Понад 15 людей з різних сфер взяли участь у круглому столі, де обговорювали розвиток Первомайська в контексті трансформації українського культурного поля. Рекреаційний туризм як локомотив розвитку міста, гідне вшанування загиблих героїв, кулінарні фестивалі, створення реабілітаційних центрів — про це говорили активісти, журналісти та представники влади.
Організатором круглого столу виступила редакція Гард.City.
Зміст матеріалу — активний, при натисканні на рядок, який вас зацікавив, ви перейдете на потрібний розділ.
- Яка тема круглого столу та що таке візія?
- Чому про культуру?
- Хто був присутнім?
- Головне, про що говорили, тези
- Говорять учасники круглого столу: пряма мова
- Пропозиції як підсумок круглого столу
Яка тема круглого столу?
«Візія-2024»: розвиток Первомайська в контексті зміни епох, перейменування, трансформації українського культурного поля.
Що таке візія?
Візія — це бажана картина можливого майбутнього, тобто, як має виглядати Первомайськ в майбутньому. Візія служить основою для формування стратегічних цілей розвитку міста, опосередковано визначає вибір напрямів розвитку і компонентних цілей та визначає відбір програм з проєктами та заходами по досягненню цих цілей.
Чому про культуру?
Культура завжди була і лишається джерелом життєвої сили. І сьогодні в цей воєнний час вона здатна об’єднувати і віднаходити сенси. Окрім того, культура — це економіка. Це створення робочих місць і формування спеціалізованих ринків. Це перетворення креативних ідей у затребуваний суспільством продукт та, як наслідок, в економічний капітал. Це, врешті, експорт культурного контенту і значний внесок в туристичну індустрію. Культура — це про незалежність, а її розвиток сприяє зростанню міста. Саме тому культура та її підтримка сьогодні є стратегічно важливою.
Хто був присутнім?
- Марина Валюкова — начальниця пресслужби Первомайського виконкому.
- Дарія Бондар — організаторка культурно-дозвіллєвої діяльності Центру культури імені Зарницької.
- Ігор Головатенко — керівник КЗ «Центр культури імені Зарницької».
- Олена Красіна — директорка Первомайського музею.
- Олександр Висоцький — режисер «Ше.Fest», організатор фестивалю Миколи Вінграновського.
- Ірина Тихончик — наукова співробітниця Первомайського краєзнавчого музею.
- Ігор Швець — викладач Первомайського ННІ НУК ім. адмірала Макарова.
- Сергій Доценко — директор Первомайського ННІ НУК ім. адмірала Макарова.
- Ірина Відмиш — освітянка, активістка.
- Сергій Шевченко — медик, краєзнавець.
- Наталія Бившева — активістка, ВПО.
- Богдан Шелякін — студент Первомайського ННІ НУК ім. адмірала Макарова.
- Ольга Мурза — підприємиця, волонтерка.
- Ольга Островська — бібліотекарка, освітянка.
- Володимир Войтенко — підприємець, краєзнавець, радник міського голови з питань туризму на громадських засадах.
- Галина Давидова — головна редакторка Гард City.
- Олександр Гурський — журналіст.
- Наталія Клименко — журналістка-медіаторка.
Головне, про що говорили
Говорили про нову епоху та світову глобалізацію, про економіку міста та особливості трансформації культурного поля на зламі епох, про вшанування пам’яті героїв сучасної війни та виховання населення; про інвестиційну привабливість регіону та розвиток туристичної інфраструктури; про локальний крафтовий бізнес та турбулентність змін; про зв’язки влади з громадою та про стратегічний план, вибудований у спільному тандемі влади з громадою.
Тези круглого столу
- У кожній проблемі треба бачити можливості. Деколонізація та перейменування, військовий час та післявоєнна відбудова — це шанс для міста перезавантажитись і з новим ім'ям почати нове життя.
- В інформаційну епоху місто повинно стати брендом, з визначеною метою існування, місією, баченням майбутнього і зрозумілим планом дій, гаслом, логотипом тощо.
- В постіндустріальному світі треба робити ставку не на побудову великих заводів і мільярдні інвестиції, а розбудовувати місто як комфортний безпечний простір можливостей. Головним підприємством міста має бути людина і її маленький сімейний бізнес. Все інше докладеться з часом.
- Локомотивом розвитку міста має бути рекреаційний туризм, подієвий туризм, харчова промисловість і всі супутні бізнеси.
