Попри війну, первомайські підприємці шукають можливості. Багато й тих, хто наважується відкрити нову справу. Серед них — Світлана Безух, колишня військовослужбовиця. Наша землячка взялася за розвиток батярської культури у Первомайську. Журналістка попросила поділитися Світлану своїм досвідом та пояснити, хто такі батяри, чим цікаві і чому саме ця культура так її зацікавила.
Цікаву тенденцію можна прослідкувати у Первомайську: підприємці не просто відкривають кав’ярні, салони чи магазини задля заробітку. Тепер їхня діяльність більше схожа на розвиток культури. Кожен намагається знайти щось цікаве, що зробить його справу особливою. Днями, шукаючи, де можна попити кави, я в прямому сенсі слова зіштовхнулася з субкультурою батярів. І це не десь у Львові, а у нас, в Первомайську.
«Батяр» у Первомайську
Хто такі батяри?
Батяр — це людина, яка стоїть на межі української і польської культур, побутового міфу та реальності від середини ХІХ століття до середини ХХ-го. Батяри – це свого роду дрібні бешкетники, такі собі хулігани, які вели альтернативний спосіб життя. Мали свій кодекс поведінки, стиль одягу, свій жаргон та зневажливо ставилися до загальноприйнятих норм. Десь могли розбити шибку, або за пивом не поділити дівчину, але попри це вони воювали зі злодіями і навіть могли затлумити їх та вигнати зі свого району. Отже, спочатку (у першій половині XIX століття) батяри були хуліганами, гульвісами і кишеньковими злодіями. Згодом вони перестали красти і бешкетувати, натомість всіляко почали висміювати «стару кряку» Австро-Угорську імперію.
Багато легенд про батярів на Львівщині, де вони гуртувалися навколо пабів при місцевих пивоварнях. Сьогодні батяри знову у моді. Їхні пісні отримують нове життя завдяки відомим музикантам, а унікальні жаргонні словечка користуються популярністю серед львів'ян.
«Батяр» у Первомайську, на Одеській
Як батяри опинилися у Первомайську?
Світлана Безух — господиня закладу «Батяр», закохана у львівську культуру. Часто буваючи там разом зі своєю родиною, звернула увагу на цю субкультуру. Коли замислилася про відкриття власної справи, подумала: а чом би не познайомити первомайців з цим напрямком? Знайшла прихильників батяр у Львові, зав’язала з ними знайомство — і ось тепер батяри у Первомайську.
Інтер’єр у первомайському батярському закладі вирізняється простою і оригінальністю. Тут столи та стільці ручної роботи і під дерево. На стінах — світлини батярів та український прапор. А під стелею висять кашкети, як атрибут приналежності до батярського братства. Господарі все робили своїми руками. Тепер намагаються культивувати цей напрямок і діляться з городянами своїми напрацюваннями. Світлана розповідає відвідувачам про батяр та заохочує їх певними пропозиціями. Для прикладу, хто прийде до закладу у кашкеті, той матиме в дарунок щось із запропонованого меню, для прикладу, келих пива. Є і для студентів пропозиції — безкоштовний чай. А першого травня, у День батяра, Світлана планує провести тематичну вечірку.
Світлана Безух на робочому місці
— Дуже хочеться, — ділиться Світлана, — аби первомайці проводили своє дозвілля змістовно. Тому, відкриваючи свій заклад, ми орієнтувалися на розвиток саме культурних явищ. Вирішили первомайців познайомити зі львівськими батярами. До речі, люди, коли заходять, то перше, чим цікавляться: хто такі батяри? А ось вечірка допоможе нам поринути у настрій, побут та стилістику цього напрямку. Я заприятелювала з одним із львівських прихильників батяр, який має офіційний статус батяра і розвиває цей напрямок у себе. Він обіцяв допомогти, щоб наші люди глибше дізналися про цю культуру.
Що готують у закладі?
У закладі готують каву, хотдоги, бургери, смажені страви та подають пиво. На кухні працює Світлана поки сама. Людей небагато, то вправляється.
— Ми лише розпочали свою діяльність, то людей поки небагато. Наразі працюємо собі у збиток, але сподіваємося, що саме весняно-літній сезон нам додасть відвідувачів. Що ми пропонуємо? Окрім кави та пивних напоїв, ми пропонуємо ще й домашні страви: це і вареники, і пельмені, ручного ліплення, домашні засолені помідори та огірки, картоплю з салом. Словом, намагаємося бути не схожими на інших, і, думаю, в цьому наша фішка, — наголошує моя співрозмовниця.
— А ви не боялися у цей час відкривати власну справу? — цікавлюся.
— Ми довго вагалися щодо відкриття власної справи, бо ж час непростий. Та зважилися взяти приміщення в оренду, а потім стали думати: а що ж такого цікавого можна запропонувати нашим містянам. Думали про кав’ярню, але уже сьогодні таких закладів по місту немало. Тоді стали думати: а якщо це буде пивний заклад, але не просто попити пива, а зі змістом, і так, щоб можна було провести час. Ось так і відкрилися: оформили ФОП, сплачуємо податки і працюємо. Сама я за фахом товарознавець — експерт митної справи. Свого часу була військовослужбовицею. Тепер — підприємиця.
— Чи не планували покинути Україну через війну?
— Ні, у нас навіть і в думках такого не було. Хіба що в перші дні переїхали з Коротченка на Фрегат до мами, і там прожили півтора місяця. А коли уже стан стабілізувався, то ми знову повернулися додому і займаємося розвитком своєї справи. Потихеньку починають надходити замовлення. Ось нещодавно проводили у нас день народження для десятирічного хлопчика. То у нас ціла футбольна команда була. Загалом, дуже хочеться, щоб у нас тут відбувалися і різнохарактерні зустрічі. Це можуть бути і студентські засідання, і просто люди, об’єднані спільними інтересами. Ми будемо раді бачити усіх. А працюємо ми щодня, з 9.00 до 21.00.
Кажуть, суть батярської душі в трьох компонентах: «Любити рідне місто, любити жінок і любити жартувати». Віриться, що і у нас приживеться ця культура — любити й цінувати рідний край стане невід’ємною часткою наших містян.
Ця історія невеличкого бізнесу — яскравий приклад того, як можна розпочати власну справу навіть під час війни та повітряних тривог. Головне — шукати можливості, вперто працювати та не зупинятись. А це українці вміють добре. А поки дякую тим, хто не боїться в цей час відкривати власну справу й на місцевому рівні займається розвитком економіки й культури.
