Ми уже не вперше говоримо про комунікацію як один із головних процесів у спілкуванні між людьми. На Гард.City є чимало експертних думок з цього питання. Та і більшість наших читачів знає, що журналісти видання останніх півроку досліджували тему взаємодії саме влади і громади. Сьогодні ми пропонуємо вам думку експертки, яка безпосередньо дотична до проєкту «Медіатори громад» і може проаналізувати діяльність журналістів-медіаторів і назвати плюси та мінуси цієї роботи. Знайомтеся: комунікаційниця Марія Оринчак.
Марія ОринчакФото: з особистого архіву
Марія Оринчак: «Комунікації і журналістика тісно пов’язані»
— На початку розмови хотілося б дізнатися більше саме про вас та ваш шлях як комунікаційниці. Розкажіть, будь ласка, про це.
— Загалом я розпочала свій професійний шлях, навчаючись на факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка та магістерській програмі Українського Католицького університету. Власне ще під час навчання я почала працювати. Це були і локальні, і регіональні медіа. Під час навчання в університеті у межах різних курсів я також дописувала до різних національних медіа. Близько чотирьох років займалася розвитком комунікації управління молоді спорту Львівської обласної державної адміністрації. Окрім того, були і є різні соціальні як комерційні, так і волонтерські проекти. Зараз працюю з громадською спілкою «Ліга Сильних», яка створює умови для гідного життя кожної людини з інвалідністю.
Як на мене, комунікації і журналістика тісно пов’язані. Часто робота журналіста — це ставити правильні запитання і шукати відповіді на них всіма можливими способами. Простір роботи комунікаційника надзвичайно широкий, але для мене це в тому числі і про те, щоб давати відповіді на запитання ще до того, як вони виникли. Для цього треба бути емпатичним фахівцем — розуміти потреби й болі аудиторії, з якою працюєш.
— Як війна вплинула на вашу діяльність? Чи були сумніви щодо того, чи варто продовжувати свою діяльність в цьому напрямку?
— Складно відповісти. Багато чого змінилось, але у порівнянні з тим, що втратили мешканців багатьох громад Сходу і Півдня — це дрібниці.
«Взаємна повага до думок і позицій інших є основою здорової комунікаційної культури»
— Ви маєте уже чималий досвід роботи в сфері комунікацій. Можете назвати кілька основних моментів, на чому ґрунтується комунікаційна культура?
— Комунікаційна культура в будь-якій організації чи спільноті ґрунтується на кількох ключових аспектах. По-перше, важливо забезпечити прозорість і відкритість в обміні інформацією. Це дозволяє уникати непорозумінь і будує довіру між усіма учасниками процесу. По-друге, комунікаційна культура повинна бути адаптивною та гнучкою, що включає вміння швидко реагувати на зміни в середовищі і потребах аудиторії, а також використовувати різні канали та формати для ефективного донесення повідомлень. Емпатія та взаєморозуміння є ще одним важливим аспектом. Врахування потреб та очікувань аудиторії допомагає краще розуміти їхні проблеми та запити, що дозволяє більш ефективно на них реагувати. Регулярний зворотний зв'язок також є критично важливим для підтримки та розвитку комунікаційної культури, оскільки він дозволяє своєчасно виявляти проблеми та покращувати процеси. Нарешті, взаємна повага до думок і позицій інших є основою конструктивних обговорень і здорової комунікаційної культури. Якщо цієї поваги немає — діалог неможливий.
Марія Оринчак в центріФото: з особистого архіву
«Розвиток громади залежить від здатності знаходити спільні рішення»
— Від чого залежить розвиток будь-яких організацій, громад чи спільнот? Можете пояснити на конкретному кейсі?
— Першочергово, як на мене, від наявності візії майбутнього розвитку. Візьмемо умовно Первомайську громаду, але тут можна підставити будь-яку іншу. Якщо її очільники, її містяни, не розуміють, які її сильні сторони і як їх можна використати, для того, щоб покращити життя в місті, для того, щоб залучити більше туристів, для того, щоб привабити більше інвесторів, то це шлях навмання. Якщо немає цього маяка вдалині, до якого ми йдемо, є великий ризик, що ми рухаємося в різних напрямках, і розвитку не буде.
