Рухаємося далі сторінками «Другари фест, або Баба Марта гуртує», розповідаємо про активних учасників фесту — представників українсько-болгарського центру із Вільшанки під головуванням Володимира Опрі. Організація на фестивалі була представлена потужною делегацією.
Володимир Опря, голова Центру українсько-болгарської дружби
Знайомтеся — Володимир Опря, голова Центру українсько-болгарської дружби. Володимир здавна займається питаннями болгаристики, а з 2016 року є депутатом Всесвітнього парламенту болгар. Сам родом із Вільшанщини, звісно, що корені має болгарські. У 2016 році створив громадську організацію. Налагодив тісні зв’язки з історичною батьківщиною, має досвід у роботі недільної школи. Нині опікується питаннями надання освітніх послуг в Болгарії для української молоді з болгарськими коренями. На фестиваль приїхав з вільшансько-добрівським творчим колективом.
«Люди в нашому Центрі дуже активні, із задоволенням прийняли пропозицію приїхати на фестиваль»
— Фестиваль, — каже Володимир, — річ важлива і необхідна в нашому сьогоденні. Бо ж це мова про єднання, про нас і про нашу ідентичність. Ми українські болгари. Ми народилися тут, в Україні, тут виросли. І тепер ми не можемо розділяти Україну та нашу історичну Болгарію. Ми нероздільні. Тому й Центр наш називається українсько-болгарської дружби. Люди в нашому Центрі дуже активні, тому із задоволенням прийняли пропозицію приїхати на фестиваль. Творчим пісенним колективом опікується Наталка Бобул та безпосередньо сам директор будинку культури. В Добрі потужна болгарська діаспора. Та це, власне, ціле село, де проживають болгари, зберігають традиції, мову та передають свої знання молоді. Чимало сьогодні звідти переїхали жити до Первомайська. Ми привезли на фестиваль свої привіти від місцевого населення та сподівання на подальшу співпрацю. До речі, хотів відзначити співочий дует у складі Лідії Тончевої та Михайла Кабакчея, які співали старовинну болгарську пісню. Вони двоюрідні брат та сестра. За два дні підготували для нас такий шедевр. Ось такі наші люди.
— Знаю, що у вас був досвід недільної школи у Вільшанці, де діти вивчали болгарську мову? — запитую
— Так, — говорить Володимир, — два роки поспіль наша школа функціонувала, але виявилося важким питання з викладачем болгарської, тому довелося закриватися. Втім, не покидаємо надії на відновлення і, можливо, тепер на теренах Первомайська. До речі, ми зараз опікуємося питаннями навчання дітей із болгарським корінням у Болгарії. Уже дванадцять вдалося влаштувати. Це навчання за рахунок державних коштів Болгарії. Моя донька — одна із перших була, хто навчався за цією програмою на магістратурі.
«Ми маємо робити одну справу, бо ж Батьківщина у нас одна»
— Розкажіть трішки про діяльність вашого Центру, — прошу.
— Як я уже сказав, наш Центр зорганізувався у 2016 році на теренах Вільшанки. Відтоді ми й стали працювати в напрямку відродження традицій наших предків тут, в Україні, та зав’язали тісну дружбу з болгарськими містами та селами, особливо тими, звідки наші предки. Це, зокрема, північна Добруджа (регіон Болгарії, куди входить Сілістрійська область), села Алфатар, Кайнарджа. До речі, щодо Алфатара, то наші предки, а це 400 сімей, виїхали звідти усім селом, тож сьогодні там марно шукати свої корені. Натомість ми дуже стоваришувалися з мером села Кайнарджа. Ми навіть пам’ятник там встановили. Свого часу наша делегація з Вільшанки там побувала — і ось тепер ми підтримуємо тісні зв’язки. Все б нічого, якби було повноцінне фінансування. А так доводиться більшу частину роботи виконувати за власний кошт, а це не завжди виходить. Втім, рук ми не опускаємо: продовжуємо рухатися далі — і віримо, що наступлять кращі часи.
Фото: з архіву Центру українсько-болгарської дружби
— А як ви думаєте, тема національних спільнот сьогодні на часі? — цікавлюся.
— Звісно, на часі, — говорить Володимир. — Тема важлива й потрібна. Спільноти мають бути підтримані основним населенням, бо коли ми разом — тоді ми сильні. Ми маємо робити одну справу, бо ж Батьківщина у нас одна. Та ми її й робимо, особливо сьогодні, в цей нелегкий час для України.
— А ви досліджували історію своєї родини?
— Аякже, — усміхається Володимир. — Це історія трьохсотлітньої давності, коли, за легендою, в 1773 році граф Румянцев обманним шляхом привіз сюди болгар. Серед них було і дев’ять братів Опрів. Це всі мої предки. Зверніть увагу, що прізвище Опрів було видозмінене — і ми стали Опря. Як, власне, і Кекули, а були Кекові. Я, до речі, в Болгарії знайшов інформацію про своїх пращурів. Всі мої діди, прадіди по батьковій лінії — всі болгари.
«Другари фест, або Баба Марта гуртує». Первомайськ
— Щодо планів на перспективу? Які вони?
— Найважливіше не дати нашій мові болгарській загубитися. Бо доки існує мова, доти існує народ. Ми намагаємося, щоб наша молодь розуміла важливість цього питання. І тому так активно шукаємо можливості, аби діти з болгарськими коренями вивчали уже сучасну мову і, звісно, не забували мову своїх регіонів. Для прикладу, у наших вільшанських болгар збереглося стільки старовинних слів, що сучасні болгари просто дивують цьому факту. Тому найперший акцент — на мові. Друге — це наші люди, історії яких мають жити. Звісно, традиції, яких у наших вільшанських болгар чимало, і вони живі. Тож маємо все це зберегти. І дякуємо вам за ініціативу фестивалю, бо тепер маємо розуміння на перспективу. До речі, в червні в Болгарії проходитиме щорічний культурний фестиваль. То можемо подумати й про це.
