилини, і Валентині, і Оленці, і бабусі Людмилі, і Тетянці з Первомайська, які взяли на себе нелегку ношу, і Ольгам — за безсонні ночі і турботу, і Галинці, тепер моїй бойовій колезі, і Тетяні, і Людмилі, і Любові з Кам’яного Мосту, і десяткам іншим дівчат, які сьогодні в строю і важко працюють в тилу.
А наостанок скажу одне: тил працює надійно! Ми варимо борщі, крутимо голубці, ліпимо вареники, печемо пироги, робимо тушонку, в’яжемо сітки, збираємо речі, опікуємося переселенцями й біженцями, знаходимо ліки, розвантажуємо вантажі, беремо до себе в родини, виховуємо дітей, комунікуємо і пишемо листи своїм коханим. Ми вселяємо в них віру! А вони бережуть наш тривожний спокій! І допоки ми в єдиному пориві — ми незламні і подолати нас неможливо! Я пишаюся нашими жінками! Я пишаюся, що сьогодні у нас черга на добро і волонтерство!
Україні бути!
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