- Для реалізації такої візії треба перетворити громаду на центр туристичної логістики, центр подієвої культури з десятком щорічних якісних фестивалів, актуальних для туристів з усієї України та іноземців.
- Паралельно треба розвивати міську інфраструктуру і створити комфортні умови для підприємців, що хочуть інвестувати в сферу відпочинку та дозвілля. Адже Первомайськ у нинішніх умовах може замінити для багатьох українців тимчасово окуповані південні курорти. Ландшафт цьому сприяє максимально.
- Громада має докласти зусиль для гідного вшанування загиблих героїв і створити достойні умови для реабілітації воїнів, що повертаються з війни. Мережа просторів, де надається психологічна та інша допомога військовим та їхнім родинам має бути розгалуженою і потужною. Цей напрям соціального розвитку громади — це інвестиція майбутнє. Успіх нашої країни і громад напряму залежить від того, як ми поставимося до проблем армії в цілому і кожного воїна зокрема. Громади, які шанують воїнів сьогодні, завтра матимуть і безпеку, і трудові ресурси, і перспективи, а ті, хто пустять процес на самотік, матимуть нестерпне середовище.
- Проблема — це можливість! Можливостей зараз маса, але бачать їх лише ті, хто щиро хоче змін. Для інших війна — це чарівна можливість нічого не робити.
Говорять учасники круглого столу
Приведемо деякі виступи. Звісно, ми змушені їх дещо скоротити — адже круглий стіл тривав 2 години: тема настільки живо зачепила присутніх, що і цього часу було замало.
Олександр Висоцький: «Треба забути про культуру, як декоративний орнамент»
— Ми живемо в епоху турбулентних змін. Культура сьогоднішнього дня — це супердрайвер, це клей суспільства. Нам потрібна прикладна культура як бізнес, як конструкт нашої громади. Сьогодні, в постіндустріальному суспільстві, треба забути про культуру, як декоративний орнамент, який танцює навколо заводів. Заводи зникають, бо їхній час скінчився. Зараз наші проблеми в свідомості. Пора почати говорити з іншої точки зору.
Головне зрозуміти: ми в новому інформаційному суспільстві, епоха заводів пройшла, треба думати про зелений туризм, про простори для молоді, для туристів, для бабусь і дідусів, для митців. Це все можна перелічувати безкінечно, бо сама людина є завод, є фабрика, яку ми шукаємо і навколо неї постійно крутяться мільйони. Якщо ми цю людину зможемо вбудувати в суспільні зв’язки, то достатньо буде 65 тисяч населення, щоб зробити, для прикладу, конкурента обласному центру. Але щоб стати конкурентом, треба хоча б зрозуміти, що ми цього хочемо. Треба розширяти горизонти та дивитися сміливо в майбутнє.
Наведу вам приклади кількох позитивних кейсів. В Ірпіні є проєкт «Чиє ім’я носить моя вулиця». Не так давно вони одну із вулиць перейменували на Вінграновського. Як тільки перейменували, відразу зробили відеоролик і тут же виклали в соцмережі. І так по всім перейменуванням. За три хвилини вони розповідають, чому це зроблено, хто та особа, яку вшанували. Встановлюють таблички, людям буквально розжовують все. Правда ж, це не коштовна штука? Подивіться на Хмельницький, що там зробив мер. Він притягнув у місто двадцять фестивалів! Було місто-базар, а стало місто культури. У Вінниці відкрили туристичний офіс від Департаменту менеджменту та туризму. Чому ми не можемо це зробити? За два роки уже вони зробили шістдесят екскурсій.
Треба створити інституцію туризму, де будуть представники усіх культурних напрямків. Це, як в Празі, де в середмісті є туристичні центри, де тобі безкоштовно дають всю інформацію. Центр туризму має бути в Первомайську! Треба розробити критерії, які спеціалісти мають право проводити екскурсії. Щоб це були дійсно фахівці. Нам не складно зробити курс, щоб людей навчити і навіть допомогти відкрити бізнес. Це ж послуги, через які можна отримувати кошти. Пропоную фестиваль «Південного Бугу», кулінарний фестиваль «Фаршированого перцю», традиційний фестиваль Вінграновського, горіхові фестивалі, Шолом Алейхема. Ми від цього всі матимемо зиск. Треба просто розробити культурний проєкт, бо магнітом є не тільки матеріальна спадщина. Я хотів зробити фестиваль «Богопольських дворів» — щось яскраве, небанальне з зеленими садибами, з національною кухнею.
