Буває, що потрібно продати квартиру або винайняти житло. І тобі здається, що все так просто: подав або прочитав оголошення, зателефонував адресату — і вже питання своє вирішив. Буває й так. А буває — не пощастить. Журналістці трапилася нагода один день побувати серед рієлторів компанії «Імперія» і спробувати вникнути в суть роботи фахівців, які не покладаються на удачу, а звикли все перевіряти.
Коли домовлялися про матеріал у форматі «Робочий день із фахівцем», директорка Ірина Григорук запитала мене: чи не побоюся темпу їхньої роботи. Мені, журналістці зі стажем, день якої складається з не одного десятка комунікацій та різного роду активностей, і в голову не могло прийти, наскільки насиченим на події може видатися один день рієлторської роботи. Та про все по-порядку.
Ірина Григорук
Дівчата-рієлторки планували день та вели перемовини
До офісу компанії «Імперія» я потрапила з самого ранку, о 9.00 — і відразу у гущу подій. Офіс-менеджерка Оксана уже працювала за комп’ютером, оформляла документи та надавала консультації. Поруч директорка Ірина відповідала на телефонні дзвінки. Дівчата-рієлторки планували свій день та вели перемовини у справах. Тут же починали заходити клієнти, причому з найрізноманітнішими запитаннями — від ксероксу та роздруківки документів до укладання угод та контрактів. Перша серйозна угода уже о 9.30 за програмою «єОселя». Це програма кредитування осель під три відсотки для військовослужбовців, освітян, медичних та наукових працівників. Наразі військовослужбовиця скористалася цією програмою і мені пощастило побачити процедуру угоди на власні очі. Покупці, продавці, рієлтори, нотаріус, перевірка документів, укладання угоди та передача грошей. І це лише частина активностей, яка супроводжувала процес. Тож можна уявити серйозність та відповідальність усього дійства.
«Питання вирішене, клієнти задоволені, а ми виконали своє завдання»
— Це одна із дуже непростих процедур, — коментує Ірина. — Вона потребує граничної уваги та безпомилковості, бо навіть найнезначніша погрішність може зірвати угоди. Тут дуже багато різноманітних нюансів. Має бути високою оцінка майна. Чим вищою вона буде, тим меншими будуть виплати для нашої клієнтки. А це, повірте, непросто. Така угода дуже ретельна. Нам потрібно задовольнити потреби і продавців, і покупця. Над нею ми працювали з січня 2024 року, починаючи від вирішення питань спадковості до отримання різного роду довідок. Нарешті все склалося: можливості покупця та готовність продавця. Хоча, чесно скажу вам, угода могла би зірватися. Не буду називати причини, але ризики були великими. Головне, що все вдалося, звісно, що тут уже спрацювали особисті контакти. Врешті-решт питання вирішене, клієнти задоволені, а ми виконали своє завдання.
Запитую у дівчини, яка придбала майно в іпотеку, чи важко було знайти квартиру, визначитися з вибором та зважитися на кредитування. Усміхаючись, відповідає: «Зовсім неважко, бо усім цим займалися фахівці. Я лише прийшла і повідомила про своє рішення. І ось я уже практично з квартирою, за що щиро вдячна Ірині Михайлівні».
Тільки покинули офіс клієнти за програмою «єОселя», як на порозі новий. Знайомлюся. Павло шукає квартиру в оренду і рієлтори уже запропонували йому варіант. По обіді треба буде поїхати подивитися на житло.
Відвідувачі агентства нерухомості
Павло разом з родиною пережив окупацію на Херсонщині
Знайомлюся з Павлом. Він староста села ХХХ (з міркувань безпеки ми не публікуємо назву населеного пункту — ред.), що на Херсонщині. Село і досі в окупації. Цікавлюся, як вдається здійснювати свої повноваження.
— Скрізь є свої люди, — говорить Павло, — тож на особистих контактах продовжую працювати. Наших там чимало.
— А як же ворог? — цікавлюся далі.
— Ворог про це, звісно, не знає.
Павло разом із родиною пережив окупацію, допомагав нашим військовим, а коли стало нестерпно, довелося тікати. Вдалося виїхати до Німеччини, а уже звідти повернувся в Україну.
