Первомаєць у Херсоні: що бачив наш земляк в окупованому місті

Галина Давидова Головна редакторка

11 квітня 2022 20:10

Із Сергієм авторка статті познайомилася в інтернеті, коли намагалася знайти спільних знайомих, які б допомогли йому в окупованому Херсоні. Первомаєць поїхав туди на лікування і більше місяця не міг повернутися додому. Як наш земляк зустрів війну, що він бачив — читайте. Із міркувань безпеки ім’я співрозмовника журналістка змінила, як і не розповідає подробиці, які могли б визначити його особу.

Первомайчанину Сергію – сорок років із хвостиком. Має родину, робітничий фах та захворювання, яке привело його на лікування до приватної херсонської клініки. Спілкування відбулося увечері 29 березня. А 30 березня він намався виїхати додому.

Нагадаємо: під час російсько-української війни 1 березня 2022 року Херсон окупований російськими військами. Місцева українська влада намагається не допустити в місті гуманітарної катастрофи. Мер Херсона Ігор Колихаєв стверджує: «Херсон — це Україна, хоч і окупований. Не забувайте про нас».

Херсон, 28 лютого 2022 рокуФото: Радіо Свобода

Як я опинився та застряг у Херсоні

До Херсона я приїхав на лікування в приватну клініку ще 15 лютого, курс лікування мав закінчитися 4 березня і в цей же день я мав поїхати додому, до Первомайська. Не так сталося. Не долікувався, клініка закрилася, навіть вивезли обладнання.

Я так і залишився жити на орендованій квартирі, правда, господар забрав частину необхідних для життя речей. Однак дуже добре, що він дозволив мені залишися і сплачувати лише за комунальні послуги, які я використаю.

Той факт, що почалася повномасштабна війна, я не зміг відразу усвідомити

Вранці 24 лютого, о 7-й годині, мене розбудив власник квартири. Приїхав, стукає, каже: «Що ж це я до тебе додзвонитися не можу? Ти що, не знаєш: війна почалася». Я не повірив, але ж чую: гупає. Дізнався, що бомбили аеродром.

Тоді ще орендодавець запитав мене: «Будеш виїздити?» Але ж мені було треба долікуватися, моє захворювання досить серйозне. Я відмовився. Пізніше зрозумів, яка це була дурість із мого боку.

Він поїхав, а я пішов до клініки. Всі обговорювали події. А я все ще не міг усвідомити масштабів, адже у нас війна вже з 2014 року.

Перші дні війни

Я все чекав зеленого коридору. Були сподівання. А коридору нема й нема, а я все сиджу тут і сиджу.

У перші дні я ще ходив на лікування. Разом із іншими людьми. Потім клініка припинила функціонування, частину сплачених коштів мені повернули. Була й зарплатня у мене, так що з голоду не помру.

Чим я зайнятий

Ходжу містом, гуляю, роздивляюся обстановку. Не сидіти ж у квартирі! Бачу, як росіяни їздять містом — як у себе вдома. Приїздять, хазяйнують. Перевіряють у людей телефони (у мене були й фото, довелося видалили), заходять у двори.

Бачу, як люди ходять на мітинги. Особливо багато жовто-блакитних мітингів було з самого початку і на вихідних. Бачив такі, на яких було дуже багато народу, тисячі. А вони в наших людей стріляють шумовими гранатами, і світловими, і газовими. Є поранені.

ХерсонФото: Із соціальних мереж

Прості люди допомагають тим, хто в скруті. Мені допомогли знайомі знайомих, геть чужі люди, дали постільну білизну, їжі на перший час: яйця, картоплі, макаронів, круп, я дуже щиро вдячний.

Бачив, як прямо на вулиці організували гаряче харчування від міської ради Херсону, і роздають і зараз три рази на день. Зранку — хлібні вироби (як хліб коржі), потім, в обідній час, — знову коржі, суп чи борщ, навіть з м’ясом. У цій черзі кого тільки не побачиш і чого тільки не наслухаєшся! І молоді, і старі, і баби з дідами, і бомжі, і алкаші — всякі. Купа думок: дехто за Україну, а хтось і за росіян. Деякі дуже чекають на російську «гуманітарку».

Бачив, як роздавали ту «гуманітарну допомогу» від окупантів: їжу. Людей до півтисячі зібралися, тягли ті харчі торбами.

Бачив, як у місті йде прибирання, вивозять сміття, їздять швидкі, відкрився ринок. Видно, що мерія намагається якось підтримувати життєдіяльність. Наче все здається нормальним, але уже з 15-ї години місто як вимирає – ніхто не ходить.

Я ходив до представників Херсонської міської ради, писав заяву, просив, щоб мене евакуювали – допомогли добратися додому. Однак там відповіли, що навряд чи допоможуть: транспорти завертають окупанти.

Про ціни в окупованому Херсоні

Ціни на продукти — це просто кошмар. Спочатку були дуже великі: картопля по 45-ть, буряк по 45-ть, капуста по 40. Зараз ціни трохи впали. Ну, як впали. Картопля по 15-20, і буряк так само, цибуля вже теж по 15-ть. Яйця були по 70-80, зараз уже по 50 грн. Цукор був по 56, зараз уже цукор по 90 грн за кілограм. Молоко — 35, вершки, бачу, виносять люди на продаж, півлітрова банка 150. М'ясо — 200-250 грн. Економлю, купую потрошки то одного, то іншого. До речі, ковбас тут геть немає, ні копчених, ні сосисок. Ще на початку були, а тепер немає ніяких.

