Сотні мартениць та марцишорів були виготовлені на майстеркласі, що проходив у Первомайську в рамках першого етапу регіонального фестивалю «Другари фест, або Баба Марта гуртує». Така подія відбулася уперше в історії місцевої болгарської спільноти і знайшла чимало прихильників. Журналістка поспілкувалася з майстринями, які проводили майстерклас. Нагадаємо: фестиваль проходив 2 березня у Центрі культури імені Єфросинії Зарницької.
«Другари фест, або Баба Марта гуртує» у Первомайську
Передмова від авторки
Спочатку була мета провести фест. Тепер маю розповісти про все, що відбувалося під час заходу. Мабуть, це ще відповідальніше, аніж сама організація та проведення. Бо тут уже включаються емоції та оціночні судження. Втім, спробую слідувати головним правилам журналістського матеріалу, хоча не обіцяю, що не буде оцінки. Бо коли говориш про творчість, завжди хочеться акцентувати на перевагах.
За цю творчу роботу взялися Світлана Капацина, керівниця гуртка образотворчого мистецтва «Барвінок» Центру культури імені Єфросинії Зарницької, та Любов Нікітенко, слухачка Університету третього віку, сама родом із Харкова. Майстрині ще до початку заходу виготовили обереги та браслети із біло-червоної нитки в своїх колективах, а уже під час самого фесту навчали охочих робити біло-червоні обереги.
Давайте розберемося, що таке мартениці і звідки вони взялися
Мартениці
Вікіпедія пише, що мартениці — це невеликі прикраси з білої та червоної пряжі, зазвичай у вигляді двох ляльок — білої чоловічої та червоної жіночої. Мартениці носять від дня Баби Марти (1 березня) до тих пір, поки власник вперше не побачить лелеку, ластівку чи квітуче дерево (або до кінця березня, до 1 квітня). Назва свята в перекладі з болгарської та македонської означає «Бабуся Марч». Свято та одягання мартениць є болгарською та македонською традицією, пов'язаною із зустріччю весни, яка, згідно з болгарським та македонським фольклором, починається в березні.
Традиція виготовлення болгарських мартениць та молдавських марцишорів має глибоке коріння у культурі балканських та слов'янських народів. Вважається, що ці обереги символізують прихід весни, здоров'я та добробут. Люди дарують мартениці одне одному, коханим, друзям і тим людям, з якими ви відчуваєте близькість, зав'язують на гілках дерев, бажаючи щастя і благополуччя. Ця традиція є прекрасним прикладом збереження народних звичаїв і тісного зв'язку поколінь через символіку та обряди.
Сила мартениці — в поєднанні двох енергетично сильних кольорів. Червоний означає енергію та здоров’я, а білий — довголіття.
Баба Марта — персонаж болгарського фольклору
Баба Марта — персонаж болгарського фольклору, з яким пов’язано кілька звичаїв. Але найвідоміший — це саме зав’язування мартениці.
За легендою, колись високо в горах жила-була Баба Марта. Вона бачила й чула, що відбувається на землі. Якщо усміхалася бабуся, то й сонце гріло, птахи щебетали, трава зеленіла. Сердилася — то темні хмари нависали над горами, вітер і сніг бив ліс, холод сковував землю, птахи замовкали. Тому, щоб задобрити та умилостивити Бабу Марту, з давніх часів болгари пов’язували білими та червоними нитками дітей і дівчат, овець і корів, фруктові дерева. Кожен будинок прикрашали червоними нитками, вірячи, що вони оберігають домочадців від поганих людей, хвороб, псування. Бабусі дуже подобалося це, вона усміхалася — сонечко припікало, приходила весна.
Молдавська легенда розповідає, як в перший день березня на лісову галявину вийшла красуня Весна, оглянулась навколо і побачила, як крізь терен пробивається пролісок. Вона вирішила допомогти йому і почала розчищати землю навколо, визволяючи від колючих гілок. Це побачила Зима і розсердилась. Вона махнула руками, призвавши сніг із холодним вітром, щоб знищити первоцвіт. Проте Весна прикрила квіточку своїми руками і вкололась об терен. З її руки впала крапля гарячої крові і квітка ожила. Так Весна перемогла Зиму. Кольори мерцішора символізують її червону кров на білому снігу.
