Мабуть, багато хто з первомайців бачив її: усміхнену жінку, котра на святкових ярмарках у центрі міста пропонує шкіряні вироби ручної роботи. Журналістка Гард.City зустрілася із майстринею Вікторією Курдюмовою на благодійному ярмарку, що був організований Товариством людей з інвалідністю до Дня Незалежності, та розпитала про її життя та улюблену справу. І почула захопливу розповідь про шкіряні сувеніри та українців на Мальті.
«Я дуже люблю свої роботи, багато дарую людям»
Первомайчанка Вікторія Вікторівна Курдюмова регулярно бере участь у виставках майстрів до свят, що відбуваються у місті. Частина коштів із продажу сувенірів спрямовується на підтримку ЗСУ.
— Як називається техніка, у якій ви працюєте?
— Вироби зі шкіри. Хенд-мейд.
— Із чого почалося ваше захоплення та як давно?
— Десь 4 роки тому моя знайома подарувала мені дуже гарні капці зі шкіри. Я кажу: «Це ж так дорого, я не можу прийняти такий подарунок!» А вона: «Та це ж я сама зробила. Спробуйте, у вас вийде». Принесла мені шкіри, я купила дирокол спеціальний, щоби дірочки робити. І стала пробувати. Тепер вона каже, що у мене кращі капці виходять (сміється, — авт.).
Шкіряні капці на ярмарку
Отже, стала робити капці, але ж це так, на любителя: не кожен носить капці взагалі, багато хто босий ходить, а хтось любить, щоб із підбором було. Тоді сестра мені каже: «А ти спробуй із обрізків брелочки якісь робити». Я спочатку подумала: «Які брелочки?» А потім залізла в інтернет, там стільки тем цікавих. І почала робити. Знаходжу якусь картинку, сподобалася — я роздруковую, наклеюю на картон, і роблю таку викрійку.
Бавовнятка
А потім вже крою зі шкіри, пробиваю дірочки спеціальним дирокольчиком. Чоловік зробив спеціальний столик, щоби на ньому можна було пробивати ці дірочки.
Коли бачу, що людина дуже хоче, та не може собі дозволити — беріть, я вам дарую. Якось маленький хлопчик дуже хотів собачку. Мама каже: «Куди, немає за що». Я кажу йому: «Хочеш заробити? Он позбирай папірці там, кинь в урну». Той хлопець як метнувся, як почав збирати, всі папірці повизбирував. Я кажу: «Бачиш? Можна заробити своєю працею, навіть у такому віці». І він ту собачку отримав, потім ще разів п’ять повз проходив і так вдячно мені кивав. Маленький, років п’ять, може шість (посміхається, — авт.)
«Коли була на Мальті, там теж багато дуже дарувала українцям, — продовжує свою розповідь Вікторія. — Цікаво розмовляти з людьми, коли мови різні, а все одно знаходиш спільну мову. Познайомилися із мальтійцями, мальтійками, так цікаво з ними спілкуватися. Намагаються допомогти хоч якось, хоч чимось. Щоразу проявляють свою турботу і увагу, співчуття».
Кардіолог сказав: «Якщо ти звідси не поїдеш, ти не виживеш»
На Мальті уже давно живуть старший син Вікторії із невісткою. Пані Вікторія розповідає, що поїхала на Мальту до дітей у лютому 2023 року. У грудні меншого сина призвали до армії. А перед тим торік хворіла і після того померла її мати. «Мені не можна хвилюватися, я ж інвалід, — каже Вікторія. — Довго трималася. Мама, коли була жива, дуже переймалася, як я це все перенесу. Сестра не могла допомогти, бо важко перехворіла на коронавірус: той дав ускладнення на серце. Я рада, що змогла маму доглянути, вона була під моєю опікою, і мені спокійно на душі, бо я зробила все як слід, що мені дав Бог сили і витримки. Але, коли сина призвали, то вже була остання крапля. У мене був передінфарктний стан, серце просто врознос пішло. Десять днів мене тут кололи, крапали. А потім кардіолог сказав: «Якщо ти звідси не поїдеш, ти не виживеш». Бо за десять днів нічого не покращилось. Мене посадили в Одесі на поїзд до Польщі, а старший син полетів, зустрів мене там, і разом із ним полетіли на Мальту. Дуже важка і складна дорога. Я там лікувалася. Там є лікарі-українці. «Швидка» для українців безкоштовна».
Вікторії допомогла видужати зміна оточення: «Тут був суцільний негатив: сирени виють, без кінця тобі хтось щось розказує. Навіть видалила фейсбук із телефону, щоб не читати, бо все одно падає тобі в очі: там бомбили, там хтось загинув. Усе одно, звісно, я не могла не думати і про сина, і про все».