Всі проблеми і конфлікти — це можливість. Перейменування — це можливість. Яким би не було ім’я міста — це буде нове ім’я. Під нове ім’я треба новий проєкт, нове життя, нове бачення. Це така унікальна можливість скинути все зайве, все непотрібне, освіжити свій світогляд. Тому деколонізація, декомунізація — це супершанс для міста вистрибнути зі старого і стати містом з новим обличчям, новим іміджом та ім’ям. І це історичний шанс для міста, тому треба молитися на перейменування, на зміну епох, на військових, які дають Україні майбутнє. Молитися тому, що сьогодні ми не фронтове місто і ми можемо бути одним із локомотивів відновлення держави через побудову нормального соціуму, в якому першу роль будуть грати якраз комунікації та культура. Бо культура — це база, все інше змінне.
Марина Валюкова: «Влада працює над стратегічним планом, щоб вийти до громади з готовим продуктом»
Марина Валюкова
— Сьогодні місцева влада працює над стратегічним планом доволі активно, але є бюрократичні моменти, від яких ми не втечемо. На жаль, я розумію, що в місті недостатньо розвинене культурне поле, але все, що залежить від влади стосовно саме стратегічного розвитку, це відпрацьовується. Робоча комісія створена і активно працює. Ми співпрацюємо з певними організаціями, які допомагають створити цю стратегію. Це не лише для міста, а й для іноземних партнерів. Ні для кого не є секретом, що зараз дуже багато донорів, які хочуть допомогти не тільки Первомайську, а й усім містам України. У цих же донорів є чимало питань, на які наша команда має давати відповіді.
Тому наша стратегія має один із таких моментів зав’язки на донорах. Наразі стратегія на стадії оновлення. До нас приїздив спікер, який з нами працював в цьому напрямку, але через те, що зустріч переносилася кілька разів, ми провели її в обмеженому колі. А сама робоча група чітко іде по сходинках, щоб видати стратегію і щоб потім вийти з готовим продуктом до громади.
Влада готова до комунікації. Якби ми не були зацікавлені у взаєморозумінні, то мене б тут не було. Я передам своєму керівництву.
Галина Давидова: «Комунікація з громадою владою провалена»
Олександр Висоцький та Галина Давидова
— Для початку ділюся гарною новиною. Гард.City уже отримав офіційну реєстрацію як медіа у Нацраді з питань радіо та телебачення. Зараз працюємо з нашими київськими колегами в спільному проєкті «Медіація громад». Звісно, якби тема нам не була близькою, то ми б за нього не взялися. Однак нам цікаво налагодити співпрацю. Поясню чому. Ось днями з’явилося від пресслужби виконкому повідомлення, що управління культури взяло участь у прибираннях. Дуже гарно прибирали, це без сумніву.
Однак я принциповий противник таких прибирань, бо управління має займатися саме тим, про що ми сьогодні говоримо — своїми посадовими обов’язками. Якщо ми не будемо нехай маленькими кроками, нехай поступово виховувати своїх громадян, то життя наше все більше буде нагадувати пацючині перегони. Кожен рік громадяни будуть смітити, а управління культури замість того, щоб вести вперед до більш високої культури, буде вигрібати сміття.
Я зараз привела управління культури як приклад, в жодному разі не хочу нівелювати їхню роботу. Для мене принципово: освіта має займатися освітою, медики — медициною, а культура — культурою. А всі містяни мають не смітити і любити своє місто. А для того, щоб вони не смітили і любили, їх треба привчати, виховувати і прививати культуру. Щоб наше місто більше ніколи не називали «первоняйськом». Це основний принцип, до чого ми маємо йти, і для цього ми маємо налагодити співпрацю.
Зараз, у зв’язку з повномасштабним вторгненням, склалася така ситуація, коли всі заходи у нас в місті проходять десь там, а населення — десь тут. Влада аргументує ситуацію заходами безпеки. Тобто, всі культурні, спортивні заходи — «таємні». Навіть нам, журналістам, важко здобути інформацію, де що відбувається. Невже аж настільки наша міська влада не довіряє ППО? Для безпеки є чітко відпрацьовані державними структурами алгоритми: прозвучав сигнал тривоги — піднялися і пішли в укриття.