Хто прийшов на майстерклас у Первомайську: розповідає майстриня
— До нашого куточку, — розповідає майстриня Світлана Капацина (до речі, за національністю молдаванка), — зазирали усі, хто прийшов на свято весни. Не побоюся сказати, від маладо велика. Усі з зацікавленістю слухали легенди про прихід весни, про символи, які приносять радість, світло й любов. Я їм розповідала й болгарську й молдавську легенди. А вони дуже схожі між собою, бо і там, і там про світло й любов. І знаєте, я бачила, як в очах людей з’являлася надія. Вони просили, щоб їм зав’язали браслети на руку й прикріпили мартениці. Це було так хвилююче.
— А що ви говорили, коли кріпили обереги і як люди реагували?
— Я усім говорила: на радість, на щастя, перемогу і щоб добро в світі перемогло. Мені здалося, що люди отримували певну надію на покращення життя і це було дуже важливо.
— А чи були якісь труднощі під час виготовлення мартениць? — запитую.
— Я би не сказала, що це труднощі, більше було зацікавленості, адже у нас в місті таке проводилося уперше. А людям завжди цікаве щось нове й незвідане. До нас підходили усі, хто прийшов: і чоловіки, й діти, й, звісно, жінки. Ми разом з пані Любою ледь встигали.
— Не підраховували скільки всього виготовили мартениць?
— Чіткої цифри не скажу, але якщо рахувати з тими, що ми виготовили на себе на заняттях, то кілька сотень назбирається. До нас і військові підходили, то ми їм для всієї родини передали браслети. Це ж обереги, які збережуть, відведуть від біди й горя. А нам так зараз потрібно це все.
— Ви молдаванка за національністю, чи дуже різняться традиції цих народів?
— Я би сказала навпаки — дуже схожі. Пісні, танці, обереги — все це на одній хвилі. І це говорить про те, що ми, люди, — єдині у своїх думках й прагненнях. А Україна нас всіх поєднала і це насправді дуже круто, що у нас у всіх один дім. Мені здається, що у людей починають відкриваються на очі на те, щоб цінувати своє рідне. От подивіться, є народи, де практично усе знищено, а ми тут зберегли і мову, і традиції. Ось я приїхала сюди з Кишиніва в 1998 році. Вивчила мову, українські традиції, але й добре пам’ятаю свою національність.
— А хто ви за фахом і коли взялися за рукоділля?
— У мене юридична освіта, а в Кишиніві я працювала у Верховному Суді. Рукоділлям займаюся, відколи себе пам’ятаю, всі гуртки, які можна було відвідувати, були мої. Я вишивальниця шостого розряду. Вишивала сорочки Софії Ротару, Надії Чепразі, мій кум Іон Суручану (усміхається — авт.). Я бачила багатьох знаменитостей, бо ж Кишинів — це місто великих можливостей. А ось зараз керую гуртом «Барвінок». Для мене це все в моєму житті, я дуже люблю займатися з дітьми. До речі, зараз в гуртку дуже багато переселенців і це дуже хвилююче, коли приходить така категорія дітей. Словом, відродження таких традицій нам дає можливість відчути єдність та бути на одній хвилі.
— Це був такий шалений потік людей, — продовжує розповідь пані Любов, — що ми навіть не встигали подивитися, що відбувається на самому дійстві. Ми роз’яснювали людям, показували, як правильно в'язати обереги — і це все було по-справжньому й по-весняному. А амулети, що ми дарували, — це знак перемоги добра над злом, зародження нового життя, весняного настрою та любові.
Хочеться вірити, що фестивальні традиції в місті приживуться, а мартениці стануть надійними символами в привабленні добра.