«Як фашисти, так і рашисти»
Пані Вікторія веде далі. Розповідь стає все цікавішою: бачиш, як повторюється історія, як переплітаються минуле і теперішнє.
— На Мальті є храм величезний, третій в Європі за розміром купола. Присвячений Діві Марії, Матері Божій. У Другу Світову там було повно людей, які ховалися від бомб. На Мальту під час Другої Світової було скинуто сто тисяч тонн бомб. Я взагалі не розумію, як вона залишилася ціла. Тобто там було зруйноване майже все, але... одну авіабомбу скинули на цей храм. Як фашисти, так і рашисти. Бомба пробила купол цей величезний, впала на підлогу, покотилася... і не розірвалася. Отак. Усе-таки Сила є. І там зробили музейчик такий невеличкий, кімнатка така з тою бомбою.
Та сама авівабомба у мальтійському храмі
Ми пішли в туди із українкою, яка живе на Мальті вже років 10. Прийшли, подивилися, і тут раптом вмикається сирена! Слухайте, у мене ноги потерпли, у мене серце зайшлося. Що, вже й сюди добралося? Я ж трохи відвикла була від цього.
Вікторія у мальтійському храмі
Над Первомайськом кілька разів, просто над моїм будинком, пролітали літаки. Хоча я знала, що це наші, я це розуміла, але відчуття були жахливі все одно: вібрація по всьому тілу, а мій котик, бідний, бігав, натикався на все, дуже були налякані. А там, на Мальті, аеропорт недалеко, і літаки летять зовсім близько. Протягом години літаків чотирнадцять злітає і сідає стільки ж. І кожен літак викликав у мене бажання присісти, притиснутися до землі, сховатися. Перший місяць це був просто жах. Розумом я розуміла, а у підсвідомості все одно не було спокою. А потім вже стала роздивлятися, дуже низько ж летять: то — British Airlines, то — Канада, вже роздивилася, які то літаки, і страх дещо минувся.
Мальтійці не кажуть Ukraine, а кажуть «Україна»
— Сиділа, шила там теж ті брелочки, ходила у сквер, — розповідає далі Вікторія. — Брала молоточок, усі свої інструменти, бо я взяла із собою інструменти, шкіру — треба ж там чимось займатися. І от сиділа у сквері, там є столики, лавочки. Брала із собою дощечки, щоби не пошкодити ті столи. Мальтійські дітки там гуляють, прибігають подивитися, що це. До мене підходять, починають говорити, я кажу: «Я не розумію, що ви кажете, not understand, я з України». — «Україна? Вау!»
І починають: «Україна переможе! Вікторія!» — і показують, що переможе. Дехто каже «Слава Україні!» А дехто намагається щось вивчити, питає, як це українською.
Показують, наприклад, на собачку, яка у мене там. Як «собака» українською? Як буде «киця» українською? Як буде «слоник» українською? Слухайте, це настільки було приємно!
Я була зареєстрована як тимчасово переміщена особа, продукти видавали, можна було одяг вибрати для себе, мальтійці дуже щедрі люди в цьому плані. І виплати були, але щось затримувалися. І от мені вже час їхати додому, а виплат немає. А я не хочу у дітей гроші на квиток брати. Мені кажуть: «Треба підійти в Департамент соціальної політики». Я й пішла собі. А я англійською не володію. У кабінеті там сидить чоловік і каже: «Візьміть друга, який розмовляє українською і англійською, і тоді ми зможемо із вами поговорити». І дає візитку. Згодом показую сину візитку, а він каже: «Мамо, в кого ти була?» Я кажу: «А хіба я знаю?» А він каже: «Мамо, то міністр соціальної політики». Щоб ви розуміли. Син подзвонив, він сказав, що приймає у суботу, та в який кабінет приходити. Ми прийшли туди, син поговорив з ним. От так просто можна прийти до міністра в кабінет, ніякої охорони там і близько немає. І через тиждень я вже отримала свої виплати.
Мальтійські хрести. Роботи Вікторії
Я шила там, на Мальті, мальтійські хрести. Один міністру занесла у подарунок. А він питає, скільки треба заплатити за нього. Я кажу: «Це презент. Ви мені допомогли, і це вам подарунок». А він: «Я зробив свою роботу». То він вклонявся: «Дякую, дякую», дуже приємно було».