Я би дуже хотіла, щоб врешті налагодилася співпраця між владою і громадою. Людей потрібно привчати до культури, щоб танцюристи не танцювали лише для мам та бабусь, щоб співаки не співали зі сцени виключно для своїх рідних, щоб якомога більший загал був долучений до культури, щоб культура не відгороджувалася від основної маси населення, щоб наші підлітки йшли на концерти, а не сиділи під АТБ. Зараз міська влада повністю відгородилася від містян, вибачте, але це правда, причому залізобетонною стіною.
Про основні заходи журналісти дізнаються лише із розпоряджень міського голови, які друкуються на міському сайті. Це ненормально. Великі міста, такі як Одеса, Миколаїв, Дніпро, які піддаються обстрілам, повідомляють про заходи, про культурні ініціативи, гуртують громади, а в Первомайську — мертва тиша. Так не можна! Наш інформаційний простір провалено. У нас буде втрачене покоління, яке не звикло ходити на заходи, бо зараз ходять одні і ті ж, і я їх усіх знаю в обличчя. Що ми залишимо нашим дітям і онукам?
Не можна відгороджуватися так сильно від суспільства. Треба не боятися брати на себе відповідальність. Всі ми по-різному ставимося одне до одного. Комусь я не подобаюся в профіль, а хтось мені не подобається анфас. Однак, щоб співпрацювати, ми не повинні любити одне одного, а лише включати здоровий глузд. Треба забути про симпатії та антипатії і працювати на майбутнє. Влада багато робить, але інформація закрита.
Ми маємо пам’ятати про людський потенціал. У нас багато талановитих людей. І якщо ми говоримо про візію, то хочу, щоб у Первомайську був не один традиційний фестиваль Вінграновського, а щоби кожен рік, кожен сезон у Первомайську проводився якийсь фестиваль. У нас круті ковалі, вишивальниці, художники. Туристів можна запрошувати не лише на матеріальні речі, а саме під людей, на фестивалі. І якщо ми хочемо бути туристичним містом, то без таких заходів ми не маємо перспективи.
Ірина Відмиш: «Треба дати молоді можливість самореалізуватися»
Ірина Відмиш та Володимир Войтенко
— Мене теж турбує майбутнє нашої молоді. Треба давати можливість ще зі шкільної парти їм проявлятися, аби вони не боялися розкриватися і формувати свою думку з маленького. Робити відкриті мікрофони та інші заходи. Треба, щоб людина вчилася себе презентувати, щоб не було страху. Треба її вмотивовувати. Це важливо, бо виходить, що лише палять цигарки, занурюються в себе — і все. Треба в умовах сьогодення просувати молоді таланти, аби майбутнє було.
Дарина Бондар: «Молодь — це неймовірний рушійний потенціал для влади»
Наталія Клименко та Дарина Бондар
— Я працюю тут нещодавно, і мені стало цікаво, чому немає роботи з молоддю. Якраз я цим зараз і займаюся, принаймні, намагаюся активно проаналізувати всю ситуацію, яка є. І ось якраз відкриті мікрофони, стендапи — це те, до чого йдемо. Одне із основних направлень — це створення міської молодіжної ради. Хочеться створити творчий хаб для молоді. Бо молодь — це неймовірний рушійний потенціал для влади. Ще маю мрію створити молодіжне телебачення. Я за освітою медійниця і дуже добре розумію, що це просто необхідно в наш час. Ось говорили про туризм.
Для прикладу, коли людина їде в якесь місто, то їй хочеться розуміти, що можна побачити, куди піти. У нас такого не має, на жаль. Я сама з туристичного містечка Очакова, мала там плани зробити молодіжне телебачення, але через війну не встигла. Тепер тут хочеться зробити ютуб-канал саме міста, де буде підбірка місць, куди можна сходити в Первомайську. Щоб людина побачила до того, як приїде сюди, але не очима старшого покоління, а очима молоді. Думаю, що це буде цікавий варіант для молоді.
Богдан Шелякін: «Хочеться, щоб нас почули»
Богдан Шелякін
— Я досить активно беру участь у різноманітних заходах, але хочу сказати, що дізнатися про них дуже важко. Думаю, що це через заборону анонсування. До речі, саме на заходах я познайомився з багатьма творчими людьми, але це мій досвід. Тож хочеться, щоб нас почули. А нам зручно брати інформацію через телеграм-канали, інстаграм.
