Родина Андрія та Тетяни Цалпінських із Первомайська п’ятий рік поспіль займається бджолярським ремеслом. Підштовхнув до цієї справи брат Андрія після того, як почав занепадати їхній основний торговельний бізнес. Тепер бджолярство стало справою життя. Який шлях довелося пройти і з якими викликами зіштовхуються нині? Розпитала журналістка Гард.City.
Нас об’єднав травневий мед
Коли у журналістів запитують: «Звідки ви берете матеріали для публікацій?» завжди відповідаю: «Все поруч нас, головне, пригледітися і цікавитися». З родиною Цалпінських познайомилася банально: переглядала стрічку соцмереж і наштовхнулася на оголошення: «Продаю травневий мед».
Поцікавилася продукцією та запросила на інтерв’ю. Мені не відмовили, за що щиро вдячна.
На розмову родина прийшла удвох: Андрій та Тетяна. Світлі, усміхнені та доброзичливі. Як з’ясувалося, заочно ми знайомі. Пам’ятаєте, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, як ми всі кинулися шукати підтримку одне у одного? Я виходила в ефір та писала щоденні пости, де намагалася усіх обійняти та заспокоїти. Тетяна мені нагадала про цей факт і про те, як така комунікація давала сили та віру в самих себе. Тож незримо та дворічної давності комунікація нас і поєднала. А тепер нас об’єднав мед. От тепер і скажіть: чи є щось у цьому світі щось випадкове? Не даремно ж мені потрапило на очі саме це оголошення. Напевне, так мало бути. Втім, ще одне, що привернуло мою увагу, – це жінка-бджолярка.
Запитую у Тетяни, як наважилася стати бджоляркою.
«Бджоли ще нікого не зробили бідним»
Усміхаючись, вона відповідає, що то Андрій, її чоловік, був ініціатором, а вона уже підтримала.
— Затіяли ми цю справу напередодні пандемії, — розповідають Тетяна та Андрій. — Це був 2019 рік, коли справи нашої підприємницької діяльності стали не вельми прибутковими. Тому ми вирішили щось змінити в своєму житті.
— Андріїв брат давно уже займається бджільництвом, тож і підштовхнув нас до цього, пообіцявши свою підтримку.
Брат давав нам поради, ми слухали і потихеньку починали діяти. Як зараз пам’ятаю, — говорить Тетяна, — ми поїхали на Вінниччину до досвідченого пасічника за бджолиними сім’ями. Тоді він нам сказав: «Бджоли ще нікого не зробили бідним». Це мені так врізалося в пам’ять. І ми подумали: спробуємо. Але ми і не могли собі уявити, що бджолярство — це така важка праця. Якби знали про це зарані (усміхається — авт.), то, напевне б, ніколи б не зголосилися. Андрій на другий рік ремесла, коли бджоли почали роїтися і вилітати, взагалі ладен був кинути цю справу. Але так потихеньку призвичаїлися, і ось ми уже п’ятий рік як бджолярі. Спочатку у нас було лише тридцять сімей, тепер уже справжня пасіка, яка нараховує триста сімей.
— Що найважче у цій роботі? — цікавлюся.
— Нам було важко усе, — продовжують мої співрозмовники, — бо ми новачками прийшли у цю справу. Ми нічого не знали про цих комах, про особливості їхнього утримання, про те, як качати мед, де його реалізовувати. Нам все довелося починати з нуля. Часу на теорію у нас не було, як кажуть, відразу у вир з головою. Все по ходу справи дізнавалися, що потрібно, як його робити і, звісно, щоб не бути зовсім у програші. Поки наше підприємство іде по нулям.
Вкладаємо кошти у сам бізнес: купуємо вулики, облаштовуємо, придбали лінію для відкачування меду.
— Розумієте, ця справа має багато тонкощів, то трудитися доводиться багато, як і самим бджолам. Важка фізична справа більше залишається на Андрієві, — говорить Тетяна, — а я допомагаю. Ми не маємо права на хворобу, бо бджоли мають такий біологічний цикл, який не можна пропустити. Хворий ти чи здоровий, є у тебе настрій чи немає — ти маєш бути на посту. Є такий гарний вислів: щоб бджіл водити, треба їх полюбити.
— Чи агресивні комахи у цей період? — запитую.
«Це як людина: якщо має роботу, то спокійна й задоволена, коли немає, то зла й дратівлива»
— Кожен раз по-різному. Кусають, якщо раптом що не так. Ми вже не раз були предметом їхньої агресії (сміються — авт.). До речі, у Тетяни, як з’ясувалося, на бджолині укуси алергія, — відповідає Андрій. — Одного разу навіть довелося везти до медичного пункту. Тепер ми навчені: одягаємося швидко, щоб бджола не пробралася і, звісно, розпалюємо димар.
Це як людина: якщо має роботу, то спокійна й задоволена, коли немає, то зла й дратівлива. Наразі ми відбираємо мед. То, звісно, що комахи агресують. Але це така приємно-важка робота. Раніше все робили вручну, тепер викачуємо за допомогою автоматичної медогонки.
— Який він — цьогорічний травневий мед?