Шукаю, як вибратися

Щоб виїхати зараз на підконтрольну Україні територію, то це тільки своєю машиною або з кимось згрупувати і проситися до них.

Ще є люди, які таких, як я, вивозять із Херсона. Є такі, що беруть лише на бензин, а є й мародери, які гребуть дуже дорого. До Миколаєва з Херсона — 5 тисяч з людини. Я шукав, як вибратися, дзвонив одному, як почув ціну і здивувався, той відразу кинув слухавку.

Сильно чутно за містом вибухи, стрілянину. Мої знайомі доїхали до блок-посту, коли ще було наче притихло. Почалися вистріли, вибухи, змушені були повернутися назад. Завтра обіцяють таку саму ситуацію.

Тільки-но мені подзвонили і сказали, що завтра є можливість виїхати. Їхати будемо об’їзними шляхами, виїдемо зранку. Молитися за мене будуть всі рідні і я сам буду молитися.

UPD. Не вдалося: довелося повернутися в Херсон

Вернули нас, не пускають.

До Білозірки три блок-поста було. Перевіряли документи, сумки поверхово. Запитували, ким я працюю і де, куди їдемо й чого. Взяли телефон, передивилися фото в галереї, навіщось лазили в налаштування. У мене в сумках була їжа, я два пакета нашим солдатам, нашим пацанам приготував. Водій попередив, що можуть забрати. Ну, що ж. Не взяли. Ввічливі такі, щасливої дороги бажали.

Приїхали в Олександрівку, а там сильно чути, видно — стріляють. Трасера від ракет, чорні полоси. Машини стоять, черга. Ми думали проїхати, але бачимо: люди повертаються звідти. Кажуть: не пускають. Хто починає внаглу їхати, стріляють по колесам, щоб не їхали. Та й вернулися.

І ось я знову мешканець Херсона. Ось, бачу, видають знову «гуманітарку», людей ще більше. Одні беруть, а інші їм кричать: «Ви що, самі голодні? В Росію зібралися?!»

UPD. Сергій вже в Первомайську: шлях додому

Знайшов перевізника і домовився про поїздку із Херсона до Миколаєва — дуже, дуже дорого, оскільки дорога небезпечна. Два рази я намагався виїхати, але не вийшло.

Їхали ми через Снігурівку.

Під’їхали до першого блок-посту. Там перевіряли наші сумки, документи і оглянули машину. Нас було четверо і водій. Черга була дуже велика: автівок із двісті. Із годину стояли на блок-посту. Паспорти перевіряли лише в чоловіків.

Під’їжджаємо до другого блок-посту: знов черга на годину. Сидимо, чекаємо.

А шляхом, як їхали, бачили техніку згорілу, військові автівки, екскаватори, легковики, автобуси – побиті, постріляні. На полях ракети валяються, вирви від вибухів. Мені здалося, що я бачив навість шматок від літака згорілого, але стверджувати не берусь – може, то ракета така велика була. Розтяжки були на дорогах, ми об’їздили: колія — і підірвані машини, військова техніка

Інші блок-пости ми пройшли швидше. Огляди були поверхові, в основному, дивилися паспорти і сумки. У нас їжу не вимагали. Хоча дивна ситуація: на шостому блок-посту були якісь не слов’янської зовнішності, з бородами, носаті, схожі на кадировців, але не знаю, хто вони такі. Бачу: з кожної машини виносять торби — їжу, сигарети. Ну, думаю, зараз і нас обдеруть. Але ні. А ось за нами їхали люди, які потім наздогнали нас, то розказали, що їх сильно обшукували і вимагали харчів.

Що ще бачив? На дорожніх знаках понаписувати: «Ми з ДНРа», «Привет из Донецка». Чув, як кажуть: «А навіщо ви нас бомбили 8 років?» Намагалися лякати: «Куди ви їдете, навіщо вам Миколаїв, ми будемо його зачищати».

Всього блок-постів було дев’ять. Трусилися перед кожним, страшно. Виїхали ми о 8-й, а о 15-й вже були на підконтрольній Україні території

Як побачили перший наш блок-пост – от радості було! «Слава Україні!» — кричимо. Ледь не на ходу повистрибували – обнімати. А вони: «Їзжайте, їзжайте, все! Ви вже на нашій території!»

Ми їм торби з гостинцями даємо, ми ж приховали. Я особисто з Херсона спеціально зібрав два пакети: і цукор, і тушонку, і консерви, і згущенку, і макарони, і яблука. А вони: «Ні! Не треба, нам не треба, залиште собі, вам пригодиться». Не взяли.

Другий український блок-пост — теж ніхто не взяв, відмовилися. Аж на третьому ми все-таки вручили. Ми їм своє, а вони дитині – шоколадку! Так приємно було.

Вже поблизу Баштанки наша поліція зустріла, то сміються, кажуть: «Знімайте оті білі смужки із дзеркал, ви що, здаєтеся? Вас тут засміють». Навпаки в Херсоні, говорили, обов’язково пов’язки з білої тканини.

Що ще бачив? Був у Миколаєві, бачив, як ракета летіла, а наша протиповітряна оборона збила її.

Тепер я вдома.

Читайте також: «Снігурівку потрібно рятувати!»: з перших вуст про те, як намагаються виживати жителі Снігурівщини