Командир взводу матеріального забезпечення Владислав на позивний «Мотоблок» пам’ятає свій перший день повномасштабної війни до дрібниць. «Я спав у кабіні, коли командир постукав у двері: «Вставай, війна почалась». Я не повірив. Думав, жартує. А потім — вибухи, метушня, всі бігають, вантажать БК. Спочатку було страшно, потім — треба було працювати».
Це ще одна історія, записана журналісткою під час поїздки на схід України.
Передмова від авторки
Колись ще дуже давно, коли я була ученицею, нам дали завдання написати твір на тему війни. Як зараз пам’ятаю, я написала фразу: «Війна — це важка робота. Це страх і біль. Це виття сирен і холод у серці». Тоді мені здавалося, що я розумію, про що пишу. Тепер знаю, що лише уявляла. Справжня війна має людське обличчя. Вона пахне дизелем і землею, потом і кров’ю. У ній поруч живуть біль і сила, виснаження і неймовірна витримка. Вона не завжди виглядає героїчно — частіше навпаки. І в цьому її справжня правда. Я побачила цю правду зблизька. Побачила, як бійці живуть, як жартують, як втомлюються і як находять у собі сили йти далі. Це невигадані історії бійців, які варті того, щоб їх почули.
В армії немає другорядних професій
Кажуть, на війні немає дрібниць, а в армії немає другорядних професій. Хтось — на передовій зі зброєю, хтось веде бій із неба, хтось прикриває піхоту, а хтось робить усе, щоб у всіх них було чим воювати. Пальне, боєприпаси, форма, техніка, одяг — це щоденна логістика, яка дає армії змогу воювати і є основою бойової спроможності.
Саме на цьому напрямку служить Владислав «Мотоблок» — командир взводу матеріального забезпечення 40-ї окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта. Колись він був звичайним водієм, а тепер керує людьми, які під обстрілами вивозять пошкоджену техніку з поля бою й повертають її до життя. Для нього це не просто робота — він частина спільної сили, що допомагає Україні вистояти.
Владислав на позивний «Мотоблок»
З Первомайська — на війну
Владислав родом із Первомайська. До війська прийшов у 2021 році, коли ще у багатьох жила ілюзія, що Україна живе мирно і стабільно. Спочатку служив водієм, потім підписав контракт і залишився у Збройних Силах.
— Я вирішив, що це моє. Хотілося бути корисним, робити щось важливе, — згадує боєць.
Повномасштабна війна застала його в Харківській області.
— Було п’ята ранку. Командир постукав у двері: «Підйом, війна почалась». Спочатку не повірив. А потім почули вибухи — усе стало ясно. Страшно було, але страх швидко минув: треба було діяти, — пригадує Владислав.
Війна забезпечення
Тепер Владислав командує взводом, який відповідає за все матеріальне забезпечення — від пального до форми.
— Усе, що потрібно підрозділам, проходить через наші руки. Ми працюємо 24 години на добу. Без забезпечення не буде руху, не буде бою, — каже він.
Найважчі моменти — коли треба рятувати техніку після обстрілу.
— Пам’ятаю перший раз. Все гуде, земля трясеться, руки не слухаються, ноги підкошуються, а ти повинен завести машину, їхати і витягнути гармату. Страх неймовірний. Але розумієш: якщо не зробиш цього ти, то ніхто не зробить, — розповідає Владислав.
Побратими — друга сім’я
Попри втому, небезпеку й втрати, Владислав не шкодує, що залишився в армії.
— Мене тримає команда. Це друга моя сім’я. Ми пройшли все разом: від перших днів вторгнення до сьогодні. Коли приїжджаю додому у відпустку, спершу радієш, граєшся з донькою, а потім уже тягне назад, до своїх, — ділиться думками боєць.
У Владислава є донька півтора року, і саме вона — головна причина бути сильним.
— Я захищаю свою дитину, щоб вона росла під мирним небом. Це і є моя мотивація, — відповідає на запитання Владислав.
Пам’ять і вдячність
Владислав переконаний, що історії бійців треба зберігати й розповідати.
— Люди мають знати, хто нас захищає. У школах потрібно говорити про героїв, проводити уроки пам’яті. Ми живемо завдяки тим, хто віддав життя. Їхні імена мають бути вписані в нашу історію, — каже Владислав.
Його мрія — мир
На запитання, що б він побажав українцям, Владислав відповідає просто.
— Бажання, як і у всіх, що був мир. Хочу побажати усім мирного неба і тихих ночей. Щоб діти не знали, що таке підвали і вибухи.