«Тепер думаємо про те, як би людей навчити культурі вживання меду»
— Це мед із квітів, які в цьому році зацвіли якось одночасно. Не було багато в цей період акації та ріпаку. Словом, це все, що є у лісовій зоні квітучого. Загалом, мед із року в рік не схожий, він різний, але однаково корисний та цілющий. Ми навчилися користуватися цим продуктом давно. І дивуємося, чому люди використовують цукор, а не мед. Ми навіть томатний сік консервуємо з медом. Рецепт простий: замість цукру додаємо мед та інші необхідні інгредієнти. І це дуже смачно. Робимо перець солодкий із медом.
Ми це уже відчули на собі. І тепер думаємо про те, як би людей навчити культурі вживання меду. Це важливо для того, аби люди дбали про своє здоров’я. Ми думали про лінійку, де б можна було би фасувати мед та іншу продукцію, але, на жаль, ані сил, ані фінансів немає на цей час. Поки все самі робимо. Навіть помічника на пасіку нині знайти важко, бо ж робота непроста, та і далеко не всім до вподоби, переважно бояться укусів комах.
— Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, чи були думки по згортанню бізнеса? — розпитую далі.
«Травневий мед поїде до наших захисників»
— Звістка про війну нас застала у Врадіївці, на базарі. Ми приїхали туди зрання і відразу не могли зрозуміти, що відбувається. Оговтуючись, їхали додому. По дорозі нас новини стали наздоганяти. Коли зрозуміли, що це напад, охопили злість і лють. Я мало пам’ятаю ті місяці, — розповідає Тетяна, — якось не відклалися вони, а ось ваші дописи, той патріотичний дух і досі в пам’яті. Цим і трималися. Думки про те, щоб покидати Україну чи згортати бізнес, не було. Було бажання врятувати дітей. Ми в той час намагалися вижити. Найперше, що ми почали робити, це збирати мішки від цукру, а уже в обід ми смажили пиріжки й розвозили на блокпости. А коли ворог підійшов впритул до Вознесенська, хлопці виготовляли коктейлі Молотова. Було стільки дій, що всього не згадаєш. Ми здавали кров, забезпечували бійців продуктами. Ми і сьогодні допомагаємо, чим можемо, підтримуємо зв’язки з волонтерами. Ось і травневий мед поїде до наших захисників.
Коли багато працюєш фізично, тоді менше голова зайнята сумними думками. Немає часу на це. Ти весь час в русі, весь час в турботах. Приїздиш зранку на пасіку — і до пізнього вечора.
— У вас пасіка в одному місці?
— Ні, у нас дві основні локації і чотири додаткових. Дбати про всі треба однаково, тож ми обираємо для кожної локації один день. І зранку до вечора там проводимо. Це усіляка робота: від огляду бджолосімей до медозбору. Намагаємося, щоб була хороша медоносна база, вчасно слідкувати за станом бджолосімей, щоб вони не хворіли, щоб не роїлися, слідкувати за тим, як аграрії обробляють поля пестицидами. Словом, не такий солодкий труд пасічника, як здається. Втім, ми потроху уже втягнулися і не збираємося здаватися.
— З якими проблемами доводиться зіштовхуватися?
— Як всі бджолярі, ми залежимо від погодних умов, від хвороб бджіл та хімічної обробки пестицидами. Ось зовсім недавно мали отруєних бджіл. Це, зрозуміло, проблема для усіх, не лише для нас. Тому хотілося б, щоб аграрії попереджали пасічників про те, коли вони оброблятимуть поля пестицидами. Така співпраця була б на користь усім.
— А чи відповідає сьогоднішня ціна на мед вашим затратам?
— З початку повномасштабного вторгнення ціна на усі сільгосптовари знизилася, в тому числі й на мед. Звісно, ресурсів вкладено багато, а віддачі поки такої, як би хотілося, немає. Ми свою продукцію, в основному, реалізуємо оптом, бо чомусь не дуже активно вроздріб розходиться. В основному, купують мед люди пенсійного віку, молодь — хіба що поласувати. Тому то ми й говоримо про культуру споживання меду.
— Щоб популяризувати продукцію, треба в цьому напрямку працювати. Чи не думали про проведення ярмарок чи навіть фестивалів меду?
— Ідея, звісно, цікава. Ми пам’ятаємо, як у місті, на День пасічника, проводилися ярмарки, як бджолярі презентували свою продукцію. Було б дуже добре, аби відновити цю традицію. А щодо фестивалю, то про це теж варто було б подумати. Бо ж насправді у нас бджолярів в районі дуже багато. Є і спілка пасічників. Але зараз нам головне — перемогти, а тоді вже можна й говорити про фестивалі.
— Що б ви побажали українцям?
— Найперше — підтримувати ЗСУ, наближати перемогу і дочекатися миру. А ще бажаємо всім бути здоровими, веселими, вживати мед і пам’ятати: чим би ви не займалися — робіть це наполегливо й з любов’ю. А ще щоранку пийте склянку води з медом, бо це заряд енергії, це бадьорість і ваш імунітет.
Медових справ майстри
Розмова наша добігла кінця. Подружжя поспішало на пасіку, бо ж поки погода, треба встигнути переробити чимало роботи. Мимоволі подумалося: працю пасічників можна порівняти з самими бджолами. Вони однаково працьовиті та наполегливі. А таким все повертається сторицею. Кажуть, бджільництво засноване на трьох китах: працьовитості, відповідальності та терпінні. Тож хай все вдається майстрам медової справи, хай примножуються їхні здобутки, а цілющий продукт стане на захист українців. Дякую за смачний мед!