— Час, проведений в окупації, — пригадує Павло, — що страшний сон. Постійний пресинг, залякування, знущання в катівнях. Ті, хто там побував, розповідали, що там нелюдські умови та страшні тортури. Село і досі в окупації.
Павло мріє про повернення, бо ж там усе життя. Поки живе з родиною в Первомайську і наразі шукає квартиру.
До речі, у Первомайську, оренда однокімнатної квартири обходиться людям від трьох до семи тисяч гривень.
Оксана, офіс-менеджерка
Цікавлюся, що краще: орендувати чи купувати житло?
Фахівці радять купувати, бо це значно вигідніше. І навіть якщо не вистачає коштів, то можна зробити розстрочку платежу через нотаріуса. Ірина розповідає історію дівчини-переселенки, яка п’ять разів змінювала місце проживання. Все це робила самотужки, з двома дітьми на руках, бо чоловік — на фронті. Витратила купу грошей, а потім зважилася на розстрочку. Тепер із власним житлом і про свої квартирні поневіряння згадує, як про страшний сон.
Тож веду розмову з Павлом. До офісу якраз заходять волонтери. Це наш бойовий волонтер Сергій Тарасов. Вітаємося, бо давно не бачилися. Сергій привіз сітки, які Ірина відправляє нашим бійцям. До речі, моє перше знайомство з Іриною відбулося, як з волонтеркою. Вона і досі в мене в телефоні записана «Ірина-волонтерка». Доля нас звела ще на початку повномасштабного вторгнення. А рік тому я уже дізналася, що вона керує агенцією нерухомості.
«Ми сьогодні універсальні солдати, як в сфері нерухомості, так і в документації»
Тепер дізнаюся, що в цю професію Ірина прийшла випадково майже два десятки років тому. На той час збиралася ліквідовувати свій ФОП, але друзі вмовили не робити цього. Запропонували піти в рієлтори.
— Що це за робота, я і гадки не мала, — щиро зізнається Ірина, — та вирішила таки спробувати. І, як не дивно, у мне все вийшло. Звісно, не відразу. Лише через два місяці своєї діяльності в цій сфері я змогла укласти свою першу угоду. А далі все вийшло само-собою. Мені стало цікаво. І так поступово я напрацювала свою клієнтську базу. Коло розширювалося — і мені уже стало тісно. Тоді я і замислилася над створенням власної агенції. Ось так і з’явилася «Імперія». Сьогодні ми займаємося багатьма питаннями: допомагаємо людям не лише купувати, продавати, винаймати житло в оренду, а й вирішуємо питання з документами. Як то кажуть, документи під ключ. У когось немає реєстру, хтось не оформив забудови — ми намагаємося допомогти в цьому. Стареньким ми часто цю процедуру робим просто безкоштовно. Словом, ми сьогодні універсальні солдати, як в сфері нерухомості, так і в документації.
Здавалося б, дощовий день, холодна погода…
Поки розмовляємо, до офісу знову заходять нові люди. Тепер уже з питанням оренди офісних приміщень. Первомайчанка відкриває інтернет-магазин б’юті-індустрії, але для зручності клієнтів підшуковує офіс. Звернулася по допомогу в агенцію нерухомості. І ось ми разом уже оглядаємо приміщення. Клієнтка просить, щоб це був центр міста і зручна локація. Оглядаємо кілька офісних кімнат. Жінка задоволена пропозиціями і найближчими днями має ухвалити рішення. А ми тим часом знову направляємося до офісу. Тут життя бурлить. Здавалося б, дощовий день, холодна погода. Та, як з’ясувалося, це не перепона для тих, хто вирішує нагальні питання з житлом.
«Ніхто не ховається від труднощів і кожна готова прийти на допомогу іншому»
— Це ще не показник, — сміється Ірина, — бувають дні, коли щохвилини нам доводиться приймати людей. Сьогодні десь на відсотків тридцять ми завантажені. Але мої дівчатка завжди напоготові. Вони великі професіонали своєї справи і я горджуся ними. Пишаюся тим, що всі, попри важкий стан в країні, продовжують виконувати свої функції. Ніхто не ховається від труднощів і кожна готова прийти на допомогу іншому.