Друге і дуже важливе в наших реаліях — це гнучкість. Мені подобається вислів когось із підприємців, що до будь-якої мети є більше, ніж один шлях. І в умовах нестабільності, в умовах постійних відключень світла, безпекових викликів дуже важливо вчитись шукати альтернативні шляхи для досягнення поставлених цілей.
Третє — це здатність знаходити рішення, які будуть однаково прийнятними для різних стейкхолдерів (зацікавлених сторін — ред.). Знову ж уявімо ситуацію, наприклад, міський голова Первомайська, або його заступник, або керівник якогось профільного департаменту вирішив розробити бренд міста. І, власне, має якийсь свій персональний погляд на це. Замовив послуги бренд-стратега, дизайнера, і якось запустив всю цю справу. Але є ще там 63 000 мешканців, керівники активних громадських організацій, представників бізнесу, зрештою працівники комунальних закладів, які займаються промоцією туризму.
І ця концепція бренду, яка видається дуже доречною міському голові, не подобається самим містянам. Вони не готові її транслювати через свої дії, через свій бізнес, через свої проєкти чи ініціативи. І в такому разі ми маємо ситуацію, коли вкладені ресурси та час, але результату і розвитку, який очікувався, немає. Виходить, що на старті ми мали дуже добру, дуже правильно ідею. Але в результаті вона не приносить жодної користі, бо не відгукується тим, хто її має співреалізувати.
— Якось на сторінках соцмереж ви написали, що розвиток будь-яких організацій, громад чи спільнот залежить від готовності чути інші сторони, особливо ті, в яких різняться погляди. Як це працює на практиці?
— Так, як на мене, це справді дуже актуально для інституцій різного характеру. Якщо ми зосередимось, до прикладу, на громаді, то є дуже багато вже напрацьованих ефективних механізмів вивчення громадської думки. Це і громадські слухання, голосування, громадські ради, що діють на постійній основі. А тим не менш це дуже часто ігнорується різними посадовцями і прийняття рішень відбувається так, як вони відбуваються
У цьому контексті важливо розуміти, що умовна громадськість — це завжди люди. І якщо люди висловлюють якусь свою позицію проти, то важливо розуміти їхні мотиви. Вони бояться змін? Чому? В них є конкретні інтереси, які ми зачіпаємо, порушуємо чи руйнуємо своїм рішенням? Врешті, якщо це рішення зважене і важливе для розвитку цієї справи, то дуже важливо пояснити, а що станеться, якщо ми його не приймаємо. І, власне, якщо це рішення зважене, в нас є всі ці аргументи за, то нас почує інша сторона.
Але будьмо чесними — бувають ситуації, незалежно від сфери роботи, коли наше рішення не зважене, ми прийняли його поспіхом. Тут до нас приходить громадськість, каже — дивіться, отут ви робите пандус, але він не відповідає державним будівельним нормам. Це буде пандус, яким абсолютно буде незручно користуватися. І вам наводять конкретні аргументи, чому краще це змінити, зробити по-іншому. Це той момент, коли важливо почути вам і прислухатися до цієї поради, бо насправді від неї краще стане всім, ви вкладаєте в гроші в те, що справді має сенс.
Це важко, бо певною мірою почути іншого часом може означати, що треба визнати, що ти помилився. Але помилятись нестрашно. Страшно не хотіти бачити і виправляти помилки.
Фото: з особистого архіву
«Небайдужі і відповідальні люди створюють зміни»
— Ви як менторка безпосередньо берете участь у проєкті «Медіатори громад». Наскільки корисним, з вашої точки зору, є цей проєкт?
— Відсутність комунікації дуже небезпечна, бо коли її немає, виникає інформаційний вакуум, який можна заповнити чим завгодно. Наш ворог дуже любить користуватися цим і заповнювати вакуум інформацією про нібито зрадоньку і те, що «все пропало». І роль журналістів-медіаторів як тих, хто скорочує дистанцію між місцевим самоврядуванням і мешканцями, є дуже цінною у цьому контексті.
— Можете детальніше розповісти про особливості роботи журналістів – медіаторів?
