У Первомайському краєзнавчому музеї до дня народження Вінграновського стартував флешмоб з літературного читання творів Миколи Степановича. Читці мають можливість не лише долучитися до живого слова, а й познайомитися з колекцією книг самого автора та про автора. Журналістка побувала у музеї і готова поділитися враженнями.
«Вибираєш книжку, яка до вподоби, відкриваєш на будь-якій сторінці — і читаєш»
Завітати до музею видалося десь по обіді. Тут традиційно людно. В першій музейній залі — вишивальниці з народною майстринею Жанною Семененко. В другій — екскурсії для дошкільнят ведуть наукові співробітники Андрій Киченко та Ірина Тихончик. Неподалік — ретрокуточок та експозиція практично повного зібрання книг Миколи Вінграновського та про нього. Поки роздивляюся, до мене долучається завідувачка музеєм Олена Красіна. Запитую у неї, як можна стати учасницею літературних читань. «Дуже просто, — відповідає пані Олена, — вибираєш книжку, яка до вподоби, відкриваєш на будь-якій сторінці — і читаєш». Далі розпитую щодо ідеї флешмобу.
«Нам дуже хотілося, щоб це все було по-домашньому затишно та тепло і, головне, щоб живо»
Олена Красіна
— Флешмоб у нас традиційний, — відповідає Олена Красіна. — Цьогоріч він як продовження усіх заходів, що проходили на артфестивалі Вінграновського. Літературні читання гарно заходять серед наших відвідувачів. У цьому році ми поєднали концепцію флешмобу з виставкою книг Вінграновського «Маршал Вінграновський». Ідея оформлення належить Катерині Баранюк, а ми уже внесли свої елементи. Ось етажерки, які ми збирали серед людей. Кинули оголошення і, дякувати, люди відгукнулися. Одну етажерку принесла наша співробітниця. Листи Вінграновського надав нам Григорій Усатюк. Один був у нас у фондах. Ось у нас тут оригінали листів. Один нам передала фотографиня Інна Ревтюх. До неї якось випадково книга потрапила з авторським підписом Вінграновського і там був лист. Ось він тепер став частиною нашої виставки.
— Ми намагалися створити атмосферу затишності та близьку до домашньої, — продовжує пані Олена. — Тут крісло з пледом, кава, смаколики. Знаєте, Вінграновський був дуже простою і доступною людиною і нам дуже хотілося, щоб все було без пафосності. Бо дуже часто, коли говорять про такі особистості, то говорять дуже пафосно і через те втрачається суть людини. Інтер’єр ми доповнили предметами тієї епохи. У нас є друкарська машинка, старий телефон, етажерки, які були цілою радянською епохою. Вийшов такий ретрокуточок.
— Хто долучається до флешмобу? – цікавлюся
— Усі охочі, — відповідає пані Олена. — Ми раді усім, хто відгукується на наші ініціативи. Часті гості у нас освітяни, краєзнавці, журналісти, студенти, ліцеїсти, просто перехожі. А ось виставка триває уже місяця зо три і відвідали її близько двох тисяч осіб. Ми радіємо, що Сашко Висоцький нам залишив для виставки цю колекцію. Це практично найповніша колекція книг Миколи Вінграновського та про нього. Сашко продовжує пошуки книг і поставив собі за мету зібрати усю літературу, яка пов’язана з автором. Ось дитяча література його. Тут від перших «Атомних прелюдій» — і до сучасних видань. Навіть є російськомовні переклади і що цікаво, що підпис російською «Микола». Смішно звучить, але, напевне, Микола наш не перекладався (сміється — авт.).
Ми завершуємо розмову. До нас долучається Сашко Гурський, мій колега-журналіст. Якось ми так одночасно завітали до музею. Тепло вітаємося, обмінюємося враженнями і розуміємо, що тут ми невипадково. Нас об’єднує живе слово, творчість та однодумці. Далі обираю книгу для читання. Це літературний альманах «Наша Миколіана», поезія «Вночі серед ночі хтось тихо». Андрій Киченко готується фільмувати. І ось в такій дружній компанії починаю читати. Знаєте, відчуття, коли ти торкаєшся слова Вінграновського, дивно-тривожне. Мені весь час, доки читала, здавалося, що інтонаційно неправильно роблю наголоси, але, дочитуючи, зрозуміла — важливо, що робила це від душі. Бо в кожному слові поета —його душа, душа народу — філософськи-глибока й бентежна, мудра й пророча.
Тож приходьте, читайте, наповнюйте себе новим, живим, не пафосним, бо «Слово людської надії — це слово крізь хрести і прах. Крізь пил віків, усе в сльозах. Пробилось, вижило, зоріє. Горить у всіх нас на вустах».
Адреса краєзнавчого музею у Первомайську: вул. Театральна, 10.