24 лютого 2023 у столиці Мальти був мітинг на підтримку України
Я прилетіла туди 5 лютого. А 24 лютого 2023 року там був мітинг, присвячений Україні. Зібралося дуже багато українців, дуже багато мальтійців, які підтримують нас. Прийшли мальтійці у вишиванках, щоб ви розуміли. І всі кричать: «Слава Україні!» Ішла ціла процесія. І з Прибалтики, і з Мексики люди були. І всі намагаються нас якось підтримати, поряд із нами йдуть та кричать: «Героям слава! Слава нації! Смерть ворогам!» У мене навіть зараз мороз по шкірі, коли я про це розповідаю. Далі: «путін — х... о!» І всі, найголосніше діти малі кричали, хто він насправді, цей путін! Поряд ішов хлопець із Бразилії. Він тут, на Мальті, вивчає англійську і кілька українських слів знає, бо навчає його українка, а в неї хлопець мальтієць, і всі кричать: «Слава Україні!»
Головний фонтан Мальти 24 лютого був підсвічений жовтим і синім
У столиці була ця хода, на центральній вулиці. Там сидить дідусь, у нього купа інструментів, він завжди грає і співає пісень, хто які хоче. Але в цей день він співав тільки українських пісень. І «Червону калину», і Гімн. У цій процесії прапор український несли, метрів двадцять завдовжки та на всю вулицю завширшки. Тож усю дорогу було чути його пісні, він співав, і співали всі.
Але найцікавіше було знаєте що? Був уже вечір, ми збиралися після четвертої години, дотемна там ходили. Проходили повз будинок уряду. А біля нього стоять президент та прем’єр-міністр. До речі, прем’єр скупляється у тому ж самому супермаркеті, що й ми, — син мені показував: «Он, мамо, дивися, прем’єр-міністр». Красень чоловік, років за сорок, а президентові 82, теж дідусь такий гарний, якби я не прочитала потім у Вікіпедії, то я б не знала, що йому стільки років. Тож проходимо повз, і цей прем’єр-міністр кричить: «Слава Україні!» Всі: «Героям слава!» Далі він: «Слава нації!» Усі: «Смерть ворогам!» Аж земля тремтіла під ногами. Там же вулички вузенькі, відлуння йде від стін. І тут президент каже: «путін...» І така пауза. Ну що робити, незручно якось, президент все ж таки. А він показує рукою: «Ну ж бо, кажіть щось!» Як грохнули, хто той путін. Вуха аж заклало. Це було настільки неймовірно!
На Мальті влаштовують виставки-фестивалі для митців, у тому числі — українських
«Знайома українка Оля, яка також живе на Мальті, художниця, малює гарні картини, — розповідає Вікторія, — каже якось, що буде організовувати виставку, у них це називається фестиваль для українських митців. Запропонувала привезти брелочки на цю виставку».
Виставка на Мальті
Мальтійці там викладали свої роботи: вироби зі скла, із глини, з дерева. Перекрили вулицю, автобуси пустили іншою вулицею, грав оркестр.
Вікторія дуже тепло згадує про своїх мальтійських друзів: «Мальтійку звати Міріам, за фахом вчителька, їй 70 років. А її чоловік Мануель виготовляє вироби з дерева: вирізає, шліфує, розфарбовує. Вона писала статтю в місцеву газету про мене і мої брелочки, фото викладали. Спілкувалися ми у більшості за допомогою перекладача у телефоні. Інколи і так спілкувалися, як інтернету не було, знаходили спільну мову. Я трохи знаю іспанську, а вони — трошки французьку та італійську».
Про італійця Лучіано та піцу
Пані Вікторія продовжує із посмішкою та натхненням розповідати про людей з інших країн, про їхню підтримку та дружнє ставлення до українців.
— Тож я там продавала свої брелочки, у столиці, біля храму, поряд з іншими майстрами. Аж ось Мануель кличе: «Ходім зі мною». Привів мене у ресторанчик, там сидять якісь люди. Він каже: «Мадам з України». Вони: «Вау, сідайте!» Я кажу: «Ні-ні, дякую!». А мені кажуть, що господар цього ресторану — власник того місця, де нам дозволили продавати свої роботи. Тож Міріам мені каже: «Треба зайти, подякувати Лучіано за те, що він дозволив нам тут торгувати». Питаю: «Гроші треба?» — «Ні-ні, ніяких грошей». «Може, якийсь брелочок подарувати?» — «Просто подякувати і все».