Володимир Войтенко: «Багато чого проводиться для галочки»
Володимир Войтенко та Ольга Мурза
— Хочу наголосити, що я радник міського голови на безоплатній основі, тож це дає мені право бути вільним. Я спостерігаю за роботою міської влади, буваю у владних кабінетах, розумію, що вони сильно завантажені. Останній раз ми збирали раду по розвитку туризму. Було залучено багато людей зацікавлених, але все це — в кабінеті. Тому було прийняте рішення виїхати. Продемонструвати свої історичні принади можемо через туризм.
Це механізм того, щоб залучати людей до всього того, про що ми говоримо. Хочеться, щоб люди долучалися до історії через екскурсії. Бо у владі багато що проводиться для галочки, тому потрібно частіше виходити з кабінетів і бачити на власні очі всі принади нашого краю. А потім за допомогою ЗМІ та реклами доносити людям. Треба, щоб перші особи міста теж долучалися до популяризації рідного краю. Люди на це будуть реагувати. Тоді і буде розвиток туристичної інфраструктури.
Ірина Тихончик: «Мені болить, як влада ставиться до сімей загиблих»
Олена Красіна, Ігор Головатенко та Ірина Тихончик
— Мені болить, як влада ставиться до сімей загиблих, до пам’яті воїнів, які поклали своє життя за незалежність. Хочу сказати про військових, які приходять з війни психологічно та фізично скалічені. Для них практично в місті нічого немає. А між тим, вони повинні лікуватися природою. Треба вивчити, яка у нас є база. Для прикладу, у нас є Грушівка, Чаусове, у нас є підприємці. Думаю, що вони можуть допомогти з приміщенням, де хлопці могли б відновлюватися. І наші воїни дадуть найкращу рекламу на всю Україну, бо це наші герої, яких треба шанувати та цінувати й віддавати їм належне, а не тільки думати про поділ землі чи ремонт доріг.
Треба справжні дії. Треба думати про місця захоронення, про алею Слави. Це питання увічнення пам’яті, і якщо ми не продемонструємо свою пам'ять, то ми будемо вічно у війні. Треба скористатися унікальністю нашої природи і використати наш природний потенціал. А хвилина пам’яті? Чому у нас місто не зупиняється о 9.00 і не віддає почесті? Чому ніхто не повідомляє, коли ховають бійців і не пропонують громаді зробити живий коридор? Багато міст і громад відкриті, щоб ділитися досвідом.
Приклад міста Ірпінь, коли везуть героя, вони відкривають вікно виставляють гучномовець і кажуть: «Місто, зупинися, герой повернувся «на щиті». І всі, хто йдуть через площу, зупиняються. Не просто оголосити, а зупинити людей. Це виховання нашого підростаючого покоління. Чому в інших містах це практикується, а у нас немає? У нас люди не відчувають, що іде війна, а все задає тон влада. Треба обмінюватися досвідом, ідеї є на поверхні. Головне — було б бажання.
Олена Красіна: «Треба піднімати питання про створення реабілітаційних центрів»
— Я вважаю, що уже сьогодні, навіть вчора, в нашому місті мав би бути створений реабілітаційний центр, тому що всі, хто повернеться з війни, а вони повернуться з перемогою, будуть психічно травмовані. І ці люди всі потребуватимуть психологічної допомоги. Вони всі прийдуть залежними від адреналіну. І це, на жаль, реальні речі, які відбуваються. І вони будуть шукати адреналіну в будь-якій формі.
Тому для того, щоб ці люди соціалізувалися, їх потрібно реабілітувати. І це треба було робити ще вчора. Сьогодні ані держава, ані місцева влада нічого не роблять для того, щоб вирішити це надскладне питання. Тому що там інша реальність. Треба піднімати питання про створення реабілітаційних центрів, де буть фахівці та психологи, які зуміють дати раду.
Ольга Мурза: «Молодь хоче, щоб її чули»
— Останнім часом ми («Пивниця на Толстого» — ред.) стали своєрідним культурним молодіжним хабом. До нас багато приходить молоді. Вони тут знаходять собі місце, де можна поспілкуватися, поспівати і просто провести культурно час. Я скажу із досвіду: зараз молодь хоче, щоб її чули. Вони приходять, співають, виконують авторські пісні. Чому вони не ідуть до влади, а ідуть до нас? Напевне, тому що вони відчувають прірву. І це глобальне питання. Людей відучили ходити до влади.