Поки спілкуємося, заходить дідусь. Йому потрібно продати квартиру. Дівчата розпитують про все, оглядають документи — і призначають час для огляду житла. Цим в офісі займаються рієлторки. Їх декілька. Юлія не так давно прийшла в компанію, лише другий рік тут. Сама з Кіровоградщини й за фахом юристка. Має власний досвід придбання житла і не дуже позитивний досвід спілкування з іншою рієлторською компанією. В агентство нерухомості потрапила випадково. Зайшла тут зробити ксерокс. Розговорилася з дівчатами, з’ясувалося, що землячки. Так слово за слово і роззнайомилися. Згодом отримала пропозицію попрацювати. Робота Юлії потрібна була, бо ж чоловік після поранення і комісований, а ще маленька дитина. Зваживши всі за і проти, зголосилася — і тепер не жалкує.
Юлія Нагога
«Є наші офісні феї, які завжди приходять на допомогу»
Спілкуюся з Юлією Нагогою, рієлторкою.
— Рієлторського досвіду у мене не було, але з людьми комунікувала по роботі раніше, — розповідає Юлія. — Пройшла співбесіду і приглянулася Ірині Михайлівні. Тепер тут. Для мене ця робота, в першу чергу, — це свобода. Я не прив’язана до офісу. І це дає можливість вільно розпоряджатися своїм часом. Сім’я, дитина, рієлторство — це все можна поєднувати дуже легко. Я пробувала себе в іншій сфері. Не зайшло. Тут мені комфортно. Мінус лише в одному: іноді бувають важкі клієнти. Але є наші офісні феї, які завжди приходять на допомогу. Плюс до всього я маю наставницю Олену, яка має більший досвід в цій роботі, тож по консультацію та за навчанням — до неї. До речі, вона сьогодні за сімейними обставинами знаходиться за кордоном, але це їй не заважає працювати разом із нами.
Щодо продажу житла під час війни житла. У перші місяці повномасштабного вторгнення на первомайському ринку нерухомості було затишшя. Потім з’явилися переселенці, яким рієлтори підшуковували житло. Великий відсоток орендували.
Цікавлюся у директорки, чи можна поспілкуватися з Оленою. Вона тут же домовляється з нею — і ми організовуємо ЗУМ-конференцію. Поки я спілкуюся, у Ірини нові клієнти з угодою про продаж квартири. Вони починають свою справу, а я тим часом знайомлюся ближче з Оленою. Вона зараз у Латвії, але роботи не полишила: працює на відстані. А допомагає їй її колежанка Юлія.
Олена Кротік ліворуч. За роботоюФото: з особистого архіву Олени Кротік
«Мені сподобався сам ритм роботи і майже вільний графік»
— У професію я прийшла зовсім неочікувано, — говорить Олена Кротік. — Тоді я була в декретній відпустці і через спільних знайомих потрапила на співбесіду до агенції. Мене взяли сюди. Мені сподобався сам ритм роботи і майже вільний графік. Але водночас ти маєш бути весь час на зв’язочку. Перші свої угоди я почала робити після додаткового навчання. Навчалася я в одеських тренерів і саме з ними я зрозуміла, що нерухомість — це моя стихія. Все те, що було раніше, — це економіка та туризм, уже мене не приваблювали, і я тут почала розвиватися. Я тут себе знайшла. Так кажу в Україні, і в Латвії, де зараз перебуваю. Працюю я з 2000 року. Нерухомість на початку війни затихла, але наш офіс не припиняв своєї роботи. Ми активно займалися орендою. Спочатку шукали безкоштовні варіанти і у нас це дуже добре виходило. Влітку уже роботи додалося. Втім, через сімейні обставини і змушена була поїхати до Латвії, але і тут знайшла себе. Пішла працювати в агенство нерухомості і почала надавати консультації нашим українцям. Для них це було важливо. Паралельно я продовжую працювати з офісом «Імперія» і сьогодні у нас думки вийти на міжнародний рівень. Дякувати, я знаходжу підтримку в Ірини Михайлівни. Зараз я над цим активно працюю, навчаюся і усілякими способами намагаюся втілити це в життя. Найближчим часом планую повернутися в Україну. Дуже вдячна своїй колезі Юлії, з якою ми в тандемі працюємо.
