Про ставлення гонконгців до війни, яку росія веде проти України, та про мрію відвідати Україну після Перемоги розповів журналістці Гард.City Джордж Люн із Гонконгу.
На початку березня, у перші дні після російського вторгнення в Україну, запитання «Як ти?» летіло звідусіль. З усіх куточків України та світу рідні, знайомі та друзі, навіть ті, хто не спілкувався тривалий час, надсилали українцям те саме коротке та таке змістовне: «Як ти?»
І авторці цієї статті надійшло повідомлення здалеку, з іншого боку планети: «Julietta UA, are you o.k.?» Написала людина, з якою ми ніколи не бачилися та навіть не чулися, тільки час від часу спілкувалися у месенджері, бо грали в одну й ту саму онлайн-гру.
Час від часу Джордж запитував про ситуацію в Україні, зокрема на Півдні, чи у безпеці наша родина, чи є продукти, чи може він чимось допомогти. Відповіла, що гарною допомогою буде розказувати правду про війну росії проти України людям, котрі досі вірять у російську пропаганду. А тоді виникла ідея розпитати гонкогського друга про його життя, країну, плани та ставлення гонконгців до війни.
«Українці — то українці, а не росіяни!»
— Привіт, українці, радий знайомству з вами!
— Розкажи, будь ласка, про себе. Звідки ти, хто за фахом?
— Я Джордж Люн, китаєць, котрий мешкає у «вікні Китаю» Гонконгу. Якщо коротко, Гонгконг — відносно вільне, дуже урбанізоване та дуже капіталізоване місто.
На його розвиток справляв вплив колонізаційного Британського уряду, та наразі у нас прокитайський уряд, тож відбувається інтеграція заходу та сходу.
Особисто я мав досвід закордонного навчання у Канаді, Університеті Торонто (The University of Toronto). Я людина із науковим способом мислення, люблю аналізувати та практикувати. Через вузький вибір професії в Гонконзі я міг працювати лише в невеликій комерційній компанії.
George LeungФото: Особистий архів George Leung
— Чи маєш іще знайомих або родичів в Україні?
— У мене немає родичів в Україні. Пам’ятаю українських студентів у Канаді, з якими познайомився, коли вивчав початкову російську мову в університеті. Вони говорили мені, що Українці — це українці, а не росіяни. Але тоді вони зазвичай розглядали росіян, як «друзів» та «братів». Я гадаю, що росіяни не всі погані. Коли в мене була депресія через життя на чужині, в Канаді, там була російська студентка-лікарка Аліна, яка допомогла мені трохи заспокоїтися.
Вечірній Гонконг
«Ми побачили силу солідарності в українському суспільстві»
— Як дізнався про російську агресію проти України? Якої думки щодо цього?
— У 2014 році, після анексії Криму, я гадав, що то було лише одноразове домагання з боку росіян. Я ніколи не думав, що путінський уряд атакує «братню» державу. Здається, я був надто наївним, коли чув про воєнні дії біля кордонів цієї зими, я все ще не вірив, що путін почне війну. Тож я був вражений, коли війна все ж таки почалася. Терміново розшукав Юльєтту, намагався дізнатися, яка ситуація в Україні, тому що був дійсно схвильований.
— Якої думки люди твоєї країни про цю війну? Чи відбувалися у Гонконзі акції на підтримку України?
— Щодо думки про вторгнення, люди в Гонконзі загалом нейтральні, чесно кажучи. Після кількох років заворушень у Гонконзі людей не цікавить ніяка політика, а війна надто далеко. Щодо мене, я вважаю, що війна — це людська катастрофа, якої слід повністю уникнути. Однак з конфлікту в Україні ми можемо зробити багато висновків. Принаймні ми побачили силу солідарності в українському суспільстві.
Були деякі фінансові донейти (з боку Гонконгу — прим. авт.), проте незрівнянні з підтримкою урядів Тайваню чи Японії. Прокитайський уряд не забороняє акції на підтримку України, але й не заохочує на офіційному рівні (задля уникнення суперечностей із проросійською політикою КПК на материку).
Я вважаю, що західні країни, однак, не були цілком надійними або моральними; диктатури російського/китайського уряду повністю корумповані. Материковий Китай повсякчас вважався контрольованим, а китайські патріоти завжди проросійські без розсудливої підтримки. Я не думаю, що звернення пана Зеленського до Сі допоможе припинити вогонь.
В перекладі: «путін і сі — однакові виродки. Вони не ставляться до своїх громадян як до людей».
«Шукатиму свій шлях до України. Це буде знакова поїздка»
— Чи доводилося бувати в Україні? Чи є бажання відвідати України після Перемоги, і що саме ти хотів би дізнатися та побачити?
— Я не подорожував до Європи через нестачу фінансів. Коли війна скінчиться, я намагатимуся знайти шлях до України, можливо, придбаю недорогі авіаквитки. Я хочу поглянути на руїни війни; розпитати у людей їхні історії, помолитися за загублені душі, зрозуміти слов'янську культуру та обговорити з людьми, якого майбутнього вони прагнуть. Це була б значуща подорож.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