Пропозиції як підсумок круглого столу
- Дарина Бондар: «Молодіжна рада, молодіжне ТВ, фестивалі».
- Олена Красіна: «Створення реабілітаційного центру з психологічною допомогою».
- Ігор Головатенко: «Я за зручність, доступність і відкритість. А при формуванні фестивалю має бути розпорядчий, нарадчий та виконавчий органи. Я за те, щоб усе ця справа продовжувалася, за те, щоб молодих більше відлучати від інтернету і занурювати в культурні процеси. Я за те, щоб працювати і спонукати мешканців до цього».
- Ірина Тихончик: «Увага, вдячність, повага тим, завдяки кому ми сьогодні живемо і маємо можливості».
- Наталія Бившева: «Я за реабілітаційний центр для воїнів. І такий центр потрібний і для родин, які втратили своїх рідних на війні. А ще маю пропозицію щодо створення ради фрегатівського озера».
Олена Красіна, Сергій Шевченко та Володимир Войтенко
- Сергій Шевченко: «Об’єднання громадян та їхнє виховання, бо одні приходять працювати, а інші — відпочивати. Має бути мистецький арсенал, наприклад, на базі пивзаводу, але там питання приватної власності».
- Марина Валюкова: «Дякую за запрошення. Рада була всіх вас почути і сподіваюся на співпрацю».
- Ірина Відмиш: «Зважаючи на релігійні війни, я виступаю за гуманність. Хочу, щоб ми запровадили європейський досвід і становили в місті капличку Добра, де могли б усі молитися».
- Володимир Войтенко: «Щоб ми в такому ж складі виїхали на нашу природу, побачили на власні очі весь наш ресурс. Якщо ми побачимо, то знатимемо, чи можна робити реабілітаційний центр».
- Богдан Шелякін: «Хотів би, щоб звернули увагу на питання збереження природи, яка зараз страждає і через війну, і через людську недбалість. Збереження земельних ресурсів, бо їх стає все менше».
Ігор Швець
- Ігор Швець: «Я чекав урбаністів, архітекторів, художників, культурологів. Але почув візію від Висоцького і дякую йому за це. На перспективу Первомайськ має стати культурно-етнографічним мистецьким містом».
- Ольга Мурза: «Бізнес — це не просто заробляння грошей. Це — робити щось гарне і добре, тому я дуже хочу, щоб у нас був туристичний центр, щоб сюди приїздили туристи. А ми всіх нагодуємо та пригостимо смачним пивом. Мрію, щоб у нас у «Пивниці» були маленькі екскурсії та дегустації, бо це теж частина туристичного життя. Ми завжди відкриті і до нас можуть приходити всі, хто мають бажання і поспілкуватися, і щось показати. Ми є. І буде дуже приємно, коли і влада і громада разом формуватимуть суспільну думку».
Ольга Островська, Олександр Висоцький та Ольга Мурза
- Ольга Островська: «Мені дуже важливе об’єднання влади, культури та освіти. Щоб було свідоме ставлення до всього, щоб люди викинули сміття із голови і, звісно, почистили реальне сміття. Бо має бути очищення. Дуже хочу, щоб культура була рушійною силою у збереженні традицій нашого фольклору. Щоб просувалися фестивалі і дуже прошу підняти рейтинг бібліотек, бо читання допомагає мислити».
- Олександр Висоцький: «Хочу, щоб наступна зустріч обов’язково відбулася. Щоб були планові зустрічі. А ще проєктна діяльність має стати базовою. Треба вчитися володіти мистецтвом планування, навчити людей поняттям бюджет, ресурс, закон. Просто мріяти мало, треба візію викласти так, щоб її можна було зреалізувати. Вона має бути вперта та ґрунтовна. І нам потрібно подаватися на гранти. Цим треба займатися лідерам громад та активістам».
- Галина Давидова: «Ми проводили експрес-опитування, запитували у громади, що таке круглі столи. То один із коментарів був таким: «Зібралися, поговорили і нічого не вирішили». Я з цим коментарем абсолютно не згодна. Адже спочатку — було слово. Народиться ідея, буде далі рух. Я за співпрацю, за об’єктивну критику. Критик — це не ворог. Хочу, щоб міська влада не шукала ворогів там, де їх немає, і хочу анонсувати наступну нашу зустріч у травні. Будемо говорити про перейменування».