Ірина від своїх колег в захопленні. Каже, що їй дуже пощастило з колективом. Всі працездатні, активні і найголовніше: у всіх професійний підхід до вирішення питань.
Знайомство з ще однією рієлторкою
Їдемо оглядати квартиру, яка здається в оренду. Вона в іншому районі міста, тож добираємося на автівці. Ірина сама за кермом. По дорозі підбираємо ще одну рієлторку. Це Анастасія Вольська. У працівниці солідний досвід роботи в агенції. Добре знає ринок нерухомості, володіє чітко усією інформацією і дуже швидко знаходить спільну мову з клієнтами. Ми всі разом оглядаємо помешкання. Тут свої особливості: рієлтор має продемонструвати усі плюси і мінуси житла і тільки після цього укладається угода.
Угоду підписано, всі сторони задоволені. Запитую у Анастасії: а що для неї її робота?
— В першу чергу, — відповідає рієлторка, — це комунікація з людьми. За час своєї діяльності я тут уже як психолог. Можу чітко визначити, що кому потрібно. І коли клієнт мені розповідає, що він хоче, відразу маю кілька варіантів пропозицій. Ось для прикладу. Надійшло замовлення на квартиру: щоб кілька кімнат, щоб була не в самому центрі і щоб перший поверх. Кажу їм: маю для вас пропозицію. Везу до будиночка, де все, як в квартирі, лише не багатоповерхівка. Люди залишилися задоволеними. Тепер там живуть. Знаєте, я дуже люблю свою роботу, бо вона — з людьми.
А ми повертаємося в офіс. Уже далеко пообідня пора. Запитую: «А чи маєте перерву на обід?» Усміхаються, кажуть, що все роблять швидко, щоб нікого не затримувати.
У фойє офісу помічаю ще двох дівчат. Одна з них дружина загиблого захисника України Анатолія Якименка. Вона зайшла до офісу, щоб попросити дівчат підписати петицію про присвоєння Анатолію звання Героя України (посмертно). Якраз напередодні ми з Ярославою телефоном обговорювали цю тему. І тут тобі зустріч наживо. Зав’язалася розмова, однак про це вже в окремому дописі. Домовилися наступного тижня зустрітися. Поки розмовляли, до офісу завітало ще кілька людей. У кожного свої питання, звісно, пов’язані з нерухомістю, завдатками та угодами. Кожного клієнта дівчата агенції зустрічають з усмішкою та готовністю допомогти. Спостерігаючи за їхньою роботою, подумала, що вони всі схожі на бджілок у вулику, які рухаються у різних напрямках, але мають спільну мету і один результат.
Анастасія Вольська
«Нам подобається бігати, знаходити житло, вирішувати проблеми»
Запитую у Ірини, чи не втомлюються? Каже, що вже не уявляє свого життя без цього ритму.
— Нам подобається бігати, знаходити житло, вирішувати проблеми, — відповідає. — Звісно, витрачається чимало нервів, але що робити? Треба ж людям допомагати. Більшість уже знає: прийшов в «Імперію» — маєш результат. Іноді приходять з такими завданнями, які здаються нереальними, але ми шукаємо шляхи вирішення, нам поки це вдається, бо для нас найбільшою цінністю є люди. Я дуже люблю наших людей, і якщо буває таке, що хтось збирається від нас їхати, завжди кажу: «Повертайтеся, ми будемо на вас чекати».
24/7 в повній бойовій готовності
Ось так і сплинув день: в клопотах та турботах, в пошуках розв’язання проблемних питань, в нових і не зовсім нових зустрічах. Під вечір ми просто уже сиділи і гомоніли з дівчатами. Вони для мене тепер не просто рієлтори, скоріше — споріднені душі. Бо у них, як і у нас, журналістів, на першому місці люди та комунікація. Тільки у нас все огорнуте словом, а у них — слово і майно. І я тепер чітко розумію, що ні їм, ні нам не страшні ані інтенсивність робочого дня, ані відсутність робочого графіку. Як кажуть, 24/7 в повній бойовій готовності.