— Як на мене, робота журналістів-медіаторів вражає своєю комплексністю. Бо вона включає дуже багато різноманітних складових: починаючи від глибинних інтерв’ю, де ми чесно не для публікації говоримо про те, що болить людям. І закінчуючи круглими столами, де у фокусі питання: «А як це змінити» і «Що для цього потрібно».
Це про вимірювання такої температури по кімнаті через експрес-опитування як загального характеру — що мешканцям подобається, а щоб вони змінили і до вивчення конкретних проблемних питань — наприклад, мовного питання чи інтеграції внутрішньо переміщених осіб.
Є поняття журналістики рішень. Це підхід до створення журналістських матеріалів, які пропонують варіанти розв'язання проблем, а також обґрунтування того, чому і як рішення можуть працювати чи не працювати. А журналісти-медіатори роблять щось значно глобальніше за це. Вони часто самі є творцями рішень. Або через свою роботу допомагають відповідальним особам знайти їх.
— Три головні поради, як закріпити довіру до комунікацій журналістів-медіаторів?
— Перше — пояснювати оцю комплексність підходу і давати ширший контекст у матеріалах — ми робимо це інтерв’ю, бо ця тема турбує наших читачів, ви часто піднімали її у наших експрес-опитуваннях. Врешті, ми зробили те і те, і ось що ми маємо станом на зараз.
Друге – чесно говорити про те, що не вдасться. Відверто говорити про труднощі та невдачі. Це допоможе сформувати реалістичні очікування у громадян та зміцнить їхню довіру, адже люди цінують, коли з ними відкрито діляться як успіхами, так і викликами.
Третє — перетворити медіаторську роботу у стиль життя. Важливо, щоб по завершенні проєкту люди відчували, що вони все ще мають медіатора, який почує їх і підсилить. Регулярно спілкуйтеся з громадою, навіть коли немає гострих проблем. Необов’язково саме у форматі круглих столів, це можуть бути опитування, інтерактиви тощо. Постійна присутність і готовність до обговорень допомагають зберігати довіру та зміцнювати відчуття спільності між медіаторами та громадянами.
Марія Оринчак з колегамиФото: з особистого архіву
— Чи можете назвати мінуси та плюси цієї діяльності?
— Робота журналістів-медіаторів має як свої плюси, так і мінуси. До позитивних аспектів можна віднести реальний вплив на громаду. Завдяки своїй діяльності журналісти-медіатори допомагають вирішувати важливі питання та сприяти розвитку суспільства. Крім того, через відкриту і прозору комунікацію вони зміцнюють довіру між місцевою владою, громадою та медіа. Така робота також сприяє розвитку професійних навичок, оскільки вимагає від фахівців бути одночасно кмітливими, аналітичними, та адаптивними.
Однак, є й певні складнощі. Одним із головних мінусів є велике навантаження. Комплексність роботи потребує значних витрат часу та зусиль, що може призводити до професійного вигорання. Додатково, часто виникають складнощі у пошуку компромісів між різними групами інтересів, що робить процес прийняття рішень дуже складним. І, зрештою, навіть при докладених зусиллях результати можуть виявитися не такими, як очікувалося, бо є дуже багато стейкхолдерів. Це може викликати розчарування як у самих журналістів, так і у громади, з якою вони працюють.
— Що вам дала робота в цьому у проєкті?
— Робота в цьому проєкті дала мені надзвичайно багато, особливо в контексті нових знайомств і розвитку професійних навичок. Як менторка, я мала унікальну можливість вдосконалити свої вміння фасилітувати командну роботу, якісно надавати зворотний зв'язок, що стало для мене важливим кроком у професійному зростанні. Окрім того, проєкт став для мене справжнім джерелом натхнення і збагачення, особливо завдяки знайомству з новими людьми. Я мала можливість спілкуватися з представниками різних громад Сходу й Півдня, кожен з яких мав свої унікальні історії, погляди та підходи до вирішення проблем.
— Ваші побажання медійникам та всім українцям?
— Світла — у прямому й переносному сенсі. Перемоги якнайшвидше. І небайдужості. Небайдужості до долі свого села, містечка, громади, області та країни загалом. Бо саме небайдужі і відповідальні люди створюють зміни.