Заходим у той ресторанчик, Лучіано сидить, такий здоровий дідусь. І питає: «Що будете їсти?» Гаразд, гадаю, я заробила дещо, зможу заплатити за обід. А він приносить кожному по цілій піці. Поїли ми, я питаю Міріам: «А рахунок коли буде?» Що ви думаєте? Лучіано пригощає! А піца така, що я з’їла шосту частину. Він питає: «Чого вона не їсть?» Міріам каже: «Вона на дієті», бо мені ж багато не можна. Він рукою махнув, підбігає дівчина офіціантка із коробочкою, складає мені піцу в коробочку. Син із невісточкою ще три дні доїдали. Дуже смачна!
Та сама піца від Лучіано
Як на Мальті збирали коштів на реабілітацію для військових ЗСУ
«Навесні цього року був захід, організований українцями і мальтійцями, та присвячений збору коштів на реабілітацію наших хлопців. Для цього заходу надали елітний клуб. Я там теж свої брелочки продавала, на понад 60 євро. Мальтійці притягли фруктів купу, всіляких закусок, щоби можна було там пригощатися. Хлопець-мальтієць почав до мене щось говорити. Йому кажуть: «Вона не розуміє, вона із України». Він подумав-подумав, та й каже: «Добрий ранок!» А це вже обід був. А потім уже ввечері, побачив мене, підходить і знов каже: «Добрий ранок!» (посміхається, — авт.). Знає два українських слова, і те, що це вітання. А я йому — мальтійське вітання, якого мене навчили. Як вони радіють, коли із ними мальтійською говориш! Там англійська мова офіційна, але у всіх державних службах — тільки мальтійська. Мальтійці дуже приємні, стараються допомогти. На цьому заході зібрали купу грошей нашим хлопцям. Це було у березні, якраз тоді мого сина поранили.
Я там підлікувалася, приїхала додому 15 червня. А 23 червня важко поранили мого племінника. І знов мені стало недобре. Серце — це така штука, що не можна йому хвилюватися. Знову була в лікарні, крапали, кололи. Але вже краще стало. Я ще приймаю ті ліки, що мені син з Італії повиписував. Увесь час приймаю, то мусить бути краще.
«Роблю вироби на замовлення: приємно, коли люди задоволені»
— Чи можете ви зробити брелочок на замовлення?
— Можете намалювати, можете скинути якусь картинку з інтернету, що сподобається. Якось я робила брелок — швейну машинку, мені замовили. Роблю на замовлення, намагаюся виконати забаганки людей.
Якщо бажаєте замовити щось, звертайтеся на вайбер: +38 (096) 920-84-04, Вікторія. У строкатій компанії є і пес Патрон, і Бавовнятко, і херсонський Енот.
Херсонські енотики
А найбільше — котиків та кицьок. Вони усі різні, кожне — свого кольору та зі своїм характером.
До речі, про котиків варто написати дещо на додаток.
Про котів на Мальті
Дуже цікаві фото і факти про мальтійських котів доповнюють розповідь пані Вікторії. Якщо чесно, авторка статті давно мріє про те, щоби у нашому місті було так само. Це, до речі, дуже перегукується із нещодавньою публікацією про безпритульних тварин, де описаний досвід деяких міст України та країн Європи щодо комфортного співіснування людей та тварин. У цьому плані Мальта дуже схожа на Місто Котів — Стамбул, де хвостиків цінують, годують і люблять.
Розповідає пані Вікторія:
— Там дуже багато будиночків для котів, різних-різних. Цікава дуже така річ, що кішки і коти на Мальті — це власність країни. І хто їх образить, буде нести відповідальність за законом. Там є спеціальна служба, яка міняє простирадла у будиночках, годує їх, лікує. Котів там просто неміряно. У одному невеличкому парку я нарахувала 50 котів, а далі вже не рахувала. Дуже багато тих котів. І корм просто мисками люди кладуть. Стоїш, чекаєш автобус, підійшов кіт, потерся об твої ноги і пішов собі далі. Котячі будиночки навіть пронумеровані і за ними закріплені спеціальні працівники, які їх обслуговують. Я бачила, як приїхала машина, міняли ті простинки в будиночках. Це так дивно було (посміхається, — авт.).
Котячі хатинки на Мальті
Тож нам є чого повчитися у мальтійців.
А ось іще публікація, у котрій видно, як переплітається історія Первомайська та Мальти. Почитайте, це цікаво, це наша історія, яку варто знати.
P.S. Пані Вікторія розповідає, що на одному з мальтійських цвинтарів є давні поховання із козацькими прізвищами, датовані 1654 роком. Колись у ті часи україські козаки допомогли місцевим воїнам відстояти фортецю та перемогти турківв. Мальтійці пам'ятають ісnорію, і досі вдячні українцям за допомогу. Це виразно бачити у їхньому ставленні, підтримці та дружбі.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
